15 липня 2020 р.Справа № 520/3659/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Сіренко О.І.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., повний текст складено 19.05.20 року по справі № 520/3659/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області: №67635-5706-2031 від 19.04.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №67635-5706-2031 від 19.04.2019 на суму 8756,46 грн, яким визначена сума податкового зобов'язання з земельного податку. Позивач вважає, що зазначене податкове повідомлення-рішення є протиправними, оскільки він не є платником земельного податку відносно наявного у нього на праві власності об'єкту нерухомого майна.
19 травня 2020 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області: №67635-5706-2031 від 19.04.2019.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 840,00 грн.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством та правомірно прийняв податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області: №67635-5706-2031 від 19.04.2019 року, з огляду на обов'язок позивача сплачувати земельний податок за земельну ділянку за адресою: м.Харків, вул. Героїв Праці,21 за 2019 рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, розташовані у багатоповерхових житлових будинках, зокрема площею 71.4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Харків, АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування нежитлових приміщень від 14.03.2008, зареєстрованого в реєстрі 09.04.2008 за № 882 та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Право власності позивача на зазначене приміщення сторонами не оспорюється.
Головне управління ДФС у Харківській області, вважаючи, що позивач має сплачувати земельний податок з фізичних осіб за земельні ділянки, розташовані під нежитловими приміщеннями позивача, склало та надіслало на адресу позивача, зокрема, податкове повідомлення-рішення №67635-5706-2031 від 19.04.2019 на суму 8756,46 грн, виходячи з площі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 74 кв. АДРЕСА_1 .
Позивач, не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є платником земельного податку відносно наявного у нього на праві власності об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Героїв Праці, буд. 21. Крім того, в ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем при нарахуванні податкових зобов'язань не були використані дані державного земельного кадастру всупереч вимогам пункт 286.1 статті 286 ПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, що регулює відносини, котрі виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Стаття 270 ПК України закріплює, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
В підпункті 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Таким чином, для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 (далі - Закон № 417).
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 417 співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина 2 статті 12 Закон № 417).
Відповідно до пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З огляду на зазначені норми вбачається, що особа, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку є співвласником, тому, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому, безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельну ділянку.
При цьому, приписи пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, земельний податок на земельну ділянку нараховано відповідно методики розрахунку грошової оцінки окремої земельної ділянки для нарахування земельного податку фізичним особам на 2019 рік.
З огляду на зазначене вбачається, що відповідачем для обчислення податку на землю з фізичних осіб не використовувалась інформація центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 27.02.2018 року по справі №826/14191/16, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Отже, розрахункова площа земельної ділянки стосовно якої контролюючим органом нарахування податкового зобов'язання з земельного податку, повинна бути визначена пропорційно до частки нежитлових приміщень позивача в загальній площі нежитлової будівлі та не може дорівнювати загальній площі нежитлових приміщень позивача.
Для визначення площі земельної ділянки, щодо якої здійснено розрахунок величини земельного податку, необхідно з'ясувати, а саме: загальну площу нежитлової будівлі, загальну площу земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, якою користується позивач, пропорційно до частки його нежитлових приміщень в загальній площі нежитлової будівлі.
Проте, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано ані акту визначення меж та площі земельних ділянок, ані розрахунку визначення частки нежитлових приміщень позивача в нежитловій будівлі, ані площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до її частки в нежитловій будівлі.
Матеріалами справи підтверджено, що податкове повідомлення-рішення №67635-5706-2031 від 19.04.2019 на суму 8756,46 грн, виходячи з площі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 74 кв АДРЕСА_3 .
Таким чином, відповідач всупереч вимогам статті 287 Податкового кодексу України, здійснив розрахунок земельного податку, виходячи із площі приміщення, а не площі прибудинкової території, з урахування пропорційної частки, яка належить платнику податків нежитлове приміщення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 по справі №818/1027/17, що в силу положень ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність обґрунтованості формування суми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення №67635-5706-2031 від 19.04.2019 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано належних доказів на обґрунтування правомірності винесення відносно позивача оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Доводи апеляційної скарги про правомірність нарахування земельного податку за 2019рік, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що у позивача не виникло право власності на зазначену земельну ділянку, зокрема, відповідачем для обчислення податку на землю з фізичних осіб не використовувалась інформація з Держгеокадастру, а сума оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не є обґрунтованою.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та наявність підстав для скасування спірного податкового повідомлення - рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 року по справі № 520/3659/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.І. Сіренко
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 16.07.2020 року