Іменем України
21 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2341/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач), в якому після уточнення позовних вимог позивач просив суд:
-визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо не виплати в день звільнення 23.02.2017 ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2017 року;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2017 по 26.06.2020 в сумі 211045,47 грн;
-стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн (а.с.47-56).
Уточнені позовні вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 23.02.2006 по 23.02.2017, під час якої, приймав безпосередню участь в Антитерористичній операції в Луганській області, у зв'язку з чим позивачу було надано статус учасника бойових дій та видане посвідчення серії НОМЕР_2 від 30 квітня 2015 року. 23 лютого 2017 року позивачу, був наданий витяг з наказу начальника Луганського прикордонного загону від 23 лютого 2017 року № 93-ОС, відповідно до якого звільнено з військової служби у запас Збройних сил України, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення - прапорщика ОСОБА_1 , П-018369 дільничного інспектора прикордонної служби 2 категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » III категорії (тип В) імені Віктора Банних, відповідно до підпункту «ї» «які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходить військову службу за контрактом і строк контракту який закінчився, якщо вони не вислужили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим частини третьої статті 23 » пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу. Вислуга років на 23 лютого 2017 року складає: календарна 11 роки 11 місяців 29 днів; пільгова 09 років 09 місяців 24 дні. Всього 21 років 09 місяців 23 дні. Виключити із списків особового складу 23 лютого 2017 року».
20.02.2020 позивач звернувся до адвоката, у зв'язку з чим, для отримання інформації до відповідача був направлений адвокатський запит від 24.02.2020, в якому наряду з іншими питаннями, були поставлені питання, щодо отримання інформація чи використав позивач додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017 роки під час служби, як учасник бойових дій, якщо ні, чи була виплачена йому за не відбуті вищезазначені додаткові відпустки компенсація, під час служби, або після її звільнення, якщо ні, то просили негайно нарахувати та виплатити, а також чи мається заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2014 по 23.02.2017.
10.04.2020 на адресу адвоката надійшов лист від відповідача № 14/3474 від 02.04.2020 з довідками, з яких було встановлено, що відповідач, під час проходження служби позивача, не здійснював йому виплати компенсації за невідбуті додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017 роки, як учаснику бойових дій, в день звільнення позивача та до тепер в сумі 7513,80 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач надав не повну відповідь на адвокатський запит від 24.02.2020, на його адресу був спрямований повторний адвокатський запит від 13.04.2020, в якому повторно ставилось питання щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем в частині невиплати індексації грошового забезпечення.
03.05.2020 на адресу представника позивача надійшла відповідь відповідача від № 14/4570 від 30.04.2020, в якому була надана інформація, що станом на 27.04.2020, згідно довідки № 385 відповідач має заборгованість в сумі 7218,08 грн, та довідкою № 384 від 27.04.2020 повідомив про здійснення виплати позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення в сумі 7109,81 грн.
Таким чином, на думку позивача, під час звільнення позивача з ним не проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за період 2015 - 2017 роки в сумі 7513,80 грн.
Вважаючи протиправним дії відповідача, позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду. Рішенням по справі №360/1861/20 від 10.06.2020 суд визнав протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати 3 ОСОБА_2 , грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учасника бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.02.2020. Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 - 3-ий прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального-управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 23.02.2017.
Відповідач, за рішенням суду по справі № 360/1861/20 в добровільному порядку 26.06.2020 року виплатив заборгованість з виплати грошової компенсації за не відбуті додаткові відпустки як учасник бойових дій за період з 2015 по 2017 рік позивачу в сумі 7401,09 грн. Позивач також зазначив, що згідно довідки № 265 від 12.03.2020 середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 173,13 грн. Кількість календарних днів за період з 23.02.2017 по 26.06.2020 становить 1219 днів, без урахування дати звільнення. Середній заробіток за час затримки розрахунку: 173,13 грн х 1219 = 211045,47 грн. Крім того, позивач зазначив, що поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду по справі №522/17845/15-ц від 14.12.2019. Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки з вини відповідача виплати всіх сум належних позивачу в день звільнення становить 211045,47 грн. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
10.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнав, заперечував проти його задоволення (а.с.74-79). Зазначив, що питання щодо невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виникло у позивача у лютому 2020 року, що стало одразу підставою для нарахування та виплати грошових коштів. Таким чином, спір щодо невиплаченої індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виник більш ніж через 3 роки. Відповідач також зазначив, що у разі задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити середній розмір його грошового забезпечення, виходячи із середньоденного розміру такого забезпечення, відповідачу необхідно буде сплатити за розрахунками позивача суму у розмірі 209141,04 грн, який, на думку відповідача, явно не співмірний із розмірами нарахованої та виплаченої компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій (7401,09 грн) та індексації грошового забезпечення (7109,81 грн). На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивачем до матеріалів справи 15.07.2020 було надано відповідь на відзив, в якому просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.90-94).
Судом по справі вчинені такі процесуальні дії.
Ухвалою суду від 22.06.2020 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.41).
Ухвалою суду від 06.07.2020 клопотання представника позивача ОСОБА_3 про витребування доказів по справі №360/2341/20 задоволено та витребувано від військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) докази виплати ОСОБА_1 грошової компесації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки згідно рішення Луганского окружного адміністративного суду від 10.06.2020 по справі №360/1861/20 (а.с.61-62).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.13), має статус учасника бойових дій Серії НОМЕР_2 від 30.04.2015 (а.с.14).
З військового квитка вбачається, що позивач проходив службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.15-16).
Відповідно до витягу із наказу начальника Луганського прикордонного загону від 23.02.2017 №93-ос звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України та виключено зі списків особового складу загону та усіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , П-018369, дільничного інспектора прикордонної служби 2 категорії відділення дільничних інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до підпункту «ї» «які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не вислужили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас ЗС України, без права носіння військової форми одягу. Вислуга років на 23 лютого 2017 року складає: календарна 11 років 11 місяців 29 днів, пільгова 09років 09 місяців 24 дні. Всього 21 рік 09 місяців 23 дні. Виключено із списків особового складу 23 лютого 2017 року (а.с.17).
Позивачу при звільненні не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з січня 2014 по 23 лютого 2017 рік та грошову компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік.
З довідки відповідача від 27.04.2020 №384 та розрахункового листа за квітень 2020 рік вбачається, що ОСОБА_1 29 квітня 2020 року нараховано індексацію грошового забезпечення. Нарахування склало 7218,08 грн, утримано військовий збір в сумі 108,27 грн., розмір виплаченої суми становить 7109,81 грн (а.с.31,81).
Судом також встановлено, що грошову компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 7401,09 грн відповідач нарахував позивачу 26.06.2020 (а.с.81).
Нарахування відбулось у порядку виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 по справі №360/1861/20, яким позовні вимоги адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 23.02.2017. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 23.02.2017. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень) (а.с.18-22).
Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2017 по 26.06.2020 в сумі 211045,47 грн у зв'язку з невиплатою в день звільнення індексації та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - №2232-XII), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон № 3543-ХІІ), Указ Президента України № 1115/2009 від 29 грудня 2009 року Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009).
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 за № 537/15228 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція).
Абзацом другим ч. 3 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (п. 1.9 Інструкції).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому відповідач не заперечував право позивача на отримання позивачем індексації грошового забезпечення. Здійснив таку виплату, однак не в день звільнення позивача зі служби - 23.02.2017, а лише 29.04.2020, чим допустив протиправну бездіяльність та порушив права позивача.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2017 по 26.06.2020 в сумі 211045,47 грн, суд дійшов наступного.
Жодним з нормативно-правових актів, що регулюються питання щодо проходження та звільнення з військової служби в військових частинах, а також щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не врегульовано питання щодо відповідальності військової частини за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, стаття 116 та 117.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними працівникові при звільненні сум» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата,індескація, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 у справі №21-1765а15 сформулював правовий висновок згідно, якого не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносин, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, однак жодного разу не знаходило підстав для такого відступу (справи №821/1083/17, № 810/451/17).
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне застосувати вказаний правовий висновок Верховного Суду України при розгляді даної справи.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, лише 29.04.2020 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення в розмірі 7109,81 грн та 26.06.2020 компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, в розмірі 7401,09 грн.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 117 КЗпП України.
Позивач в позовній заяві здійснив розрахунок середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 211045,47 грн (173,13 грн х 1219 дні).
Втім, вирішуючи питання щодо встановлення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Судом встановлено, що з позовом про стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення позивач до суду не звертався взагалі. Виплата була здійснена добровільно відповідачем при надходженні бюджетних коштів.
Також судом відповідно до відомостей автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач лише 12.05.2020 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки.
Таким чином, в суд позивач щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток звернувся через 3 роки після звільнення зі служби (23.02.2017).
При цьому, відповідачем виплачено 7401,09 грн добровільно вже 26.06.2020, тобто через 16 днів після винесення судом рішення у справі 360/1861/20.
Таким чином, судом встановлено, що затягування виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік відбулось внаслідок несвоєчасного звернення позивача з позовною заявою до суду.
Також суд бере до уваги, що розмір нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік становить 7401,09 грн, що становить приблизно 3,5 % від заявленого позивачем розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а розмір виплаченої індексації становить 7109,81 грн, що становить приблизно 3,36 % від заявленого позивачем розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи тільки з травня 2020 року існував спір з приводу виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, яка не була виплачена позивачу на час звільнення з військової служби, невідкладне виконання відповідачем рішення суду про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, не звертання позивача до суду з позовом щодо стягнення індексації грошового забезпечення, та зважаючи на співмірність розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених позивачем до стягнення суми, яка у відсотковому співвідношенні між розміром несвоєчасно виплачених сум та розміром розрахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить лише 3,5 % та 3,36 %, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь сум, які дорівнюють сумам виплаченим відповідачем у вигляді індексації грошового забезпечення та за рішенням суду від 10.06.2020 по справі №360/1861/20.
Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 14510,90 грн (7109,81 грн +7401,09 грн).
Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.
Доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010, суд вважає неприйнятними, з наступних підстав.
Як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
За таких обставин немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15).
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, та застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивач заявив вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, а відповідач заявив клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки на думку останнього, представником позивача не доведено витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн, а перелічені в акті приймання-передачі наданих послуг №17 від 15.06.2020 не відповідають дійсності виконаних послуг відповідно до договору №б/н від 20.20.2020 (а.с.67-69).
Розглядаючи вказані вимоги та заперечення на них, суд виходить з наступного.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію №17 від 15.06.2020 про сплату позивачем за надання консультацій, запитів, збір доказів, роботу з нормативною базою, складання позову коштів у сумі 5000,00 грн (а.с.36).
Матеріали справи містять договір б/н від 20.02.2020 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Солодовніковим Олександром Петровичем (а.с.33).
Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору за правову допомогу, передбачену в підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком №1 до цього договору.
Згідно з додатком №1 до Договору б/н від 20.02.2020 вбачається, що за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 5000,00 грн, про що додатково складається акт прийому передачі наданих послуг з зазначенням прийняття наданих послуг з виданням квитанції про отримання адвокатом грошових коштів від замовника (а.с.34).
Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем, згідно акта від 15.06.2020 приймання-передачі наданих послуг №17 до договору про надання правової допомоги № б/н від 20.02.2020, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 5000,00 грн (вартість надання консультацій, запитів, збору доказів - 2000,00 грн; вартість складання позовної заяви - 2000,00 грн; вартість роботи адвоката з судовою практикою, законами та підзаконними актами для формування правової позиції щодо порушення прав замовника відповідачем - 1000,00 грн) (а.с.35).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача доведено належними та допустимими доказами понесенні позивачем судові витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн, а відповідачем навпаки не доведено не співмірність цих витрат.
Як наслідок, наявні правові підстави для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати за правничу допомогу.
При цьому відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, оскільки вимоги позивача задоволені частково, розмір відшкодування витрат за правничу допомогу адвоката визначається судом пропорційно до розміру задоволених вимог і становить 2500грн.
Що стосується судових витрат по сплаті судового збору, суд виходить з наступного.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати, повернення судового збору, відстрочення та розстрочення сплати судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI “Про судовий збір” з відповідними змінами (далі - Закон № 3674-VI).
Частиною другою статті 4 Закону України № 3674-VI встановлено, що за подання до адміністративного суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем адміністративного позову майнового характеру пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлена ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” визначено, що ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру (840,80 грн) та одну вимогу майнового характеру (2110,45 грн).
Однак при подачі позовної заяви судовий збір сплачений не був.
Суд вважає слушними зауваження з цього приводу відповідача та вважає за необхідне стягнути з позивача на користь Державного бюджету судовий збір у загальному розмірі 2951,25 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1896 грн.
Доводи позивача про те, що на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанція, суд вважає неприйнятними.
Суд звертає увагу позивача, що Законом № 3674-VI передбачено вичерпний перелік осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору.
Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі, оскільки позивач оскаржує дії відповідача, які порушують його права не як учасника бойових дій, тобто спір виник щодо призначення пенсії позивачу за вислугу років та виплати грошової ж допомоги при звільненні зі служби.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про “справи, пов'язані з порушенням їхніх прав”, вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
Суд зазначає, що даний спір, не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.
Судом не встановлено, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом заявлено вимоги про порушення його прав, передбачених статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а отже, позивач повинен був сплатити судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову у загальному розмірі 2951,25 грн.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901) та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2020 №9901/70/20 (11-128заі20).
Що стосується клопотання відповідача про залишення без руху позову у зв'язку з несплатою позивачем судового збору, суд зазначає наступне.
Так, згідно з частиною тринадцятою статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Як вже було зазначено, ухвалою суду від 22.06.2020 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.41).
В даному випадку, станом на дату розгляду справи у суду відсутні правові підстави для застосування частини тринадцятої статті 171 КАС України.
При цьому, суд в своєму рішенні по суті заявлених позовних вимог повністю вирішив питання щодо сплати та відшкодування судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в день звільнення 23.02.2017 ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2017 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 14510 (чотирнадцять тисяч п'ятсот десять) гривень 90 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) - 899998, Рахунок отримувача - UА908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету - 22030106) суму судового збору у розмірі 2951 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят одна) гривня 25 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1896 (одна тисяча вісімсот дев'яносто шість) гривень 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова