Дата документу 01.07.2020 Справа № 311/2195/17
Провадження № 11-кп/807/1189/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 311/2195/17 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 липня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з Василівським районним судом Запорізької області, ДУ «Вільнянська УВП № 11», матеріали оскарження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 29 травня 2020 року, якою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК України,
задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою до 27 липня 2020 року включно,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 29 травня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 та 9 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Апелянт, посилаючись на наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, які, на думку захисника, полягають у наявності в обвинуваченого постійного місця проживання, де він зареєстрований в установленому порядку, відсутності будь-яких порушень обов'язків як підозрюваного, обвинуваченого, закордонних паспортів, бажання ухилятися, переховуватись від суду, вважає, що заявлені прокурором у клопотанні та встановлені судом ризики, передбачені пунктами 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не підтверджені жодними доказами, як і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, чим тримання під вартою.
Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
З наданих матеріалів вбачається, що в провадженні Василівського районного суду Запорізької області перебуває об'єднане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 121 КК України.
Під час судового розгляду прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке було задоволено судом першої інстанції.
З таким рішенням суду погоджується й колегія суддів, з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
За змістом ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
При вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів бере до уваги те, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів оскарження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене на стадії судового розгляду, тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на її заміну висунуте обвинувачення, отже, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового провадження та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Суд першої інстанції, перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, всупереч доводам апелянта, правильно встановив, що заявлені прокурором ризики, такі як можливість обвинуваченого переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, об'єктивно існують та для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, при цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні трьох тяжких кримінальних правопорушень, що свідчить про те, що обвинувачений, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке загрожує йому в разі визнання його винуватим, може здійснити спроби переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому злочини, що свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також колегія суддів вважає, що ризик переховування посилюється тим, що з метою ухилення від покарання за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких ОСОБА_7 обвинувачується, останній може визнати, що негативні наслідки від спроби переховуватись від суду, створять для нього меншу шкоду, ніж ймовірність бути притягнутим до кримінальної відповідальності з призначенням відповідного покарання.
При цьому, колегія суддів враховує обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 , у тому числі, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, які полягали в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше судимий, у тому числі за вчинення тяжких кримінальних правопорушень, наразі знову обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, у тому числі проти власності та проти життя особи, що в цілому негативно впливає на репутацію обвинуваченого та свідчить про стабільність його антисуспільної поведінки та схильність до вчинення злочинів, а у сукупності з даними про його особу, який не одружений, не має на утриманні дітей або осіб похилого віку, тобто, не має стійких соціальних зв'язків, не працює та не має джерела доходів, свідчать, на переконання апеляційного суду, про те, що останній може вдатися до спроб вчинення іншого кримінального правопорушення, тобто, про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, на думку колегії суддів, існування ризиків, передбачених п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, ґрунтується на реальних фактичних даних, при цьому, наразі ці ризики не втратили своєї актуальності, не зменшилися та не перестали існувати, отже, виправдовують тримання ОСОБА_7 під вартою.
Що стосується даних про особу обвинуваченого, на які захисник посилається в апеляційній скарзі, а саме, наявність в обвинуваченого постійного місця проживання, де він зареєстрований в установленому порядку, відсутність будь-яких порушень обов'язків як підозрюваного, обвинуваченого, закордонних паспортів, бажання ухилятися, переховуватись від суду, то вони, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки жодним чином не вплинули і не стали стримуючим фактором у його поведінці, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підставою для застосування та продовження щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку обвинуваченого.
Посилання захисника на те, що судом встановлений ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, ризик впливу на свідків, є недоречним, оскільки цей ризик не був заявлений прокурором та встановлений судом.
За зазначених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, адекватно оцінив ступінь порушення цінностей суспільства у даному кримінальному провадженні та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, у зв'язку з чим, не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції по доводам апеляційної скарги захисника.
Крім того, колегією суддів при апеляційному розгляді не встановлено й істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 29 травня 2020 року, якою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено клопотання прокурора та продовжений строк тримання під вартою до 27 липня 2020 року включно, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: