09 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2620/19
Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
доповідача, судді - Димерлія О.О.
суддів - Єщенко О. В., Танасогло Т.М.,
за участю секретаря - Пономарьової Н.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 пропорційно (в розмірі 50 відсотків від загального боргу) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію заборгованості за належне продовольче забезпечення по загальновійськовій нормі №1 з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів, та видати продовольчий пайок по загальновійськовій нормі №1 (в розмірі 50 відсотків від загального боргу) в межах строку позовної давності;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити належну капітану ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за проміжки часу, коли виникали такі підстави для її нарахування та виплати, в період з 30.01.2006 по 08.11.2019 наростаючим підсумком до дня виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити доплату до вже виплаченої одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, з розрахунку належної її виплати за повні 30 років календарної вислуги;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з військової служби, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток з дня звільнення з військової служби по день повного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку з позивачем при звільненні, а саме, компенсації вартості на продовольче та інше забезпечення військовослужбовців, передбаченого статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Також позивач вказує на порушення відповідачем Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», зокрема, відповідачем не здійснено розрахунку та не виплачено в день виключення зі списків частини належної позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що Військова частина порушила право позивача на виплату одноразової грошової допомоги за 30 років календарної вислуги, так як він у Збройних Силах України з 31.07.1989 року, а тому має право на відповідну компенсацію, не здійснено також виплату (в день виключення зі списків), частини грошової компенсації вартості не отриманого речового майна, не нараховано та не виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік. Разом з цим, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем порушено строки проведення розрахунків при звільненні з військової служби, у зв'язку з чим просить зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток з дня звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2016 року по 2019 рік, з врахуванням вже виплачених сум індексації грошового забезпечення.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн..
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що аргументи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування не можуть бути підставою для не нарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, а саме за період з 2016 року по 2019 рік. Проте, окружний суд не знайшов правових підстав стосовно нарахування та виплати позивачу компенсації заборгованості за належне продовольче забезпечення по загальновійськовій нормі №1 з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів, та видачі продовольчого пайку по загальновійськовій нормі №1 (в розмірі 50 відсотків від загального боргу). Крім того, суд першої інстанції вказав про відсутність підстав щодо виплатити доплати позивачу до вже виплаченої одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, виплатити матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік, а також виплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку з дня звільнення з військової служби по день повного розрахунку.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням в частині відмови позовних вимог, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а тому останній просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В апеляційній скарзі вказано, що судом не взято до уваги доводи ОСОБА_1 стосовно наявності у позивача права власності на його майно, визначеного абзацом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII. Крім того, позивачем наголошено, що військовою частиною не надано доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 індексації. До того ж, на думку позивача, враховуючи факт скасування наказу про його звільнення, який має певні правові наслідки, останній має право на відновлення становища, яке існувало до його порушення.
Постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржено, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України не надає оцінку рішення суду першої інстанції у вказаній частині.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2006 №18 зараховано позивача в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2019 №256 капітана ОСОБА_1 , начальника служби метрології та стандартизації штабу, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 08.10.2019 №421 у запас, відповідно до п.2 ч. 5 ст. 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за пп. «б» (за станом здоров'я), звільняється з правом носіння військової форми одягу, з 08.11.2019 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського об'єднаного міського військового комісаріату Херсонської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції до внесення змін 03 листопада 2000 року) та постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців а осіб рядового складу Міністерства внутрішніх справ» військовослужбовцям Збройних Сил України було надано право отримувати пайок за нормою №1 "Загальновійськовий пайок" або грошову компенсацію замість нього.
Так, згідно із ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 12 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 426 від 29.03.2002).
Разом з тим, Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 № 1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000, призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Таким чином, з часу набрання чинності Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» виплата грошової компенсації замість продовольчих пайків, недоотриманого речового майна була призупинена.
За змістом статті 9 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.
У встановленому порядку пункт другий Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» неконституційним не визнавався.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Проте, названий Закон не передбачав отримання грошової компенсації за не отримане продовольче забезпечення.
Надалі, 29.03.2002 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.
Отже, грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20.12.1991 по 11.03.2000.
Таким чином, оскільки після 11.03.2000 законодавством не передбачено право військовослужбовців, звільнених з військової служби на грошову компенсацію замість не отриманого речового та продовольчого забезпечення, позовна вимога позивача про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 пропорційно (в розмірі 50 відсотків від загального боргу) нарахувати та виплатити позивачу компенсацію заборгованості за належне продовольче забезпечення по загальновійськовій нормі №1 з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів, та видати продовольчий пайок по загальновійськовій нормі №1 (в розмірі 50 відсотків від загального боргу) в межах строку позовної давності, задоволенню не підлягає.
Не є також обґрунтованими доводи позивача, які заявлені скаржником в апеляційній скарзі щодо порушення права власності на його майно у розумінні приписів ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянам України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президентом України від 10.12.2008 р. № 1153/2008) встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Колегія суддів наголошує, що позивач своїм правом, передбаченим абз. 3 п. 242 вказаного Положення № 1153/2008, не скористався.
Більш того, позивач погодився на виключення його із списків особового складу військової частини без виплати компенсації за речове майно, що підтверджується його рапортом від 08.11.2019 року, який міститься в матеріалах справи (т. 1 а. с. 103).
Щодо позовної вимог про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити доплату до вже виплаченої одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, з розрахунку належної її виплати за повні 30 років календарної вислуги, апеляційний суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 27.03.2004 №178 капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «г» п.63 (у зв'язку із скороченням штату) Положення про проходження військової служби особами офіцерського ладу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2004 №93 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення по льотній нормі з 01.05.2004.
Згідно грошового атестату серії ЗС №378826 виданого Військовою частиною НОМЕР_2 , позивачу виплачена вихідна допомога при звільненні в сумі 7987,42 грн.
Рішенням військового апеляційного суду Центрального регіону України, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суд України від 22.11.2005, скасовано п.1 параграфу першого наказу Міністра оборони України від 27.03.2004 №178 в частині звільнення позивача з військової служби у запас у зв'язку із скороченням штатів, зобов'язано поновити на військовій службі та вжити заходів щодо призначення його на посаду у відповідності до вимог, передбачених Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Наказом Міністра оборони України від 26.12.2005 №833 капітана ОСОБА_1 поновлено на військовій службі та зараховано у розпорядження Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, а наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2006 №18 - зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.11.2019 №256 капітана ОСОБА_1 , начальника служби метрології та стандартизації штабу, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 08 жовтня 2019 року №421 у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за підпунктом «б» (за станом здоров'я), звільняється з правом носіння військової форми одягу, з 08 листопада 2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського об'єднаного міського військового комісаріату Херсонської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Згідно п. 1 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція), передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 7 Інструкції встановлено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З відзиву на позовну заяву Військовою частиною НОМЕР_1 вбачається, що позивачу було виплачено грошову допомогу за попереднім місцем служби згідно п. 41.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.03.2001 №75, військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу за тринадцять календарних років з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, згідно витягу з наказу Міністра оборони України від 26.12.2005 №833 в сумі 114 162,75 грн. (т. 1 а. с. 102).
Проте, апеляційний суд враховує, що позивачем у відповіді на відзив на адміністративний позов підтверджено, що на даний час в провадженні Херсонського окружного адміністративного суду перебуває справа №540/2631/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя сторона Міністерство оборони України про встановлення факту пільгової вислуги років, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема однією з позовних вимог є встановлення факту календарної вислуги років станом 08.11.2019 року 30 років 3 місяці.
Рішення у справі №540/2631/19 станом на 13.03.2020 року судом не приймалось.
Відтак, що судом першої інстанції вірно зазначено, що вимога позивача про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити доплату до вже виплаченої одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні, з розрахунку належної її виплати за повні 30 років календарної вислуги, є передчасною.
З приводу вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 24.07.2019, подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2019 рік, на підставі розділу ХХІV Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 року № 260.
Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 р. затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/3219.
Розділом XXIV Порядку встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Згідно наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік», встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерті рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.
Наказом командира військової частина НОМЕР_1 від 15.05.2019 №419, на виконання вимог наказу Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік», створено комісію по розгляду клопотань щодо виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально- побутових питань у 2019 році.
На засіданні відповідна комісія розглядає наявні рапорти військовослужбовців на отримання матеріальної допомоги та встановлює причини і обставини відповідних клопотань та їх значимість відносно інших. Після чого надає пропозиції на затвердження командиру військової частини щодо включення відповідних військовослужбовців до наказу про виплату матеріальної допомоги.
22.10.2019, рапорт позивача розглядався на засіданні комісії по розгляду клопотань щодо виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.
Військовою частиною НОМЕР_1 , Протоколом №4 від 22.10.2019, відмовлено у виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги, оскільки зазначена позивачем підстава для виплати вищевказаної допомоги порівняно з підставами інших військовослужбовців, яким виплачено матеріальну допомогу є менш значимою.
Наведене дає підстав для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, яка виплачується виключно військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх грошового забезпечення на день підписання наказу про її виплату та в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням конкретних обставин, як командир військової частини оцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції. Відповідно до телеграм помічника командувача сухопутних військ Збройних Сил України - начальника фінансово-економічного управління від 15.03.2019 №116/14/3/348, від 14.05.2019 №116/14/3/616, від 20.09.2019 116/14/3/1156 рішенням командувача Сухопутних військ ЗС України визначено граничний обсяг видатків за КПКВ 2101020 на 2019 рік для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових витань у Військовій частині НОМЕР_1 .
Таким чином, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) один раз на рік в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, який установлюється за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
За змістом вимог положень ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
З аналізу наведеної вище норми КАС України вбачається, що права, свободи або законні інтереси особи підлягають судовому захисту в адміністративному суді за наявності наступних обов'язкових умов - безпосереднього порушення прав, свобод або законних інтересів особи, вчинення такого порушення законодавчо визначеним суб'єктом, а саме суб'єктом владних повноважень, та у разі порушення прав, свобод або законних інтересів особи у спосіб встановлений законодавством, а саме рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб'єкта.
Необхідно відзначити, що захист прав позивача, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії може відбуватись, виключно, внаслідок визнання відповідних рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними.
За відсутності протиправних рішень дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відсутня одна з необхідних, визначених частиною 1 статті 5 КАС України умов, для судового захисту порушених прав позивача.
Отже, апеляційний суд погоджується з аргументами суду першої інстанції, що оскільки позивачем не заявлялося вимоги щодо виплати йому матеріальної допомоги протиправною та в ході розгляду справи позивачем не надано суду доказів визнання рішення відповідача, оформленого протоколом №4 від 22.10.2019 незаконним, суд першої та апеляційної інстанції вважає позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки у суду відсутні правові підстави щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2019 рік.
Щодо вимог позивача про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з військової служби, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток з дня звільнення з військової служби по день повного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Натомість, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Необхідно наголосити, що за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч.1ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. (ч. 2ст. 117 КЗпП України).
В цьому контексті суд звертає увагу на те, що положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП стосуються дещо відмінних між собою правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі виникнення заборгованості із заробітної плати.
Частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Як вже було зазначено вище та не заперечно позивачем, на теперішній час в провадженні Херсонського окружного адміністративного суду перебуває справа № 540/2631/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя сторона Міністерство оборони України про встановлення факту пільгової вислуги років, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема однією з позовних вимог є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити заборгованість з грошового забезпечення в період з 01.05.2002 по 08.11.2019.
Рішення у справі №540/2631/19 станом на момент розгляду судом першої інстанції судом не приймалось.
Крім цього, позивач в позовній заяві зазначає, що на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 у справі № 821/1142/18 він звернувся до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби міста Херсона ГУ ТУЮ у Херсонській області та подав виконавчі листи №697 2019 р. та №698 2019 р., які видані Херсонським окружним адміністративним судом 12.08.2019.
Також зазначив, що П'ятим апеляційним адміністративним судом від 21.11.2019 винесено окрему ухвалу, в якій зазначено, що під час розгляду справи № 821/1142/18 колегією суддів було виявлено порушення Військовою частиною НОМЕР_1 закону, а саме порушення вимог ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ст. 370 КАС України, що полягають у не виконанні судового рішення у справі № 821/1142/18, що набрало законної сили, - постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року в частині зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 з 30.01.2006 року нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати ОСОБА_1 донарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.05.2004 року по 29.01.2006 року в сумі 28780,98 грн. відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2010 року № 159.
Вказаною ухвалою зобов'язано відповідача вжити відповідні заходи реагування, з метою усунення причин та умов, що призвели до порушення Військовою частиною НОМЕР_1 вимог законодавства при виконанні постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 821/1142/18, що набрала законної сили, наведені факти довести до відома командира Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком окружного суду, що для вирішення вимоги позивача про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з військової служби, нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток з дня звільнення з військової служби по день повного розрахунку, тобто з моменту звільнення по дату звернення до суду, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, оскільки в даному випадку, в межах розгляду даної справи судом встановлено лише факт невиплати відповідачем належних позивачу спірних грошових сум без проведення з ним остаточного розрахунку, Херсонський окружний адміністративний суд дійшов обгрунтованого висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягає задоволенню, з тих підстав, що заявлена передчасно.
При цьому, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, позивач в ході судового засідання неоднарозово наголошував, що ухвалами Херсонського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року та 20 грудня 2020 року ОСОБА_1 було безпідставно зобов'язано сплатити судовий збір у відповідності до приписів Закону України «Про судовий збір».
З цього приводу колегія суддів зазначає, що з апеляційної скарги позивача вбачається, що позивачем оскаржується рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року, поза як, питання щодо оскарження названих вище ухвал окружного суду в апеляційній скарзі не ставиться.
Зважаючи на викладенні обставини по даній справі, та з урахуванням усіх доводів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується і визнає правильним висновок Херсонського окружного адміністративного суду в частині відмови позовних вимог ОСОБА_1 ..
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки в суді першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Згідно ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи усе викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Міністерство оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду на протязі тридцяти днів.
Повний текст постанови суду складено 17 липня 2020 року.
Головуючий суддя Димерлій О.О.
Судді Танасогло Т.М. Єщенко О.В.