П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 815/4621/17
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д..
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
представника відповідача - ГУ НП в Одеській області - Панчошака О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національної поліції України, ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказу в частині звільнення №1282 о/с від 08.08.2017 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
06 вересня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1282 о/с від 08.08.2017 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління-начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУНП в Одеській області з 08.08.2017р. зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст. 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити на службі в поліції на посаді заступника начальника управління - начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУНП в Одеській області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.08.2017 р. до дня поновлення на службі в поліції.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржуваний наказ винесений з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки не містить ні формулювання, ні обставин вчиненого працівником проступку та зі змісту якого незрозуміло за яке правопорушення позивач звільнений. Звільнення позивача з посади відбулось з грубим порушенням визначеної чинним законодавством процедури.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції проігнорував факт звільнення апелянта зі служби в поліції з грубим порушенням процедури звільнення, оскільки в оскаржуваному наказі та в трудовій книжці днем звільнення вказано 08.08.2017 року, проте фактично апелянт працював в ГУ НП в Одеській області до 14.08.2017 року включно, і саме 14.08.2017 року апелянта ознайомили з оскаржуваним наказом та видали трудову книжку. На думку апелянта днем звільнення є саме 14.08.2017 року, а суд першої інстанції мав би застосувати до спірних правовідносин приписи п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110.
Апелянт зазначив і про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягає у прийняті у якості належного доказу листа Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.09.2017 року про невиконання позивачем своїх посадових обов'язків до 14.08.2017 року, оскільки, не заперечуючи факт постійного прибування апелянта на робочому місці 05, 07-11, 14 серпня 2017 року, відповідач - суб'єкт владних повноважень не довів, що апелянт не виконував покладені на нього посадові обов'язки. Вказані обставини, на думку апелянта свідчать про незаконність оскаржуваного наказу ГУ НП в Одеській області від 08.08.2017 року №1282о/с
Також, в обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою факт касаційного оскарження ОСОБА_1 постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року, якою встановлена правомірність прийняття Національною поліцією України наказу № 1025 від 08.07.2017 року, який у свою чергу є підставною для прийняття ГУ НП в Одеській області оскаржуваного наказу № 1282о/с від 08.08.2017 року.
Посилається апелянт і на те, що суд першої інстанції не дослідив оскаржуваний наказ, який всупереч закону не містить ні формулювання, ні обставин вчиненого працівником проступку, та за змістом якого взагалі є незрозумілим за яке правопорушення був звільнений апелянт.
Головне управління Національної поліції в Одеській області надало відзив на апеляційну скаргу в якому, посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Національна поліція України та ОСОБА_2 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що відповідно до п. 2 наказу Національної поліції України від 08 липня 2017 року №1025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління Національної поліції в Одеській області» за порушення вимог частин першої, другої статті 7, частини першої статті 8, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 18, частини другої статті 31, статті 32, частини третьої статті 33, частин четвертої, п'ятої статті 37 Закону України «Про Національну поліцію», статей 4, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», пунктів 4, 5, 6 додатку 14 до Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 квітня 2009 року №181, пункту 5 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1377, абзаців першого-третього пункту 1 розділу; ІІ, пункту 1 розділу ІІІ, абзаців першого, другого пункту 3 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, підпунктів 5, 7 пункту 1 доручення Національної поліції України від 03 квітня 2017 року №3384/01/12-2017, пунктів 1.5, 2.1.11 Інструкції про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України, затвердженої наказом МВС від 11 вересня 2001 року №785, керуючись статтями 5, 12 та 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», підполковника поліції Котова Олександра Михайловича, заступника начальника управління - начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУНП в Одеській області, звільнено зі служби в поліції (а.с. 48-50).
Наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1282 о/с від 08.08.2017 р. звільнено підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку ГУНП в Одеській області з 08.08.2017 р. зі служби в поліції за п. 6 ч.1 ст. 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с. 47).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2019 р. у справі №826/10985/17 визнаний протиправним та скасований наказ Національної поліції України від 08 липня 2017 року №1025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління Національної поліції України в Одеській області» в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції Котова Олександра Михайловича.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019р. у справі №826/10985/17 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2019 р. скасоване та ухвалена нова постанова, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Національної поліції України від 08 липня 2017 року №1025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління Національної поліції України в Одеській області» в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції Котова Олександра Михайловича.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем з дотриманням вимог законодавства, в зв'язку з чим відсутні підстави для його скасування.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. №580-VIII (далі - Закон №580-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону №580-VIII під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №580-VIII, поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
За приписами п.п. 1-3 ч.1 ст. 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов'язаний, зокрема: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 31 Закону №580-VIII під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов'язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи.
За змістом ч. 3 ст. 33 Закону №580-VIII перед проведенням опитування особи поліцейський роз'яснює їй підстави та мету застосування поліцейського заходу, якщо це не перешкодить виконанню поліцією повноважень, покладених на неї цим Законом.
Відповідно до положень ч.ч. 4, 5 ст. 37 Закону №580-VIII, поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров'я або на життя чи здоров'я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов'язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів.
Обмеження фактичного володіння річчю здійснюється на підставах та в порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно ст. 19 Закону №580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
За приписами ч. 1 ст. 60 Закону №580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 Закону №580-VIII, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України).
Згідно з ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Згідно з ст. 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Відповідно до ст.8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов'язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов'язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу.
Особливу увагу начальник повинен приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості.
Начальник зобов'язаний попередити про неприпустимість порушення службової дисципліни, а в разі вчинення підлеглим таких діянь за необхідності накласти на винного дисциплінарне стягнення або порушити клопотання про накладення стягнення старшим прямим начальником.
Старші за званням та посадою в усіх випадках зобов'язані вимагати від молодших дотримання службової дисципліни, зокрема, правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
За приписами ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції не приймає до уваги доводи апелянта щодо відсутності формулювання та обставин вчиненого працівником проступку у наказі Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1282 з огляду на таке.
Відповідно до п. 11 Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.12.2016р. № 1668/29798, накази про накладення дисциплінарних стягнень у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення зі служби в поліції реалізовуються шляхом видання наказів по особовому складу в установленому порядку.
Дослідивши зміст оскаржуваного наказу на предмет відповідності юридичної кваліфікації звільнення, апеляційний суд зазначає, що оскаржуваний наказ відповідає фактичним обставинам звільнення, оскільки, правомірність наказу Національної поліції України від 08.07.2017р. № 1025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління Національної поліції в Одеській області» в частині звільнення зі служби в поліції підполковника поліції Котова О.М., підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, зокрема постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019р. у справі №826/10985/17.
Так, при вирішенні справи №826/10985/17 Шостий апеляційний адміністративний суд встановив, що позивач не спростовував допущених ним порушень, які зазначені у наказі Національної поліції України від 08.07.2017р. № 1025 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління Національної поліції в Одеській області», а саме частин першої, другої статті 7, частини першої статті 8, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 18, частини другої статті 31, статті 32, частини третьої статті 33, частин четвертої, п'ятої статті 37 Закону України «Про Національну поліцію», статей 4, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», пунктів 4, 5, 6 додатку 14 до Інструкції з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України, направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 квітня 2009 року №181, пункту 5 розділу ІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1377, абзаців першого-третього пункту 1 розділу ІІ, пункту 1 розділу ІІІ, абзаців першого, другого пункту 3 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, підпунктів 5, 7 пункту 1 доручення Національної поліції України від 03 квітня 2017 року №3384/01/12-2017, пунктів 1.5, 2.1.11 Інструкції про порядок функціонування дактилоскопічного обліку експертної служби МВС України, затвердженої наказом МВС від 11 вересня 2001 року №785.
Позивач не заперечував порушення ним низки нормативно-правових актів в частині безпідставного застосування превентивних поліцейських заходів і поліцейських заходів примусу, безпідставного обмеження свободи пересування та дактилоскопіювання групи осіб, що перебували 28 травня 2017 року на території гостинного комплексу «Будинок Павлових» та невжиття заходів з припинення правопорушення, передбаченого статтею 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, частиною першою статті 332 або статтею 358 Кримінального кодексу України.
З урахуванням наведеного, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку щодо обґрунтованості висновку службового розслідування про порушення позивачем службової дисципліни та застосування до ОСОБА_1 відповідного стягнення, оскільки останній своїми діями вчинив проступки, несумісні з подальшим проходженням служби у Національній поліції України, а тому застосоване до нього дисциплінарне стягнення є адекватним та співмірним із допущеним ним порушенням.
При цьому було встановлено, що при обранні виду дисциплінарного стягнення до позивача враховано розмір заподіяної шкоди, попередню поведінку ОСОБА_1 , його ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації та інші кваліфікуючі обставини.
Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта стосовно того, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі № 826/10985/17, якою керувався суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не є остаточним рішенням у справі і не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому апеляційний суд зазначає, що за приписами п. 1 ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, а отже постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі № 826/10985/17 є судовим рішенням, що набрало законної сили, та відповідно до якого наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1282 є правомірним.
Факт касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі № 826/10985/17, та не постановлення при цьому судом першої інстанції ухвали про зупинення провадження у справі, не є порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки касаційне оскарження судового рішення в іншій справі не є підставою, що передбачена ст. 236 КАС України, за наявності якої суд першої інстанції мав правові підстави для зупинення провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не дослідив оскаржуваний наказ, який всупереч закону не містить ні формулювання, ні обставин вчиненого працівником проступку, та за змістом якого взагалі є незрозумілим за яке правопорушення був звільнений апелянт, апеляційний суд відхиляє як такі, що спростовані змістом мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.
Відхиляє апеляційний суд посилання апелянта, як на підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про скасування оскаржуваного наказу, на те, що оскаржуваний наказ був прийнятий 08.08.2017 року, за цим наказом апелянт звільнений з 08.08.2017 року, але ознайомлений апелянт був з наказом лише 14.08.2017 року та копія трудової книжки була вручена апелянту лише 14.08.2020 року.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 77 Закону №580-VIII, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Відповідно до оскаржуваного наказу від 08.08.2017 року апелянт звільнений зі служби з 08.08.2017 року, а тому днем звільнення апелянта є саме 08.08.2017 року, а не 14.08.2017 року - день, коли апелянт отримав трудову книжку та був ознайомлений з наказом.
При цьому апеляційний суд зазначає про неможливість застосування до спірних правовідносин в цій справі приписів правовідносин приписи п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованим в міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110.
Так, зазначена норма може бути застосована у випадку коли затримка у видачі трудової книжки відбулась з вини власника, проте, як свідчать матеріали справи (т. 1 а.с. 144-145) в апелянт був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав трудову книжку 14.08.2017 року в день отримання оскаржуваного наказу Управлінням карного розшуку ГУНП в Одеській області. Таким чином, відсутня вина власника у затримці у видачі трудової книжки. Додатково апеляційний суд зазначає, що Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників регулює питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, а не питання, що пов'язані зі звільненням працівників, зокрема питання щодо звільнення зі служби в поліції.
Відхиляє також апеляційний суд і доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке полягає у прийняті, у якості належного доказу листа Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.09.2017 року про невиконання позивачем своїх посадових обов'язків до 14.08.2017 року, оскільки не заперечуючи факт постійного прибування апелянта на робочому місці 05, 07-11, 14 серпня 2017 року, відповідач - суб'єкт владних повноважень не довів, що апелянт не виконував покладені на нього посадові обов'язки.
При цьому, з урахуванням відомостей наданих відповідачем на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 26.05.2020 року, апеляційний суд зазначає, що відповідно до листа Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.09.2017 року, апелянт перебував в адміністративній будівлі ГУНП Одеської області, а не на робочому місці, як зазначає апелянт; до виконання посадових обов'язків, після виходу з відпустки апелянт не приступив. Доводів які б свідчили про обґрунтований сумнів щодо достовірності наведеної інформації в листі Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Одеській області від 18.09.2017 року - апелянт не навів, а ні в суді першої інстанції, а ні при апеляційному оскарженні судового рішення. Апеляційний суд також враховує той факт, що відомості щодо обліку службового (робочого) часу за серпень 2017 року, зокрема апелянта, у відповідача не збереглись (лист УКР ГУНП в Одеській області від 16.06.2020 року №2/1-4050). Надані відповідачем оригінали та копії листів Управління карного розшуку ГУНП в Одеській області, Управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області, Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Одеській області, підписані уповноваженими особами - керівниками цих управлінь, зареєстровані (мають дату їх реєстрації та вихідні номери) та, за наявності об'єктивної неможливості надання інших доказів, зазначені листі та їх копії не викликають у апеляційного суду сумніву у достовірності викладеної в них інформації. Іншого апелянтом не доведено, як і не зазначено про наявність існування обґрунтованих сумнівів щодо достовірності викладеної в зазначених листах інформації.
Вказані обставини у їх сукупності надають можливість апеляційному суду дійти висновку про допустимість наданих відповідачем доказів на підтвердження правомірності прийнятого наказу про звільнення апелянта.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2-12, 72-79, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі №815/4621/17 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 17.07.2020 року
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.