справа№380/3907/20
21 липня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області (далі - УСБУ у Львівській області, відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2017 роки та непроведенні повного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки, у кількості 28 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 12441,78 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу,затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
- стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 26.09.2017 по день підписання позовної заяви - 22.05.2020 - в сумі 423705,70 грн.
При обґрунтуванні позовних вимог позивач наголошував, що станом на день прийняття наказу про звільнення з військової служби та виключенні зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання вказаного спору, представник позивача звертався до відповідача із заявою від 30.03.2020 №34 про нарахування та виплату компенсації за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 та 2017 роки, тобто за 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, однак отримав відповідь від 28.04.2020 №62/16/0-237,0-241,0-242/14 про відмову у задоволенні вимог заяви. Крім того, позивач зазначив, що оскільки відповідач з часу винесення наказу про звільнення з військової служби і до часу виключення із списків особового складу не провів з ним повного розрахунку, позивач вважає, що набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою від 26.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження,без повідомлення сторін.
16.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №29986), в якому останній зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст.16-2 Закону України "Про відпустки" не має обов'язкового щорічного характеру та не надається в наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема після дії особливого періоду. Крім того наголосив, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №107/13/84-16, додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до виду щорічних відпусток. Зважаючи на викладене, підстав для виплати грошової компенсації у разі невикористання додаткової відпустки учасникам бойових дій не передбачено. Також зазначив, що норми трудового законодавства, в тому числі КЗпП України, не розповсюджуються на військовослужбовців. У зв'язку з цим, відповідач зазначає про помилковість розрахунків, зазначених позивачем у позовній заяві, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині. Наголосив, що питання, пов'язані з виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям СБУ, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", а також відомчими нормативними актами СБУ. Також наголосив на неспівмірності суми компенсації за невикористану додаткову відпустку та суми яку позивач просить стягнути з УСБУ у Львівській області в якості середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні.Підсумовуючи наведене, просив у задоволенні позову відмовити.
22.06.2020 представник позивача подав відповідь на відзив (вх. № 30947). Наголосив, що станом на момент звільнення з військової служби відповідач не провів з позивачем розрахунку за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Щодо доводів відповідача про помилковість застосування до спірних правовідносин норм трудового законодавства, представник позивача, зазначив що Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17 висловився про застосування до військовослужбовців, які звільняються, норм статей 47, 116 та 117 КЗпП України та проведення розрахунку середнього заробітку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100. Щодо твердження відповідача про неспівмірність суми компенсації за невикористану додаткову відпустку та суми яку позивач просить стягнути з УСБУ у Львівській області в якості середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні, зазначив, що застосування принципу співмірності є правом суду, яке він може використати не в кожному випадку, а за конкретних умов.
01.07.2020 від відповідача надішли заперечення на відповідь на відзив (вх. №32641). Наголосив, що саме наказ про виключення зі списків особового складу, а не наказ про звільнення є підставою для нарахування коштів. Тому, всі розрахунки зазначаються саме в наказі про виключення зі списків особового складу. Відповідач зазначив, що позивач здав посаду та підписав обхідний лист після 21.09.2017, після чого стало зрозуміло, що військовослужбовець здав посаду і перешкод до виключення зі списків особового складу немає. Таким чином, твердження представника позивача про значний період часу, який можна було використати для нарахувань і виплат, не відповідає дійсності.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом Служби безпеки України від 28.08.2017 №1008-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Служби Безпеки України за станом здоров'я (непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час).
Наказом начальника УСБУ у Львівській області від 22.09.2017 №733 - ОС ОСОБА_1 виключено з списків особового складу Управління з 25.09.2017.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 25.04.2016 Службою безпеки України, позивач є учасником бойових дій (а.с. 24).
З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 та виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
30.03.2020 представник позивача звертався до УСБУ у Львівській області із заявою про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період 2016 - 2017 років.
Відповідач листом від 28.04.2020 №62/16/0-237,0-241,0-242/14 відмовив позивачу у задоволенні вимог заяви.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.
Спірні правовідносини регулює Закон України "Про відпустки","Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інші нормативно - правові акти.
Так, відповідно до Закону України "Про відпустки", встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".
Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".
Також нормами вказаного Закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.1, 6 та 12 вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбаченийЗаконом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у рік звільнення зазначених в абз.1 та 2 вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 по 2017 роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Тому судом при розгляді даної справи враховано висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18), а саме: в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, однак, не може позбавляти особу (при звільненні зі служби)права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд встановив, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткової відпустки у 2016-2017 роках, а, отже, набув право на отримання грошової компенсації за такі невикористані додаткові відпустки у зв'язку із звільненням зі служби.
Таким чином, суд вважає неправомірною позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
З матеріалів справи вбачається, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також ст.16-2 Закону України "Про відпустки". Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання УСБУ у Львівській області нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2017 роки, у кількості 28 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 12441,78 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу,затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, то суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може, зокрема, прийняти рішення про: - визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; - інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З врахуванням зазначеного, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання УСБУ у Львівській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби - 25.09.2017.
Щодо позовної вимоги про стягнення з УСБУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.09.2017 по день підписання позовної заяви - 22.05.2020 - в сумі 423705,70 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15, а, тому, безпідставними є доводи відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість застосування норм трудового законодавства є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а, тому, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Водночас, суд зазначає, що підстав стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні немає, оскільки.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 по справі №806/2473/18, від 24.07.2019 по справі №805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 по справі №2-1579/11.
Отже у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з УСБУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є передчасною, оскільки фактичний остаточний розрахунок ще проведено, а, отже, така вимога не може бути задоволена судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За результатами розгляду справи, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1ст. 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 73-77,139, 244- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області (код ЄДРПОУ 200001591, місцезнаходження: м.Львів, вул. Д.Вітовського, 55) щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2017 роки.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України у Львівській області (код ЄДРПОУ 200001591, місцезнаходження: м. Львів, вул. Д.Вітовського, 55) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби - 25.09.2017.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 21.07.2020
Суддя Потабенко В.А.