Єдиний унікальний номер 227/5091/19
Номер провадження 22-ц/804/1732/20
Головуючий у 1-ій інстанції Хоменко Д.Є. Єдиний унікальний номер 227/5091/19
Доповідач Мальований Ю.М. Номер провадження 22-ц/804/1732/20
16 липня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Мальованого Ю.М.
суддів Канурної О.Д., Папоян В.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рі-шення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2020 року цивільну справу № 227/5091/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товарист-ва «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі (головуючий у 1 інстанції суддя Хоменко Д.Є.),
У грудні 2019 року позивач звернулась з позовом до АТ «Українська залізниця» (попередня назва - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробіт-ній платі. В обґрунтування вимог зазначила, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем до липня 2017 року, звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скоро-ченням штату. При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок. З урахуванням уточнень позовних вимог просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за березень-липень 2017 року у розмірі 12482,66 грн, з утриманням з цієї суми пе-редбачених законом податків та зборів, а також компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2661,98 грн.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посила-ючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному об-сязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не в пов-ному обсязі з'ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Обов'язок збереження первинної документації лежить на роботодавцеві, та її втрата не позбавляє обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Вважає, що суд вірно прийняв до уваги наданий ними розрахунок, оскільки він збігається з наданими органами Пенсійного фонду України індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5). Зазначає, що науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати, на якій посилається відповідач, не є сертифікатом ТПП України, тобто ні належним документом, що підтверджує обставини непереборної сили.
Відповідно до ст. 368 та ч.ч.1, 3 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спро-щеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судово-му засіданні без повідомленням учасників справи.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 16 червня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа роз-глядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши до-води апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задо-воленню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Зако-ном України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір.
У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заро-бітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна за-робітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).
Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно копії тру-дової книжки позивач працював на різних посадах у відділеннях ДП «Донецька залізни-ця», зокрема на Станції Іловайськ. Наказом №303 від 15.04.2016 року Станція Іловайськ реорганізована шляхом злиття у ВП «Станція Іловайськ» структурного підрозділу «Доне-цька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою у всіх виробничих підроз-ділах дирекції з 20.03.2017 року. Пунктами 2 - 4 цього наказу визначено, що на час прос-тою встановити щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов'язати всіх працівників дирекції, які заходяться у простої, з'являтися на свої робочі місця, та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої». Призначено відповідаль-ними за облік працівників, які знаходяться на простої. За пунктом 6 наказу на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Згідно з пунктом 8 наказу оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.
Згідно з наказом (розпорядженням) СП «Донецька дирекція залізничних переве-зень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору № 3667ДН/ОС від 10.07.2017 ОСОБА_1 (табельний номер 0639) з 17.07.2017 року звільнена з посади чергового по залізничній станції господарства перевезень ВП «Станція Іловайськ» за п.1ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, про що та-кож зроблений запис у її трудовій книжці. Згідно із наказом про припинення трудового договору при звільненні позивачу сплачується компенсація за 7 днів відпустки та однора-зова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даний наказ підпи-саний в.о. начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень».
Вказані обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами.
Відмовляючи у задоволені вимог з підстав недоведеності, суд першої інстанції об-ґрунтовано виходив з того, що належними та допустимими доказами не доведено наяв-ність та розмір заборгованості по заробітній платі позивача за період з березня по липень 2017 року.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробі-тна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, про-фесійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Стаття 47 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і про-вести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриман-ням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі до-кументів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та но-рми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. ко-жна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для сво-їх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку до-ведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками спра-ви, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовір-ності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасника-ми справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупе-редженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуа-льні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз'яснено обов'язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.
Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов'язків, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з об-ліку праці та зарплати за спірний період а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка ная-вна в матеріалах справи.
Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. N 1000/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 р. за N736/27181, затверджено Правила організа-ції діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцево-го самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила). Ці Пра-вила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалеж-но від форм власності.
Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права гро-мадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печат-кою установи (за наявності).
Згідно з п. 1 глави 4 розділу II Правил датою документа є відповідно дата його під-писання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегі-ального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 циф-ровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов'язані з його про-ходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється по-садовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче під-пису ліворуч (п. 2 глави 4 розділу II Правил).
Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку (пп. 3 п. 4 розділу II Правил). У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (п. 3 глави 4 розділу II Правил).
У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може викорис-товуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (п. 6 глави 3 розділу III Правил).
При цьому в силу пункту 1 Правил ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також поря-док їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами.
На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата чи оплата за час простою, і вона має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року, проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вва-жатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов'язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Крім того, на підтвердження факту виконання роботи або перебування у простою у спірний період сторонами не надані оформлені у відповідності до вимог законодавства табелі обліку робочого часу та журнали обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої.
У матеріалах справи наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, де міститься інформація про нарахування за березень 2017 року позивачу заробітної плати у сумі 6529,38 грн., убачається, що за нарахування було здійснено за 31 день, тобто за повний місяць. За квітень-липень нарахувань не було.
Відповідно до частин 2, 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).
Частиною 2 ст. 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні до-ручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здій-снюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у по-рядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 вбачається, що страхові внески за березень 2017 року сплачені. Тобто відсутні підстави вважати, що на-раховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Са-ма по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвер-дженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена.
Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про доходи №61/2 від 15.01.2020 ро-ку, згідно якої позивачу за березень 2017 року нараховано 243 грн. заробітної плати, до видачі - 243 грн., за квітень-липень нарахувань не було. Згідно видаткового касового ор-деру № 3439 від 25 жовтня 2017 року позивачем отримано 243 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом. Також обставина щодо отримання позивачем за-робітної плати за першу половину березня 2017 року була визнана позивачем у додатко-вих поясненнях.
При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт пере-бування у трудових відносинах.
Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період з другої половини березня по липень 2017 року, позивач не надав суду належного доказу та правових підстав нарахування йому за цей період заробітної плати або оплати як за час простою.
Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рі-шення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції.
Місто Донецьк Донецької області входило до Переліку населених пунктів, на тери-торії яких здійснювалася антитерористична операція, затверджений розпорядженням Ка-бінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено роз-порядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.
Крім того, місто Донецьк входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Мі-ністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, із змінами, внесеними згідно з Розпоря-дженням Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 28-р, а також включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здій-снюють свої повноваження, який є додатком № 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи держа-вної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 07 листопада 2014 року № 1085.
На підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав висновок Торгово-Промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року, яким засвідчено настання обставин непереборної сили встановлено, та встановлена втрата кон-тролю і доступу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ідентифіка-ційний код юридичної особи: 40075815, Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», ідентифікаційний код філії: 40150216, до виробничих потужнос-тей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та Луганська АДРЕСА_2 , у тому числі до: трудових книжок працівників; оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контро-люючих органів, комп'ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням тру-дових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбави-ло можливості ПАТ «Українська залізниця» ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815, Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», іденти-фікаційний код філії: 40150216, виконати зобов'язання перед вивільненими працівниками згідно з статтями 47, 83, 115, 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирек-ція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи викладені у апеляційній скарзі, що науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати, на якій посилається відпо-відач, не є сертифікатом ТПП України, тобто неналежним документом, що підтверджує обставини непереборної сили.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, перед-бачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна по-гроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, дивер-сії, піратства, безлади тощо.
Згідно з пунктом 3.3 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних об-ставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних ак-тах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ установленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
На підтвердження форс-мажорних обставин відповідач надав висновок Торгово-Промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року, яким засвідчено настання обставин непереборної сили встановлено, та встановлена втрата кон-тролю і доступу відповідача до частини виробничих потужностей та іншого майна. Наяв-ний в матеріях справи правовий висновок не суперечить положенням Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Позивачем не наведено доказів на спросту-вання обставин, які викладені у вказаному правовому висновку.
Унеможливлення виконання ПАТ «Українська залізниця» обов'язків передбачених законодавством України про працю, а саме: статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України спри-чинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: акта-ми тероризму на територіях міста Донецька Донецької області та міста Луганська Луган-ської області, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які на поточну дату продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.
Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбаченими і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язальної сторони за трудовим договором, якою за цим висновком є ПАТ «Українська залізниця».
Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, АТ «Українська залізниця» об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, пе-редбачені трудовим законодавством при звільненні працівника.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 233/836/19.
Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року «Про оплату праці» ком-пенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, устано-ви і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадя-нам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).
Таким чином, оскільки не встановлено порушення щодо невиплати роботодавцем заробітної плати за спірний період, та вимога про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати, що нарахована позивачу за період з березня по липень 2017 року є похідною від вимоги про стягнення заробітної плати, то ця вимога також не підлягає задоволенню, як вірно зазначив суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду та зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правиль-но встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст..ст. 367, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в ка-саційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 липня 2020 року.
Судді: Ю.М. Мальований
О.Д. Канурна
В.В. Папоян