Єдиний унікальний номер 236/26/20
Номер провадження 22-ц/804/2114/20
16 липня 2020 року
Донецький апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Азевича В.Б.,
суддів: Корчистої О.І., Папоян В.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 236/26/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариств «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року (суддя Саржевська І.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Лиман Донецької області, текст повного судового рішення складено 25 березня 2020 року),-
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати.
Свої вимоги обґрунтував тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнений за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив йому належні виплати, у зв'язку з чим просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року до 17 липня 2017 року в розмірі 46 339,19 грн.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 46 339,19 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Представник АТ «Українська залізниця» на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що на підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у період з березня по червень 2017 року йому нараховувалася заробітна плата і він має за цей період заборгованість, ним надано розрахункові листи за спірний період. Проте, відсутні підписи повноважених осіб та документи не завірені печаткою, а тому не можуть бути визнані допустимими доказами та прийняті до уваги. Розрахунки заборгованості, також не підтверджені матеріалами справи. Заборгованості у відповідача перед позивачем немає. Нараховану заробітну плату позивач отримав у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
В частині 1 ст. 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.
Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру стягненої заробітної плати, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як передбачено ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця»(юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.
Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 14.07.2016 року по 17.07.2017 року працював на посаді машиніста електровоза пункту зміни локомотивних бригад ст. Комунарськ ВП «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с. 8-11).
Наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД, наказом начальника ВП «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» від 20.03.2017 № 131/ТЧ-14, було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року (а.с. 17-22).
Згідно з Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) № 8390/ДН-ОС від 10.07.2017 року ОСОБА_1 з 17.07.2017 року звільнений з посади машиніста електровоза пункту зміни локомотивних бригад ст. Комунарськ ВП «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в його трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 12).
В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 69 днів відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано.
Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табуляграми) за період з березня 2017 по 17 липня 2017 року, в яких зазначені суми до виплати: за березень 2017 року - 16 677,62 грн, за квітень 2017 року - 0 грн, за травень 2017 року - 1 751,81 грн, за червень 2017 року - 1 632,75 грн, за липень 2017 року - 26 277,01 грн (в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога при звільненні) (а.с. 14-16).
До розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340).
Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані відповідальною особою, в.о. керівника виробничого підрозділу, помічником начальника з кадрових питань, відповідно до яких позивачем відпрацьовано 0 днів, за березень,за квітень, за травень, за червень, за липень (а.с. 23-32).
Відповідно до копії журналу обліку простою локомотивних бригад пункту підміни локомотивних бригад ст. Комунарськ, ОСОБА_1 перебував у простої у березні 2017 року 1 днів (8 год.), у квітні 0 днів (0 год.), у травні 20 днів (133 год.), у червні 24 днів (158 год.), у липні 14 днів (92 год.) (а.с. 33-62).
Відповідно до довідки, підписаної головним інженером та головним бухгалтером підприємства, сума заробітної плати, нарахованої ОСОБА_1 з березня 2017 року по липень 2017 року до виплати, складає 46 339,19 грн. (а.с. 13).
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.
Також, КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Факт знаходження позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в його трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції. Стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 46 339,19 грн, тобто після утримання із суми передбачених законом податків та зборів, суд обґрунтував тим, що на підтвердження існуючої заборгованості з виплати заробітної плати позивачем до суду були надані розрахунки заробітної плати, в яких зазначені суми до виплати, тобто після утримання сум податків і обов'язкових платежів.
Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між учасниками справи, регулюються КЗпП України.
Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).
Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги оскільки зі змісту положень статей 84, 113 КЗпП України та положень статті 12 Закону України «Про оплату праці» випливає, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені зазначеними нормами є мінімальними державними гарантіями які застосовуються для захисту прав найманого працівника.
Поняття «простій» законодавчо дано у статті 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з'ясовувати зокрема, факт перебування сторін у трудових правовідносинах, факт простою, правові наслідки і наявність чи відсутність вини працівника в цьому, тощо.
Відповідно до наказу № 236/ДНД від 17 березня 2017 року «Про встановлення простою» встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. На час простою встановлено щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов'язано всіх працівників дирекції, які знаходяться на простої, з'являтися на свої робочі місця, актові зали, кабінети технічного навчання та т.і. Зобов'язано працівників, які знаходяться на простої, розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої». На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.
Крім того, позивачем було надано журнал обліку приходу-уходу локомотивних бригад пункту підміни локомотивних бригад ст. Комунарськ та копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані в.о. керівника виробничого підрозділу, працівником кадрової служби, визначеною відповідальною особою, відповідно до яких позивач перебував у простої в березні 2017 року - 1 день; в квітні 2017 року - 0 днів; в травні 2017 року - 20 днів; в червні 2017 року - 24 дні; в липні 2017 року - 14 днів.
Відповідачем не оспорюється наявність зазначеного наказу, а також факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення його саме 17 липня 2017 року.
Стягуючи з АТ «Українська залізниця» заборгованість по заробітній платі в розмірі 46 339,19 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року, оскільки належна оплата праці є конституційним правом людини. Наявність викладених обставин та відповідного висновку Торгівельно-промислової палати України може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань, проте не звільняє роботодавця від обов'язку здійснювати оплату праці та належно виконувати передбачені чинним законодавством гарантії.
Право позивача на отримання відповідних виплат підтверджується матеріалами справи, зокрема, наказом «про припинення трудового договору» № 8390/ДН-ОС від 10.07.2017 року, табелями обліку використання робочого часу. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно до діючого трудового законодавства за підписом працівника кадрової служби, в.о. керівника виробничого підрозділу, визначеної відповідальної особи. Відповідачем не надано до суду доказів того, що на час складання вказаних документів посадові особи, які посвідчили відомості викладені у табелі, не мали відповідних повноважень.
Посилання відповідача на той факт, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу за час простою, не заслуговують на увагу, зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який відхиляючи заперечення відповідача обґрунтовано виходив з того, що обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком щодо застосування наведеної норми, який був викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17.
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Позивачем доведено наявність права на отримання певних сум та відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту своєчасного розрахунку з працівником та на спростування факту наявності заборгованості. Відсутність документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано належних доказів щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період.
Підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов'язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території Україні всі первинні бухгалтерські документи для оплати працівників, крім того, ці обставини були досліджені судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка.
Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати.
Заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов'язком податкового агента, яким в даному випадку є відповідач у справі.
Проте, суд першої інстанції в порушення законодавства стягнув заборгованість по заробітній платі в сумі після утримання передбачених законом податків та зборів.
Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.
168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.
В розрахункових листах (табуляграмах) за період з березня 2017 року по липень 2017 року зазначені такі суми нарахувань: за березень 2017 року - 20 973,31 грн, за квітень 2017 року - 0 грн, за травень 2017 року - 2 203,01 грн, за червень 2017 року - 2 053,30 грн, за липень 2017 року - 32 937,36 грн.
Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 58 166,98 грн. Саме такий розмір заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - липень 2017 року, то збільшення її розміру до 58 166,98 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума в доданих до позовної заяви довідці та табуляграмах, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.
Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення - змінити в частині суми стягнутої заробітної плати, а в іншій частині - залишити без змін.
Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 березня 2020 року змінити в частині суми стягнутої заробітної плати.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 58 166 (п'ятдесят вісім тисяч сто шістдесят шість) гривень 98 копійок, без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді: В.Б. Азевич
О.І. Корчиста
В.В. Папоян