20 липня 2020 року Справа № 280/2671/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 20508338)
до Приватного акціонерного товариства " Запорізький електровозоремонтний завод" (вул. Залізнича, буд. 2, м. Запоріжжя, 69008, код ЄДРПОУ 01056273)
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) до Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 1350058,58 грн.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Господарським кодексом України та зазначає, що відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювала у відповідача, за звітний період склала 1788 осіб, у зв'язку з чим середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 72 особи. Позивач вказує, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця за звітний період склала 60 осіб, що менше ніж встановлено законодавством. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19.05.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/2671/20 та призначено підготовче судове засідання на 18.06.2020 о/об 09:50 год. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 162 КАС України, разом із усіма письмовими та електронними доказами (які можливо доставити до суду), висновками експертів і заявами свідків на його обґрунтування. Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
09.06.2020 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26641), в якому зазначає, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, а саме щомісяця на протязі 2019 року надавав до Державного центру зайнятості - Запорізького міського центру зайнятості інформацію про наявність вакансій (форма 3-ПН), в яких, зокрема, зазначено наявність вакансій для інвалідів, на протязі 2019 року підприємство регулярно опубліковувало у пресі оголошення з запрошенням інвалідів на роботу на заводі. Вказує, що Державна служба зайнятості не направляла для працевлаштування на підприємство інвалідів у 2019 році. Зазначає, що за зверненням підприємства до Державної служби зайнятості з метою отримання інформації Запорізький міський центр зайнятості листом № 1010/10-20 від 16.03.2020 повідомив підприємство, що у центрі, серед осіб, які перебували на обліку, не було осіб, які б відповідали вимогам відповідача. А також повідомлено, що інваліди, які перебувають на обліку в центрі зайнятості, проінформовані про наявність вакансій на підприємстві. Вказує, що у 2019 році до відповідача з метою працевлаштування зверталися самостійно чотири особи з інвалідністю - усі були прийняті на роботу. Зазначає, що відповідач не може нести відповідальність за неналежне працевлаштування інвалідів та не здійснював порушення діючого законодавства, яке зазначене у позові.
Від позивача 02.06.2020 до суду надійшло клопотання за вх.№25521, в якому він просить суд розглянути справу за відсутності свого представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.06.2020 закрите підготовче провадження у справі та призначене судове засідання на 18.06.2020.
18.06.2020 представником відповідача подано клопотання (вх.№28358) про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
В силу положень ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи приписи ст. ст. 194 та 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Частиною 5 статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до приписів ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення складене у повному обсязі до закінчення встановлених цим Кодексом строку розгляду відповідної справи.
17.02.2019 відповідач подав до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік, в якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2019 році у відповідача фактично складала 1788 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 60 осіб. При цьому, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України», повинна складати 72 особи. Фонду оплати праці штатних працівників відповідача у 2019 році становив 201098,40 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач з січня 2019 року по грудень 2019 року щомісячно подавав до Державного центру зайнятості - Запорізького міського центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема:
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 09.01.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 08.02.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 07.03.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 09.04.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 08.05.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 07.06.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 12.07.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 09.08.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 09.09.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 16.10.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 08.11.19;
Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) від 10.12.19.
Судом встановлено, що Державна служба зайнятості не направляла для працевлаштування на ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» інвалідів у 2019 році, що підтверджується довідкою підприємства від 27.04.2019 та листом Запорізького міського центру зайнятості № 1010/10-20 від 16.03.2020.
Також, на направлений запит ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» щодо працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, Запорізький міський центр зайнятості листом від 16.03.2020 № 1010/10-20 повідомив, що протягом 2019 року на обліку у міському центрі зайнятості не перебували особи, які б відповідали вимогам підприємства.
Крім того, судом також встановлено, що у 2019 році на ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» з метою працевлаштування звернулись чотири особи з інвалідністю, які були прийняті на роботу відповідачем, що підтверджується копіями наказів №1051ос від 12.12.2019, №335ос від 13.05.2019, №859ос від 15.10.2019, №661ос від 01.02.2019 та копіями довідок МСЕК.
Разом з тим, судом встановлено і те, що протягом 2019 року відповідачем регулярно опубліковувалось у пресі оголошення з запрошенням осіб із інвалідністю для працевлаштування на підприємство.
Відповідно до розрахунку суми позову щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, за наявні робочі місця призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2019 році, відповідач мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1349653,68 грн., а також пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у сумі 404,90 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).
Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частинами 1, 2 ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною 3 ст. 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 затверджена форма звітності №10-ПІ «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо її заповнення. Згідно пункту 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Суд вважає, що стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі №819/639/17.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню інвалідів та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі.
Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2019 році, однак суд вважає, що вини відповідача в цьому немає, оскільки відповідач вживав всі необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів. Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2018 рік не встановлено.
Тобто, ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
При цьому, суд зазначає, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв'язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини юридичної особи.
Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем було вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів: ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» зареєстровано у Запорізькому обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, звітувало про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю, тому зазначені адміністративно-господарські санкції до відповідача не можуть бути застосовані.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №812/1140/18, згідно якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства.
В силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені ст. 19 Закону №875-ХІІ, тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з викладених вище підстав.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позовної заяви Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 20508338) до Приватного акціонерного товариства " Запорізький електровозоремонтний завод" (вул.Залізнича, буд. 2, м. Запоріжжя, 69008, код ЄДРПОУ 01056273) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
З урахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165,169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20.07.2020.
Суддя А.В. Сіпака