Справа № 206/2848/20
Провадження № 3/206/1363/20
20.07.2020року суддя Самарського районного суду міста Дніпропетровська Малихіна В.В., в залі суду в м. Дніпро, розглянувши справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,за ст. 44-3 КУпАП, -
Відповідно до протоколу серії АПР18 № 661159 від 22.06.2020 року, ОСОБА_1 22.06.2020 року о 15:00 год. перебував на дитячому майданчику, розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. А. Барто, 13, без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, чим порушив вимоги підпункту 1 пункту 3 Постанови КМУ від 20.05.2020 року № 392, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надходило. За вказаних обставин відповідно до ст. 268 КУпАП справу слід розглянути за відсутності ОСОБА_1 .
Розглянувши матеріали справи, вважаю, необхідним справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП провадженням закрити з наступних підстав.
Так, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Стаття 251 зазначає, що доказами по справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Стаття 44-3 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за Порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Стаття 44-3 КУпАП не визначає конкретних правил карантину, за порушення яких настає відповідальність, проте такі правила встановлюються відповідними актами законодавства. Отже, диспозиція вказаної норми є бланкетною, тобто такою, що відсилає до норм іншого нормативно-правового акта, тому, формулюючи суть правопорушення, вказівка на нормативний акт, його статті, частини, пункти, вимоги яких порушені, є обов'язковою.
Зокрема, таким актом є постанова КМУ № 392 від 20 травня 2020 р. "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", яка передбачає установлення з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061).
Вказаною постановою заборонено: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Суд (суддя) законодавчо позбавлений права збирати докази вини (брати на себе функції обвинувачення). Це підтверджено не тільки міжнародним правом, але і національної судовою практикою. Принцип диспозитивності є одним із засадничих в українському та міжнародному судочинстві.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
До складеного протоколу про адміністративне правопорушення не долучено відповідних доказів, що відображають об'єктивну та суб'єктивну сторону правопорушення, а тому з урахуванням вказаного рішення ЄСПЛ суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи, усунення цих недоліків призведе до порушення ст. 6 Конвенції.
Однак, об'єктивних доказів того, що саме громадянин ОСОБА_1 вчинив правопорушення, матеріали справи не містять, так як протокол та рапорт, не можуть бути єдиними доказами факту правопорушення, відсутні письмові пояснення свідка, фотокартка додана до матеріалів справи із зображенням чоловіка, жодним чином не засвідчена. Крім того, у протоколі зазначено, що у графі «особу встановлено» зазначено, що особу, було встановлено згідно обліками ОВС, але в ч. 1 ст. 13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її спеціальний статус", зазначений вичерпний перелік документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, в якому, такий документ як "обліками ОВС" не зазначений, долучені до матеріалів справи відомості відносно громадянина ОСОБА_1 з " ОСОБА_2 " не містять навіть фотокартки.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За вказаних обставин судом установлено, що докази вини ОСОБА_1 у вчинені ним правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, не є переконливими і достатніми та не відповідають фактичним обставинам справи.
З цих підстав суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 44-3, 247, 280, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Малихіна