Іменем України
21 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2281/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні,
12.06.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (далі - відповідач, ГТУЮ у Луганській області), в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку; стягнути з відповідача на користь позивачки вихідну допомогу при звільнені у розмірі 13113,24 грн з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачка посилається на те, що вона з 04.07.2017 по 16.01.2020 працювала на посаді завідувача сектору зв'язків з громадськістю Головного територіального управління юстиції у Луганській області.
30.09.2019 позивачку було попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 62/Л «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено із займаної посади 16.01.2020 у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Відповідним наказом позивачці було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток та дні додаткових оплачуваних відпусток, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років.
Відповідно до розрахункового листа за січень 2020 року при остаточному розрахунку з позивачем під час звільнення не була нарахована та виплачена відповідачем вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що встановлено п. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та гарантовано пунктом 1 статті 40, статтями 44, 116 КЗпП України, а також статтею 43 Конституції України.
18.05.2020 на заяву позивачки відповідачем надано довідку № 33 про заробітну плату за листопад 2019 року, яка склала 18340,82 грн, та за грудень 2019 року - 7885,76 грн. Середньоденна заробітна плата складає 624,44 грн, середньомісячна заробітна плата 13113,24 грн.
Відповідач своєю бездіяльністю та противоправними діями умисно всупереч нормам діючого законодавства України при звільненні позивачки не здійснив нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка складає 13113,24 грн, що стало підставою для звернення позивачки до суду.
Ухвалою суду від 15.06.2020 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.
Ухвалою суду від 23.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.07.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого останній послався на таке. Відносини, які виникають у зв'язку з проходженням державної служби, регулюються положеннями Кодексу законів про працю України лише в тому випадку, коли вони (ці відносини) не врегульовані спеціальним Законом, тобто Законом України "Про державну службу".
Редакція статті 87 Закону, яка діяла до 25.09.2019, передбачала виплату державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільнені на підставі пункту 1 частини 1 вказаної статті, а саме скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Однак, до вказаного Закону було внесені зміни, які чинні на момент звільнення позивача, та якими законодавець відокремив підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, а саме:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
Частиною 4 статті 87 Закону України "Про державну службу" встановлено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Тобто, законодавець чітко визначає випадки, коли саме при припиненні державної служби з ініціативи суб'єкта призначення державному службовцю виплачується вихідна допомога.
Натомість, позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку з ліквідацією державного органу (пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону).
Пункт 1 та пункт 1-1 частини 1 зазначеної статті (у відповідності до якого було звільнено позивача), не є тотожними, а вмотивовано відокремленими законодавцем підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Тобто, у випадку ліквідації державного органу виплата вихідної допомоги законом не передбачена, про що зазначив законодавець, прямо обмеживши коло працівників, кому така допомога передбачена.
Тому, на думку відповідача, вихідна допомога виплачується державному службовцю лише у випадку його звільнення з підстав, які передбачені пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону.
Щодо вимоги про визнання бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Луганській області зазначив, що наказом Голови ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 62/Л "Про звільнення ОСОБА_1 " останню звільнено з посади завідувача сектору зв'язків з громадськістю Головного територіального управління юстиції у Луганській області з 16 січня 2020 року, у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Цим же наказом визначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 04 липня 2018 року по 03 липня 2019 року тривалістю 04 календарних дні, за період роботи з 04 липня 2019 року по 16 січня 2020 року тривалістю 16 календарних днів та додаткової оплачуваної відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2017 рік, тривалістю 10 календарних днів, за 2018 рік тривалістю 10 календарних днів, за 2019 рік тривалістю 10 календарних днів, за 2020 рік тривалістю 10 календарних днів. Позивач ознайомився з наказом 16.01.2020, про що свідчить його власноручний підпис. Позивач у встановленому порядку наказ Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 62/Л, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого Управлінням фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив. Також з відповідними заявами для вирішення спору у досудовому порядку до відповідача не звертався, а тому вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні є передчасною.
Отже, з боку відповідача відсутня протиправна бездіяльність, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача не визначена сплата вихідної допомоги при звільненні, а позивачка, в свою чергу, з таким наказом погодилась та його не оскаржила.
До позивача, як державного службовця, не підлягала застосуванню стаття 44 Кодексу законів про працю України, а тому у відповідача не було правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги. Без внесення відповідних змін до наказу про звільнення вимога позивача, на думку відповідача, є передчасною.
На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
08.07.2020 від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без руху.
Ухвалою суду від 09.07.2020 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.
Ухвалою суду від 20.07.2020 визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, поновлено позивачці строк звернення до адміністративного суду з даним позовом та продовжено розгляд адміністративної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в Головному територіальному управлінні юстиції з 04.07.2017 по 16.01.2020, що підтверджується трудовою книжкою позивачки серії НОМЕР_1 (арк. спр. 12-16).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 14.01.2020 № 62/Л, у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Луганській області, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача сектору зв'язків з громадськістю Головного територіального управління юстиції у Луганській області 16.01.2020 (арк. спр. 19).
При звільненні відповідно до наказу від 14.01.2020 № 62/Л ГТУЮ у Луганській області не було виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 08.05.2020 № 33 заробітна плата позивачки у листопаді 2019 року склала 18340,82 грн, а у грудні 2019 року - 7885,76 грн. Середньоденна заробітна плата складає 624,44 грн, середньомісячна заробітна плата - 13113,29 грн (арк. спр. 40).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону №889-VIII).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
За приписами частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції, чинній на час винесення наказу про звільнення позивача) передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Суд звертає увагу на те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", який набрав чинності 25.09.2019, частину першу статті 87 Закону №889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб'єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне.
Разом з тим, як зазначалося судом вище, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід також застосувати норми законодавства про працю, а саме Кодекс законів про працю України.
Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України гарантує працівнику, в тому числі і державному службовцю, право на отримання під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 Кодексу законів про працю України.
Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).
Відповідно до приписів пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок №100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплати допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
ОСОБА_1 звільнена з посади 16.01.2020, а отже календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата - це листопад та грудень 2019 року.
Відповідно до довідок Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 18.05.2020 № 33 та від 03.07.2020 № 43 заробітна плата позивачки у листопаді 2019 року склала 18340,82 грн, а у грудні 2019 року - 7885,76 грн. Середньоденна заробітна плата складає 624,44 грн, середньомісячна заробітна плата 13113,29 грн (арк. спр. 40).
Таким чином, вихідна допомога позивача розраховується наступним чином: ((18340,82 грн + 7885,76 грн/42 відпрацьованих робочих дня за листопад та грудень 2019 року) * (42 робочих дня за листопад та грудень 2019 року/2 місяці)) = 13113,29 грн.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В прохальній частині позовної заяви позивач, зокрема, просить стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільнені у розмірі 13113,24 грн з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно з розрахунком, який здійснено судом, розмір вихідної допомоги позивача склав 13113,29 грн.
При цьому суд зауважує, що згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 08.05.2020 № 33 середньомісячна заробітна плата позивача за листопад-грудень 2019 року також становить 13113,29 грн (арк. спр. 40).
Тому з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, стягнувши з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 13113,29 грн.
Також суд зазначає, що частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII, якою державному службовцю гарантована виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, наявна в Законі з дати набрання ним чинності з 01.05.2016.
Натомість, частину першу статті 87 Закону № 889-VIII доповнено пунктом 1-1 (ліквідація державного органу) згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019.
При цьому пункт 1-1 безпосередньо пов'язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Закон № 889-VIII не містить будь-якої заборони застосування положень частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII при застосуванні до державного службовця положень пункту 1-1 частини першої статті 87 вказаного Закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.
У зв'язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі суд дійшов висновку, що всі судові витрати в сумі 840,80 грн, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Луганській області (ідентифікаційний код 34941884, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, буд. 22) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги при звільненні задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 13113,29 грн (тринадцять тисяч сто тринадцять грн 29 коп.) з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун