Справа № 304/336/20 Провадження № 2/304/231/2020
09 липня 2020 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Ганька І. І.,
за участі секретаря судового засідання - Соханич Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/336/20 за позовом зміненим ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-
позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 14 лютого 2013 року з відповідачем зареєструвала шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 44. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 . Однак, подружнє життя у сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні характери та погляди на шлюб і сім'ю, внаслідок чого сімейне життя між ними поступово погіршувалося, а в кінцевому результаті взагалі фактично припинилося. Протягом останніх двох років вони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, донька проживає разом із нею та перебуває на її утриманні. Так, проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною, обов'язку виховувати її та матеріально забезпечувати. Наміру перешкоджати ОСОБА_2 реалізовувати свої права як батька вона не має, при цьому вважає за необхідне для збереження психічного та фізичного здоров'я, духовного і розумового розвитку доньки визначити її місце проживання разом з нею. Оскільки відповідач не розуміє та не хоче розуміти сутності проблем, які виникають у їх сім'ї, на даний час між ними втрачено почуття любові та поваги, тому просить шлюб між ними розірвати, дитину залишити на подальше проживання при ній та враховуючи, що батько має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, стягнути з нього на її користь аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 1 500 грн., але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді від 25 березня 2020 року прийнято подану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Крім цього, залучено до участі у справі Орган опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
07 липня 2020 року ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 49 ЦПК України подала до суду заяву про збільшення позовних вимог у частині стягнення аліментів, а саме просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3 500 грн., але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття. Свою позицію мотивувала тим, що на даний час відповідач участі у матеріальному забезпечення доньки не приймає взагалі, тоді як така потребує постійного придбання продуктів харчування, одягу, ліків, канцелярських товарів, іграшок та засобів особистої гігієни, відвідування медичних установ, гуртків, навчальних закладів, ігрових майданчиків, кінотеатру, театру тощо, тобто всього, що є необхідним для фізичного, розумового, духовного, морального, соціального та гармонійного розвитку дитини. Крім цього, дівчинка потребує придбання кожного разу нових сезонних речей, так як швидко росте в силу свого віку та звертає особливу увагу на зовнішній вигляд.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, однак подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутності та підтримала позовні вимоги з урахуванням заяви про їх збільшення у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання також не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі, збільшені позовні вимоги визнав у повному обсязі.
У судове засідання представник Органу опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області як третьої особи не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив. У ході розгляду справи до суду надійшов висновок Органу опіки та піклування Перечинської РДА, згідно якого вказаний орган вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що змінений позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 14 лютого 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 44 (а. с. 5, 7-9). Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 (а. с. 6).
Також встановлено, що подружнє життя у сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні характери та розходження поглядів на шлюб і сім'ю. Питання розірвання шлюбу позивачем обдумане, відповідач збільшені позовні вимоги визнав, тому строк для примирення подружжю не надавався.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ст. 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Враховуючи, що подальше спільне життя подружжя і збереження їх шлюбу буде суперечити інтересам кожного з них та інтересам їх дитини, суд вважає, що шлюб між сторонами слід розірвати.
Що стосується визначення місця проживання дитини, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, нормами чинного цивільного законодавства, зокрема главою 4 підрозділу 1 розділу 2 ЦК України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою (ст. 31 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. (ч. 4 ст. 29 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом (ч. 3 ст. 29 ЦК України).
Вказані норми кореспондуються із нормами СК України.
Як вбачається з п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З висновку органу опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації № 237/01-25 від 25 червня 2020 року вбачається, що уповноважений орган вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 разом з мамою ОСОБА_1 (а. с. 35-37).
Таким чином, оскільки малолітня ОСОБА_4 на момент ухвалення рішення не досягла десятирічного віку, проживає із своєю мамою, позивачем ОСОБА_1 , яка просить визначити місце проживання доньки надалі із нею, проти чого не заперечує відповідач, тому у цій частині позовні вимоги можуть бути задоволені судом.
Крім цього, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789X11 (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини). Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Отже, враховуючи те, що обов'язок утримувати дітей є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, суд вважає, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання доньки.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 цього Кодексу суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Таким чином, що стосується розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 , то з урахуванням вищевказаних норм, ч. 1 ст. 182 СК України та визнання відповідачем збільшених позовних вимог, суд вважає за необхідне визначити аліменти на утримання доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 3 500 грн. щомісячно.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Як вбачається з ч. 2 ст. 184 СК України, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Крім цього встановлено, що відповідно до квитанцій № ПН1074482 та №ПН1074506 від 17 березня 2020 року позивачем за позовними вимогами про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини сплачено по 840,80 грн. судового збору (а. с. 12, 13).
Згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, ОСОБА_1 з державного бюджету слід повернути 840,80 грн. (1 681,60 грн. х 50%), а інші 50% судового збору стягнути на її користь з ОСОБА_2 , що відповідає положенням ст. ст. 141, 142 ЦПК України.
Що стосується судового збору за позовною вимогою про стягнення аліментів, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, оскільки позивач за позовною вимогою про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору, відповідач позовні вимоги визнав до початку розгляду справи по суті, тому з врахуванням ціни позову суд приходить до висновку, що з останнього на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 420,40 грн. (840,80 грн. - 50%).
Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
На підставі наведеного та керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 105, 110, 112, 113, 141, 160, 161, 180-182, 184, 191 СК України, ст. ст. 29, 31, 32 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-83, 141, 142, 206 ч. 4, 258-259, 265, 430, п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України, суд, -
змінений позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області (89200, Закарпатська область, м.Перечин, пл. Народна, № 16) про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити повністю.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ужгороду Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області 14 лютого 2013 року, актовий запис № 44 - розірвати.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з мамою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини, а саме доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень щомісячно, починаючи з 17 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп., з яких 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. згідно квитанції № ПН1074482 від 17 березня 2020 року та 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. згідно квитанції № ПН1074506 від 17 березня 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 284, 354 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Головуючий: Ганько І. І.