16 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/616/20 пров. № А/857/7469/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Кухтея Р. В., Шевчук С.М.;
за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в справі № 500/616/20 (головуючий суддя Дерех Н. В., м. Тернопіль, повне судове рішення складено 16 червня 2020 року) за позовом приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,-
02 березня 2020 року Тернопільським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Лесьної Н.В. щодо винесення постанови ВП №51879779 від 20 лютого 2020 року про стягнення з ПрАТ “Тернопільміськгаз” виконавчого збору у розмірі 69632,89 грн. та скасування вказаної постанови.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що державним виконавцем не було стягнуто з позивача (божника за виконавчим провадженням) на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, жодних заходів примусового виконання рішення не вчинено, відтак у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Лесьної Н.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 69632,89 грн. від 20.02.2020 ВП№51879779. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Лесьної Н.В. про стягнення виконавчого збору у розмірі 69632,89 грн. винесену 20.02.2020 в межах виконавчого провадження №51879779.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, вказано, що примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні ВП №51879779 перебував наказ №921/894/15-г/3 виданий 24 лютого 2016 року Господарським судом Тернопільської області про стягнення з ПАТ "Тернопільміськгаз" на користь ПАТ “НАК Нафтогаз України” 696328,95 грн. штрафу.
20 лютого 2020 року відповідачем винесена постанова ВП №51879779 про повернення виконавчого документа стягувачу за заявою стягувача - ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”.
Водночас, відповідачем винесена постанова №51879779 про стягнення з ПАТ “Тернопільміськгаз” виконавчого збору у розмірі 69632,89 грн.
Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
п.7 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За змістом ч.4 ст.46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Водночас нормами ст.48 КАС України визначена процедура заміни неналежної сторони. Так, ч.1 цієї статті встановлено, що суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
ч.4 цієї статті передбачено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Так, колегія суддів вважає зазначити, що принципи адміністративного судочинства, закріплені в КАС України, є нормами прямої дії, що застосовуються судом безпосередньо.
Отже, встановлюючи обставини у справі, суд зобов'язаний, у першу чергу, установити відповідність заявлених у справі учасників судового процесу на предмет правильності визначення їх процесуального статусу. Це означає, що приписи ст.46 КАС України у системному зв'язку з нормами ст.2, 4 КАС України зобов'язують суд вжити заходів щодо встановлення кола осіб, які відповідають вимогам, установленим до учасників судового процесу, у тому числі, встановити відповідність сторони у справі заявленому стосовно неї статусу.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби урегульовані ст.287 КАС України, відповідно до ч.3 якої, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
В ст. 6 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” передбачено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
ч. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 ( із змінами від 27.12.2019р.) передбачено, що органами державної виконавчої служби є:
-Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
-відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
-управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);
-відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
-управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);
-відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
-районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).
Наказом Міністерства юстиції від 20.04.2016р. № 1183/5 затверджено Типове положення “Про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України”.
Відповідно до п. 1 даного Типового положення Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління) є територіальним органом державної виконавчої служби, входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління юстиції) та є підзвітним і підконтрольним Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент).
Тобто, до складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що норми КАС України наділяють позивача правом самостійно визначити особу, яка повинна відповідати за позовом. Натомість установлення належності відповідача є обов'язком суду, який розглядає справу.
Так, за змістом наведених норм законодавства, у даній категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані у ч.1 ст.6 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” органи державної виконавчої служби. Структурні підрозділи органів державної виконавчої служби, а саме відділ примусового виконання рішень не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, а тому вони не є суб'єктами владних повноважень, які за законом можуть бути відповідачами у справі.
Як видно із матеріалів справи, відповідачем в даній справі є Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), на виконанні у якого перебував виконавчий документ.
Таким чином, враховуючи те, що суб'єкт владних повноважень, до якого заявлена позивачем вимога є структурним підрозділом органу виконавчої служби, який повинен відповідати за такими вимогами, суд першої інстанції відповідно до приписів ст.48 КАС України помилково не замінив первинного відповідача на неналежного.
Із змісту п. 12 , п. 15 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.12.2010р. “Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби” видно, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі є органами державної виконавчої служби, відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу”, але не є юридичними особами.
Судам варто враховувати, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, підрозділи примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України “Про державну виконавчу службу” як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як сторони в адміністративному процесі. Тому як відповідача у справі слід залучати відповідно Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції в АРК, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, судам, у разі подання позовної заяви до підрозділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 КАС України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідний відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати зазначений орган як другого відповідача.
Отже, відділи примусового виконання рішень є структурними підрозділами управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які, в свою чергу, входять до системи органів державної виконавчої служби.
Таким чином, в розумінні приписів КАС України, вказані структурні підрозділи не можуть бути відповідачами в адміністративних справах щодо оскарження дій, рішень та бездіяльності державних виконавців.
Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 48 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.
Згідно з ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (ч.7 ст.48 КАС України).
З аналізу ст. 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції а не апеляційного суду.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду, викладений зокрема у постановах від 13 лютого 2019 року у справі №336/2138/17 (2-а/336/223/2017), 26 червня 2019 року у справі №303/3794/17, 09 серпня 2019 року у справі №821/2089/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №456/2935/15-а, від 30.09.2019 року у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 року у справі №826/17241/16, від 07.04.2020 р. у справі № 501/1397/17.
Так, п.4 ч.3 ст.317 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
З огляд на вказане, колегія суддів вважає зазначити, що судом першої інстанції ці обставини не враховано та розглянуто позов за участю неналежної сторони, що є підставою для скасування судового рішення та відмови в позові.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) - задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в справі № 500/616/20 - скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Р. В. Кухтей
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 20 липня 2020 року.