ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" липня 2020 р. справа № 300/988/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.04.2018 по 16.05.2019, а також зобов'язання нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 13.05.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.04.2018 по 16.05.2019, а також зобов'язання нарахувати і вплатити таку компенсацію за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Військова частина НОМЕР_1 протиправно, в порушення норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відмовила позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з посиланням на обставину надходження відповідного роз'яснення по виплаті компенсації 10.10.2019, тобто після звільнення 16.05.2019 позивача зі служби. Згідно доводів позивача Військова частина НОМЕР_1 , станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, не провела з ним усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, надання якої (додаткової відпустки) гарантовано пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Такі дії відповідача, на переконання позивача, свідчать про порушення вимог частини 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Посилаючись на коментовану норму Закону, ОСОБА_1 стверджує, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Отже, норми такого Закону не обмежують та не припиняють правову можливість учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Вказує, що припинення надання такого виду відпусток на час особливого періоду не означає втрату (припинення) права на відпустку взагалі, так як останнє може бути реалізовано у один із двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, або шляхом нарахування і випалити грошової компенсації за усі невикористані дні такої відпустки. З наведених підстав просив позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами (а.с.33-35).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву №350/486/300/1/648 від 28.05.2020, який надійшов на адресу суду 01.06.2020 із відповідними письмовими доказами (а.с.39-41, 42-45), а також надав письмові пояснення від 28.05.2020 за №350/486/300/1/647 (а.с.46-47). Згідно наданих пояснень, відповідач підтвердив, що впродовж 2018-2019 років (саме за час військової служби) командуванням Військової частини НОМЕР_1 додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, визначена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 , не надавалась. Проте, як стверджує відповідач, після звільнення позивача із військової служби, його 16.07.2019 прийнято на роботу у військову частину НОМЕР_1 на посаду завідувача складу взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 та відповідно надано ОСОБА_1 відпустку як учаснику бойових дій за 2019 рік тривалістю 14 календарних днів. Відтак, позивач немає права на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, оскільки останньому надано таку відпустку за новим місцем роботи. Згідно аргументів відповідача, додаткова відпустка учаснику бойових дій не залежить від стажу роботи працівника, тобто надається не за робочий, а за календарний рік. Тож працівникам, які змінили місце роботи протягом календарного року, додаткова відпустка може надаватися за новим місцем роботи за умови, що працівник не скористався правом на таку відпустку за попереднім місцем роботи (або не отримав за таку відпустку грошову компенсацію). Для цього він може надати довідку з попереднього місця з інформацією щодо цієї відпустки. Також вказав, на обставину відсутності подання позивачем протягом 2018-2019 років рапорту про надання йому додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів. При цьому, зауважив, що факт подачі рапорту впливає як на виникнення так і на припинення військових правовідносин, адже, відпустки надаються із урахуванням побажань військовослужбовців, які вони зазначають в своєму рапорті. З наведених підстав просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач, в свою чергу, подав суду відповідь на відзив від 05.06.2020, яка надійшла на адресу суду поштовим зв'язком 09.06.2020 (а.с.49-56). ОСОБА_1 заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, вказуючи на наступне. Зокрема відзначив, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Оскільки наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 16 травня 2019 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 16 травня 2019 року, то обов'язком відповідача було проведення з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Однак, дані розрахунки на час звільнення не проводились. Так як під час звільнення позивача з військової служби повний розрахунок усіх необхідних виплат є обов'язком відповідача, а не його правом, то доводи останнього щодо відсутності звернення ОСОБА_1 до відповідача з відповідним рапортом (заявою) про надання додаткової відпустки або виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки позивач вважає безпідставними. Окрім цього позивач вважає безпідставними доводи відповідача про надання у 2019 році додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, оскільки право на додаткову відпустку згідно частини 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають саме військовослужбовці, а не працівники Збройних Сил України, яким був позивач на момент надання такої відпустки.
22.06.2020 від Військової частини НОМЕР_1 поштовим зв'язком надійшло заперечення №350/486/300/1/737 від 18.06.2020 (а.с.58-59). Мотиви даного заперечення є ідентичними до відзиву на позов, окрім цього, відповідач наголошує, що ОСОБА_1 не оскаржив у суді своє звільнення зі служби та/або наказу про виключення із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, а відтак на момент прийняття наказу Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №107 від 16.05.2019 погодив проведення із ним усіх необхідних розрахунків.
Дана справа розглянута і вирішена за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 КАС України без проведення судового засідання та повідомлення і виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши наявні у справі матеріали, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення, дослідивши і оцінивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить із таких підстав та мотивів.
При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 в період з 18 травня 2016 року по 16 травня 2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , свідченням чого є письмові пояснення позивача, наявні в матеріалах справи копія витягу з послужного списку ОСОБА_1 , складеного станом на 16.05.2019, копія грошового атестату серії ЗУ №146770 від 20.05.2020, а також копія витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.05.2016 за №116 та копія витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.05.2019 за №107. (а.с.11, 21, 44, 45).
Як свідчать матеріали справи, Міністерство оборони України в особі Командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 полковника ОСОБА_2 15.04.2016 укладено із ОСОБА_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу (а.с.9-10).
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.05.2016 за №116, прапорщика ОСОБА_1 , призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.05.2016 за №140-РС на посаду начальника їдальні взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , який прибув з військової частини - польова пошта НОМЕР_3 , с. Старичі, Львівської області, з 19.05.2016 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення (а.с.44).
Відповідач не заперечує обставину перебування позивача на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 саме в період 2016-2019 років.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 06.05.2019 за №19-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника складу взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , звільнено у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.45).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за №107 від 16.05.2019 позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення і направлено до Івано-Франківського міського військового комісаріату Івано-Франківської області для зарахування на військовий облік (а.с.45).
Як свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_4 від 02.04.2018 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.18).
Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за №107 від 16.05.2019 вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: календарна 23 роки 03 місяці, з урахуванням трудового стажу - 31 рік 01 місяць. Щорічну основну відпустку за 2019 рік позивачем не використав. Грошову допомогу на оздоровлення отримав. Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 116% посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням з урахуванням надбавки за вислугу років, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за №704 за прослужені дні травня 2019 року, грошову допомогу по звільненню в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зі змінами) та грошову компенсацію за 45 діб не використаної щорічної основної відпустки за 2019 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань отримав (а.с.45).
Як свідчить зміст коментованого наказу та підтверджується письмовими поясненнями відповідача, ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено при звільненні грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018-2019 роки.
В подальшому, згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за №153 від 16.07.2019, ОСОБА_1 прийнято на роботу з 16.07.2019 на посаду завідувача складу взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 з укладенням строкового трудового договору до комплектування даної посади військовослужбовцем служби з контрактом, з посадовим окладом 3 150,00 гривень на місяць (а.с.43).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.12.2019 за №273 позивачу надано додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2019 рік тривалістю 14 календарних днів, в якій останній перебував з 02 по 15 грудня 2019 року (а.с.42).
Вважаючи неправомірним не нарахування та невиплату Військовою частиною НОМЕР_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 02.04.2018 по 16.05.2019, позивач 05.02.2020 звернувся із заявою до відповідача про виплату такої компенсації (а.с.22).
Окрім цього заяву від 17.02.2020 аналогічного змісту щодо виплати такої компенсації позивач скерував Військовій частині № НОМЕР_5 (а.с.30).
Відповідач, листом від 06.02.2020 за №350/486/300/1/198 (а.с.23), повідомив позивача, що роз'яснення по виплаті компенсації надійшло тільки 10.10.2019, тобто на момент звільнення (16.05.2019), вказівок щодо виплати компенсації за додаткову відпустку учасникам бойових дій не було. У зв'язку із вказаним виплата компенсації не проводилась.
Як слідує із листа від 24.02.2020 за №350/486/25/127 (а.с.31) Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про необхідність звернення останнього для отримання інформації до Військової частини НОМЕР_1 , оскільки позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у цій військовій частині, що є юридичною особою, та має фінансову-економічну службу, та яка проводила з позивачем розрахунок належних до виплат сум грошового забезпечення. При цьому повідомлено, що на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 позивач не перебував та розрахунок Військова частина НОМЕР_2 з позивачем не проводила.
Зміст таких листів свідчить про фактичну відмову позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Позивач, вважаючи неправомірними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.04.2018 по 16.05.2019, звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік (стаття 16-2 Закону №504/96-ВР в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин).
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі по тексту також - Закон №2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом статті 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідач в обґрунтування доводів про відсутність правових підстав для нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-1019 роки, серед іншого вказує на відсутність під час звільнення позивача зі служби відповідного роз'яснення щодо виплати грошової компенсації, а також використання позивачем у 2019 році додаткової відпустки, із збереженням заробітної плати, як учасник бойових дій.
З приводу таких доводів відповідача, суд зазначає слідуюче.
Згідно пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ).
Пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття "особливого періоду" наведене у Законах України від 21.10.1993 за №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 за №1932-XII "Про оборону України" (надалі по тексту також - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Крім того, слід відмітити, що відповідно до пунктів 3 і 5 Розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 за №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм у рік звільнення виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019, ухваленій у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), провадження № 11-550заі19.
З огляду на положення частини 5 статті 242 КАС України суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період за 2018-2019 роки додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Разом з тим, слід відмітити, що особа, яка набула статусу учасника бойових дій та має відповідне посвідчення, після надання такого посвідчення роботодавцю матиме право на додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Така особа, у разі зміни місця роботи в поточному році, має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій за новим місцем роботи за умови, що він не використав її за попереднім місцем роботи.
Як з'ясовано судом та підтверджується матеріалами справи, позивач, до звільнення з військової служби та виключення останнього зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , не використав додаткову відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, а також не отримав грошову компенсацію за невикористану ним відпустку за вказаний період.
Вказана обставина не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.
При цьому, позивач, після звільнення його з військової служби (16.05.2019), на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за №153 від 16.07.2019, прийнятий на роботу з 16.07.2019 на посаду завідувача складу взводу матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з укладенням строкового трудового договору (а.с.43).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.12.2019 за №273, ОСОБА_1 надано додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій за 2019 рік тривалістю 14 календарних днів, в якій останній перебував з 02 по 15 грудня 2019 року (а.с.42).
Позивач не заперечує таку обставину.
Отож, перебуваючи на посаді завідувача складу взводу матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , позивач скористався правом на використання додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2019 рік, що свідчить про відсутність підстав для виплати грошової компенсації за такий період, оскільки така виплата проводиться тільки у разі невикористання особою додаткової відпустки.
Незважаючи на вказане, фактичне використання позивача відповідної відпустки після звільнення з військової служби, не змінює протиправність дій відповідача, які полягали у незабезпеченні виплати відповідної компенсації при звільненні як складової усіх належних виплат.
При цьому, виходячи із встановлених обставин та наведених правових норм, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування і виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік.
Відповідно до правової позиції Європейського суду (Суд Європейського Союзу), в тому числі, рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 по справі "Кечко проти України" (заява №63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також безпідставним є посилання відповідача на те, що відсутність поданого позивачем під час проходження військової служби відповідного рапорту про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, оскільки право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване чинним законодавством України.
Відсутність рапорту військовослужбовця не звільняє командування військової частини від виконання обов'язку, визначеного законом, нарахувати і виплатити при звільненні відповідний вид компенсації, в тому числі за не використані дні додаткової відпустки.
Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу при звільненні його з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік та 2019 рік, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію лише за 2019 рік.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд відзначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз вказаної правової норми свідчить, що, за існуючих обставин, основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.
Суд не стягує з відповідачів витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні його з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік і 2019 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 16.05.2019.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ), АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ), вул. Чорновола, 119 А, м. Івано-Франківськ, 76014.
Суддя /підпис/ Чуприна О.В.