П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3881/19
Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
представника апелянта - Мироненко Н.Є.
представника позивача - Мамоненко Л.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі за позовом комунального підприємства «Снігурівський благоустрій» до виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області Калнауса Олега Робертовича, Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій № 100 від 07 жовтня 2019 року, -
У листопада 2019 року комунальне підприємство «Снігурівський благоустрій» звернулось з позовом до виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області Калнауса Олега Робертовича, Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій № 100 від 07 жовтня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог комунальне підприємство «Снігурівський благоустрій» послалось на те, що оскаржуване рішення було винесене відповідачем всупереч вимогам ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», якою встановлено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються. Позивача ж притягнуто до відповідальності за одне й те саме порушення, а виконати вимоги припису у позивача не було можливості, оскільки і припис, і рішення до позивача надійшли одночасно.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 року, ухваленим в порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження, адміністративний позов КП Снігурівський благоустрій» задоволений в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки зобов'язання покладені на позивача приписом та рішенням є різними за змістом та не дублюють одне одного, як помилково вважає суд першої інстанції. Також апелянт зазначає, що під час проведення контрольного заходу перевірялись дотримання вимог Порядку формування тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами, затвердженого Постановою КМУ № 1010 від 26.07.2006 р., чинного на час саме формування тарифів, в редакції від 15.11.2017 року.
Посилається апелянт також і на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, забезпечення дотримання принципу змагальності, оскільки, посилаючись в оскаржуваному рішення на відсутність розрахунку суми необґрунтовано отриманої виручки, під час розгляду справи, а ні позивач, а ні суд першої інстанції не вимагали від відповідача надання помісячного розрахунку суми необґрунтовано отриманої виручки за період з вересня 2018 року по серпень 2019 року.
Комунальне підприємство «Снігурівський благоустрій» у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи ідентичні тим, що викладені в позовній заяві та узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що відповідно до наказу ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області від 20.09.2019 року № 3412 «Про проведення планової перевірки Комунального підприємства «Снігурівський благоустрій» (код ЄДРПОУ 36895662)» в період з 26 вересня по 02 жовтня 2019 року заплановане проведення планової перевірки позивача з питань дотримання вимог чинного законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (тарифів) (а.с. 48).
24.09.2019 року виписане направлення № 016 на проведення планової перевірки (а.с. 49).
За результатами проведеної планової перевірки позивача був складений акт №016 (а.с. 20-23, 24), в розділі «Порушення законодавства, виявлені під час перевірки» якого зазначено, окрім іншого, про те, що за відсутності у підприємства інвестиційної програми, погодженої органом місцевого самоврядування, до розрахунків тарифів на вивезення ТПВ включений плановий прибуток в розмірі 10% для населення, 12% та 15% для інших. Включення до структури тарифу планового прибутку, в тому числі інвестиційної складової, здійснено в супереч вимог п.22-24 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого Постановою КМУ № 1010 від 26.07.2006 року. Внаслідок необґрунтованого включення до розрахунку тарифу інвестиційної складової сума необґрунтовано отриманої виручки від застосування тарифів за вивезення сміття, за вересень 2018 року - серпень 2019 року складає 139030,42 грн. за таких обставин, апелянт в акті перевірки зафіксував порушення повивачем, окрім іншого, Порядку формування тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами, затвердженого Постановою КМУ № 1010 від 26.07.2006 року.
За результатами перевірки апелянт видав припис № 011 від 07.10.2019, яким зобов'язав позивача у тримісячний термін з моменту отримання припису, окрім іншого, усунути порушення вимог законодавства при формуванні, встановленні та застосуванні тарифів на послуги з поводження з твердими побутовими відходами (збирання, перевезення і захоронення) шляхом приведення розрахунків тарифів у відповідність до вимог законодавства.
07.10.2019 року апелянт прийняв рішення № 010 про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування встановлення та застосування регульованих цін (а.с. 8), яким застосував до позивача штраф в сумі 139030,42 грн. та зобов'язав позивача повернути споживачем необґрунтовано одержану виручку в сумі 139030,42 грн.
Зазначені рішення та припис були направлені апелянтом на адресу позивача 07.10.2019 року (а.с. 25).
Додатково апеляційний суд, на підставі витребуваних від сторін додаткових доказів, та відповідно до інформації з офіційного сайту Снігурівської міської ради Миколаївської області (https://snigiryevka-rada.gov.ua/) встановив, що виконавчим комітетом Снігурівської міської ради Миколаївської області 30.05.2018 року було прийнято рішення № 41 «Про встановлення КП «Снігурівський благоустрій» тарифу на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів», яким встановлені відповідні тарифи: 9,00 грн. на місяць за 1 проживаючу особу у багатоквартирному житловому будинку; 12,00 грн. на місяць на 1 проживаючу особу в індивідуальному (садибному) житловому будинку; 131,00 грн./м-3 для організацій та підприємств, що обслуговуються трактором МТЗ 82.1;139,00 грн./м-3 для організацій та підприємств, що обслуговуються контейнерною системою автомобілем ВЛІВ Супер міні Б 9-8. (а.с. 220-221).
Зазначені тарифи затверджені на підставі розрахунків економічно-обґрунтованої вартості (а.с. 205, 206, 207, 208). Вказані розрахунки у розділі статті витрат не містять у складі витрат такої витрати як «плановий прибуток», але містять таку складову як «рентабельність».
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою КМУ №318 від 27.03.2019 року, яка набрала чинності з 01.05.2019 року були виключені пункти 23-25 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого Постановою КМУ № 1010 від 26.07.2006 року.
Розрахунок суми необґрунтовано отриманої виручки від надання послуг з вивезення ТПВ за період з вересня 2018 року по серпень 2019 року, який складає 139030,42 грн., зроблений відповідачем без урахування помісячного розрахунку, що позбавляє суд можливості самостійно розрахувати цю суму по місяцях. При цьому суд першої інстанції зазначив, що за період травень-серпень 2019 року штрафні санкції застосовані неправомірно, оскільки п.п.23-25 постанови КМУ №1010 від 27.03.2019 року , за порушення яких на позивача був накладений штраф - виключені з 01.05.2019 року.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Закон України «Про ціна та ціноутворення» ( тут і надалі в редакції чинній як на час формування тарифів так і на час прийняття оскаржуваного рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій - Закон № 5007-VI) визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.
Відповідно до ст. 3 Закону №5007-VI, Законодавство про ціни і ціноутворення ґрунтується на Конституції України та складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, законів України «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції» цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до ст. 16 Закону №5007-VI, органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є:
- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами;
- інші органи, визначені законом.
Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, законом України «про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.
Відповідно до частині 1 ст. 20 Закону №5007-VI, до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за:
1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки;
2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;
3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 3 ст. 20 Закону №5007-VI, порядок стягнення сум адміністративно-господарських санкцій, передбачених цією статтею, визначається Господарським кодексом України.
Відповідно до пункту 20 Порядку формування тарифів на послуги з вивезення побутових відходів, затвердженого Постановою КМУ № 1010 від 26.07.2006 року (чинних на час формування та затвердження відповідних тарифів, надалі Порядок №1010), до фінансових витрат належать витрати із сплати відсотків за користування отриманими кредитами, витрати за договором фінансового лізингу (оренди) та витрати, пов'язані із запозиченнями для цілей інвестиційної (пов'язаної з основною) діяльності.
Відповідно до пу6нкту 21 Порядку № 1010, рівень рентабельності формується з урахуванням необхідності сплати податку на прибуток підприємств та спрямування частини отриманого прибутку на технічне переоснащення підприємств і не повинен перевищувати в цілому по підприємству 12 відсотків, а для категорій споживачів - бюджетних установ та інших споживачів - не повинен перевищувати 15 та 50 відсотків відповідно.
Відповідно до п. 22 Порядку №1010, до тарифів на послуги включаються витрати з створення резервного капіталу, що спрямовується на капітальні інвестиції, гранична величина яких визначається з урахуванням обсягу коштів, необхідних для забезпечення відтворення і розвитку основних засобів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації.
Відповідно до пункту 23 Порядку №1010, витрати із здійснення капітальних вкладень, створення спеціальних інвестиційних фондів, забезпечення прибутковості інвестованого капіталу включаються до тарифів на строк не менш як п'ять років (у сумі, що не перевищує 20 відсотків загального обсягу витрат) згідно з погодженою в установленому порядку органами місцевого самоврядування інвестиційною програмою підприємства у сфері поводження з побутовими відходами у відповідному населеному пункті. У процесі формування тарифів підприємство визначає джерела фінансування капітальних інвестицій за рахунок амортизації та планованого прибутку.
Відповідно до пункту 24 Порядку №1010 Інвестиційна програма підприємства у сфері поводження з побутовими відходами передбачає здійснення заходів, пов'язаних з удосконаленням технологій, реконструкцією об'єктів, автоматизацією і диспетчеризацією, ресурсозбереженням, підвищенням екологічної безпеки і надійності роботи систем, та необхідні кошти (з виділенням тієї частини, що фінансується з прибутку).
До зазначеної програми додаються техніко-економічні розрахунки або бізнес-план, якими підтверджується ефективність передбачуваних вкладень та визначаються джерела інвестиційних ресурсів і строк реалізації проектів.
Відповідно до ст. 317 Господарського кодексу України ( тут і надалі в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 Господарського кодексу України, строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.
Згідно із ст. 238 Господарського кодексу України, За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Частиною 1 ст. 239 господарського кодексу України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
- вилучення прибутку (доходу);
- адміністративно-господарський штраф;
- стягнення зборів (обов'язкових платежів);
- застосування антидемпінгових заходів;
- припинення експортно-імпортних операцій;
- застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом;
- зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;
- анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;
- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
- ліквідація суб'єкта господарювання;
- інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ст. 240 Господарського кодексу України, прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш, як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції - у трикратному розмірі вилученої суми.
Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законами України «Про валюту і валютні операції», «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.
Як встановив апеляційний суд до складових розрахунку тарифів на надання послуг з вивезення ТПБ увійшла, окрім іншого, така складова як «рентабельність», що передбачено пунктом 21 Порядку №1010. При цьому апеляційний суд зазначає, що поняття «плановий прибуток» та «рентабельність» не є тотожними поняттями, а в акті перевірки зазначено про порушення позивачем саме пунктів 22-24 Порядку № 1010.
За таких підстав, апеляційний суд встановив помилковість висновків апелянта, зазначених в акті перевірки про включення при розрахунку тарифів такої складової тарифу, як «плановий прибуток», що включається до складу тарифу за наявності інвестиційної програми погодженої органом місцевого самоврядування.
Також, апеляційний суд зазначає, що оскаржуване рішення № 010 від 07.10.2019 року містить розмір адміністративно-господарських санкцій, які передбачені п. 1 ч. 1 ст. 20 закону №5007-VI, проте апелянт в цьому рішення посилається на те, що він керується п. 4 ч. 1 ст. 20 закону №5007-VI, який передбачає відповідальність за невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Додатково апеляційний суд зазначає, що за змістом оскаржуваного рішення № 010 від 07.10.2019 року, адміністративно-господарські санкції були застосовані до позивача саме за внесення позивачем до складових тарифу планового прибутку, за відсутності погодженої органом місцевого самоврядування інвестиційної програми.
Оскільки тариф на вивезення ТПВ був затверджений рішення виконкому Снігурівської міської ради 30.05.2018 року, то формування позивачем самого тарифу відбулось до 30.05.2018 року, проте як адміністративно-господарські санкції були застосовані до позивача 07.10.2019 року, тобто більш ніж через один рік з дня складання канкуляції тарифів, що були затвердженні органом місцевого самоврядування 03.05.2018 року. Таким чином, прийняття оскаржуваного рішення апелянта відбулось з порушенням строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.
Апеляційний суд зазначає, що саме за вказаних обставин оскаржуване рішення апелянта № 010 від 07.10.2019 року підлягає скасуванню. Щодо підстав, за яких суд першої інстанції скасував оскаржуване рішення, апеляційний суд зазначає про їх помилковість оскільки виключення пунктів 23-25 Порядку № 1010 відбулось 01.05.2019 року на підставі Постанови КМУ № 318 від 27.03.2019 року, проте як формування тарифів, які як помилково вважає апелянт, сформовані з порушеннями, відбулось до 30.05.2018 року, в той час як Постанова КМУ № 318 від 27.03.2019 року не містить застережень щодо зворотної дії у часі.
Відсутність помісячного розрахунку застосованих адміністративно-господарських санкцій також не може бути в цій справі підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки матеріали справи не містять ухвали суду першої інстанції щодо витребування такого розрахунку.
Доводи апеляційної скарги, які стосуються зазначених в акті перевірки обставин, апеляційний суд відхиляє, як такі, що спростовані матеріалами справи.
Також апеляційний суд зазначає, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 317 КАС України підставами для зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки судом першої інстанції були не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, але правильно по суті вирішений спір, то оскаржуване рішення має бути змінене, зокрема в мотивувальній частині, яка стосується підстав скасування оскаржуваного рішення відповідача № 010 від 07.10.2019 року,
Керуючись ст. ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-77, 242, 257, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 238 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 400/3881/19 змінити в мотивувальній частині щодо обставин за яких оскаржуване рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області № 100 від 07 жовтня 2019 року про застосування штрафних санкцій підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 400/3881/19 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, у випадках якщо:
- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
- особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
- справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
- суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Повний текст судового рішення складений 17.07.2020 року
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.