15.07.20
22-ц/812/942/20
Справа №490/3097/18Головуючий суду першої інстанції - Гуденко О.А.
Провадження №22-ц/812/942/20 Доповідач суду апеляційної інстанції - Локтіонова О.В.
15 липня 2020 року м.Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Локтіонової О.В.,
суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 лютого 2020 року, повний текст якого складено 24 лютого 2020 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про відновлення межі земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду вищевказаний позов, який обґрунтовувала наступним.
12 серпня 2016 року вона на підставі договору дарування отримала у дар від своєї матері ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку за цією адресою з кадастровим номером 4810137200:17:039:0009 площею 0,1468 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
У подальшому частину земельної ділянки площею 180 кв.м було виділено в окрему адресу - АДРЕСА_2 , внаслідок чого за земельною ділянкою по АДРЕСА_1 залишилася площа 0,1288 га, зовнішні параметри якої не змінювалися.
На межі між належною їй земельною ділянкою та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , було зведено огорожу у вигляді бетонних стовпів і сітки висотою 1,85 м на відстані 1-1,15 м від стіни літньої кухні літ.Б, котельної літ.К та погребу літ.Впд.
Позивач вказувала, що 22 грудня 2017 року приблизно о 22 год. 00 хв. відповідач ОСОБА_5 самовільно зруйнував 7 стовпів огорожі на межі між ділянками та зірвав сітку, зруйнувавши таким чином огорожу довжиною близька 20 метрів. Після вказаного відповідачами було самовільно зайнято частину належної їй земельної ділянки у притул до стіни літньої кухні, котельної та погребу, чим створено їй перешкоди у користуванні цими спорудами.
Згодом відповідачі розпочали на захопленій частині ділянці будівництво гаражу.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила усунути перешкоди у здійсненні нею права власності на житловий будинок та земельну ділянку шляхом відновлення спільної межі між земельними ділянками АДРЕСА_3 відповідно до земельно-кадастрової документації з зобов'язанням відповідачів відновити зруйновану огорожу у вигляді бетонних стовпів висотою 1,85 м та сітки рабиці та демонтувати фундамент гаражу, побудований на межі земельних ділянок.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Відновлено спільну межу між земельними ділянками АДРЕСА_4 шляхом встановлення спільної фізичної межі довжиною 23,3 метри на відстані 1,15 м від лівої зовнішньої стіни будівель домоволодіння АДРЕСА_1 відповідно до Плану меж зон обмежень земельної ділянки та Акту перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронної зони від 28 жовтня 2016 року, виготовлених ПП «Укрприватзем», інженер-землевпорядник ОСОБА_7
ОСОБА_2 зобов'язано демонтувати фундамент з ямою незавершеного будівництва будівлі, який розташований на відстані 2,15 метрів від лівої зовнішньої стіни житлового будинку літ."А" домоволодіння АДРЕСА_1 та безпосередньо по межі земельних ділянок АДРЕСА_4 та виступає розміром 0,5х10 м на земельну ділянку АДРЕСА_1 .
З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто судовий збір в сумі 1409,60 грн. та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи в сумі 6300 грн.
Рішення мотивоване тим, що оскільки у технічній документації межі спірних земельних ділянок на місцевості чітко визначені, але в натурі на місцевості межові знаки відсутні, то наявні підстави для відновлення спільної межі між земельними ділянками АДРЕСА_4 . Оскільки доказів зруйнування огорожі відповідачами суду представлено не було, то у задоволенні вимог про зобов'язання відповідачів відновити межову огорожу було відмовлено за недоведеністю.
Обґрунтовуючи своє рішення щодо зобов'язання відповідача ОСОБА_2 демонтувати фундамент гаражу, суд першої інстанції виходив із того, що його будівництво на відстані менше одного метру від межі є порушенням п. 3.25 ДБН 360-92.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказувала, що рішення суду є помилковим, бо побудоване на висновках судової земельно-технічної експертизи, які на її думку є непереконливими.
Посилаючись на зазначене, відповідач вказувала на те, що судом першої інстанції не встановлено порушення нею прав позивача, у зв'язку з чим у позові має бути відмовлено.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_4 у своєму відзиві вказувала, що рішення суду ухвалено на підставі належних доказів та у відповідності з нормами законодавства, а тому апеляційна скарга має бути залишена без задоволення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 12 серпня 2016 року ОСОБА_4 на підставі договорів дарування набула право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 4810137200:17:039:0009 по АДРЕСА_1 площею 0,1468 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташований на ній житловий будинок із прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами (а.с.4-7, 20, 21).
На підставі заяви ОСОБА_4 від 12 жовтня 2016 року, ситуаційної схеми, розробленої приватним підприємством «Укрприватзем», технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок вищевказана земельна ділянка була поділена на дві ділянки: АДРЕСА_1 площа 0,1288 га, кадастровий номер 4810137200:17:039:0011 та АДРЕСА_2 площа 0,018 га, кадастровий номер 4810137200:17:039:0010 (а.с.13-17, 22-51).
Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 28.10.2016 р. межі земельної ділянки площею 0,1288 га були закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 13 штук (тип третій) з додаванням схеми їх прив'язки до об'єктів і контурів місцевості (а.с.42).
З відповідей Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради випливає, що ОСОБА_4 протягом 2017 року неодноразово зверталася до вказаного Управління щодо незаконності будівництва гаражу та порушення меж між ділянками.
Внаслідок розгляду вказаних звернень було встановлено, що відповідачі розпочали будівництво вказаної споруди з порушенням вимог ДБН 360-92 (а.с.74-76).
У грудні 2016 року позивач зверталася до Центрального відділу поліції ГУ НП у Миколаївській області з приводу умисного знищення ОСОБА_5 майна. Розгляд вказаного питання було припинено через відсутність ознак складу кримінального правопорушення і наявностіміж сторонами конфлікту, на думку працівників поліції, цивільно-правових відносин з приводу поділу земельної ділянки (а.с.77).
Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 4810137200:17:039:0001 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 та розташованого на ній житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами є відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21 грудня 2016 року (а.с.88-91).
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) була виготовлена у 2015 році на замовлення ОСОБА_5 . Відповідно до акту межі земельної ділянки збігалися з існуючими парканами та огорожами і тому на бажання власника межовими знаками в кількості 12 штук не закріплювалися (а.с.102-105, 136).
Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи №125-028 від 24.06.2019 р. для дослідження було надано матеріали цивільної справи, матеріали архівної інвентаризаційної справи МБТІ на житловий будинок АДРЕСА_1 , технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по АДРЕСА_1 . Обстеження меж суміжного землекористування виконувалося 28 березня 2019 року у присутності позивача і відповідача. У травні 2019 року проводилася геодезична зйомка обох земельних ділянок. Фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_1 складає 1349,60 кв.м, що на 61,60 кв.м більше від площі 1288 кв.м, вказаної у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_1 складає 1548,77 кв.м, що на 48,77 кв.м більше від площі 1500 кв.м, вказаної у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При дослідженні експертом технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірних земельних ділянок було встановлено, що межі земельних ділянок № 41 та № 43 вказані таким чином, що між лівою боковою межею земельної ділянки АДРЕСА_1 правою боковою АДРЕСА_1 відповідно до встановлених координат наявна земельна ділянка площею 36,49 кв.м трикутної форми з розмірами в плані по фасаду - 1,43 м, яка не відноситься ні до розмірів земельної ділянки АДРЕСА_1 , ні до розмірів АДРЕСА_5 земельними АДРЕСА_6 АДРЕСА_4 фактично не встановлена.
Як наслідок, експертом вказано на неможливість встановлення факту перенесення межі між земельними ділянками, оскільки фізична межа частково демонтована та відсутня, а саме: в фасадній частині від фасадної межі вздовж лівої бокової стіни житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_1 до лівого нижнього кута будівлі котельній літ.К; від лівого нижнього кута будівлі котельної літер К встановлена фізична межа з металевої сітки рабиці на відстані від зовнішньої стіни будівлі - 0,46 м та на відстані 0,94 м від лівого нижнього кута будівлі літньої кухні літ.Б загальною довжиною 23,3 м, що є порушенням вимог ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських населених поселень», який у п.3.25 передбачає, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни має бути не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.
Також експертом було констатовано наявність встановленої межі між земельними ділянками під городом, яка проходить до задньої торцевої межі земельної ділянки.
Для відновлення в натурі межі спільного землекористування між спірними земельними ділянками відповідно до даних Технічної документації на встановлення меж експертом запропоновано встановлення спільної межі на відстані 1,15 м від лівої зовнішньої стіни будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , як відображено в Плані меж земельної ділянки (а.с. АДРЕСА_7 довжиною 23,30 АДРЕСА_8 .
Під час дослідження експертом зафіксовано, що АДРЕСА_9 земельній АДРЕСА_5 у фасадній частині безпосередньо по фасадній межі з внутрішнього боку є фундамент з ямою незавершеного будівництва, який знаходиться на відстані 2,15 м від лівої зовнішньої стіни житлового будинку літ.А домоволодіння АДРЕСА_1 , але згідно координат Технічної документації встановлення меж земельної ділянки АДРЕСА_1 вказаний фундамент розташований безпосередньо по межі та частково виступає розміром 0,5х1,0 м на земельну ділянку АДРЕСА_1 , що є порушенням вимог п.3.25 ДБН 360-92** (а.с.116-135).
Згідно з вимогами ст.ст.13, 15, 16 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою ст.13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали невиразними. Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації (статті 106, 107 ЗК України).
Згідно з ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Стаття 212 ЗК України передбачає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для часткового задоволення позову про усунення перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою є правильним.
Дослідженими судом доказами доведено відсутність межі між спірними земельними ділянками довжиною 23,3 метри на відстані 1,15 м від лівої зовнішньої стіни будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , яка була закріплена межовими знаками 28 жовтня 2016 року, та наявність побудованого з порушенням будівельних норм відповідачем ОСОБА_2 фундаменту гаражу, який порушує право власності позивача на земельну ділянку, бо виступає розміром 0,5 х 1,0 м на земельну ділянку, належну позивачу.
Посилання відповідачів на те, що ними порушення здійснено не було, належними доказами не підтверджено.
Твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що висновок експертизи є помилковим, а тому не міг бути прийнятий судом до уваги, колегія суддів відхиляє, оскільки наявність порушень з її боку підтверджується сукупністю доказів, в тому числі висновком експерта.
Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
Вказані дані земельно-кадастрової документації обох земельних ділянок доводять, що відповідач ОСОБА_2 не здійснює право власності на свою земельну ділянку в межах згідно з кадастровою документацією. Розмір належної їй земельної ділянки, в тому числі у місці будівництва гаражу, збільшено частково за рахунок землі позивача, а частково за рахунок землі, яка не відноситься до обох спірних ділянок. Частина фундаменту гаражу побудована за межами виділеної їй земельної ділянки і з порушеннями будівельних норм.
Що ж стосується доводів апелянта про неправильність розподілу судом судових витрат, то вказане є хибним. Суд першої інстанції розподілив судові витрати між сторонами у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.
За такого, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 по суті спору такими, що не підлягають задоволенню.
Між тим, оскільки з мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції вбачається неправильність викладення розміру виступу фундаменту гаражу на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду в зазначених частинах, виклавши розмір вказаного виступу в такій редакції: «0,5 х 1,0 м» замість помилково зазначеного «0,5 х 10 м».
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 лютого 2020 року в його мотивувальній та резолютивній частині змінити щодо викладення розміру виступу фундаменту гаражу на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , який вважати у розмірі 0,5 х 1,0 м замість помилково зазначеного 0,5 х 10 м.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В. Локтіонова
Судді С.Ю. Колосовський
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 16 липня 2020 року.