16 липня 2020 р.Справа № 520/12715/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.01.20 року по справі № 520/12715/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області треті особи Відділ у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа Відділ у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просила суд:
- визнати дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області незаконними;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що у вересні 2019 року позивач звернулася з клопотанням до керівництва Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради. Однак, 28.10.2019 р. позивач отримала відповідь на зазначене клопотання, в якій їй було повідомлено, що відповідно до інформації Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначена земельна ділянка використовується під колективними огородами. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням, оскільки воно не відповідає приписам чинного законодавства України, а саме Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 112 Земельного кодексу України. Враховуючи вищевикладене позивач просила задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Відділ у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області протиправними.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву шляхом надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га, що розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з цільовим призначенням земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства".
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що Головним управлінням було повідомлено про те, що відповідно до інформації Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, зазначена земельна ділянка використовується під колективними городами.
Відповідач зазначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки може призвести до порушення прав інших осіб, які вже розпочали процедуру набуття права власності або користування на зазначеному земельному масиві.
Так, відповідно до положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308, гр. ОСОБА_1 , було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтовною площею 2,000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
Таким чином, на думку відповідача, заява ОСОБА_1 від 26.09.2019 р. була розглянута Головним управлінням в межах повноважень та у встановлений законом строк, за результатами розгляду якої прийнято Наказ № 10712-СГ від 28.10.2019 р. «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».
Відповідач зазначає, що ним було зроблено відповідний запит до Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Відділ) за місцем розташуванням спірної земельної ділянки.
За інформацією Відділу, згідно відомостей Національної кадастрової системи (далі - НКС) земельна ділянка, яку бажає отримати гр. ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства є частиною земельної ділянки, яка була сформована під час здійснення інвентаризації при проведенні землеустрою у 2013 році з кадастровим номером 6323155100:09:000:0238 загальною площею 21,9339 га. Станом на 2019 рік земельна ділянка площею 21,9339 га використовується громадянами під колективними городами без правовстановлюючих документів.
Однак, на думку відповідача судом першої інстанції зазначена інформація не була врахована при винесенні оскаржуваного рішення суду.
Також відповідач зазначає, що Земельний кодекс України надає Головному управлінню Держгеокадастру у Харківській області дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону. Тобто, дискреційні повноваження дають можливість на власний розсуд визначати зміст рішення або вибрати один із кількох варіантів рішення.
На думку відповідача, суд першої інстанції перебрав на себе функцыъ та повноваження суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 01.07.2016 р. (а.с. 10).
У вересні 2019 р. позивач звернулася з клопотанням до керівництва Головного управління Держгеокадастру у Харківській області стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради.
Однак, наказом № 10712-СГ від 28.10.2019 р. позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі того, що зазначена земельна ділянка використовується під колективними городами (а.с. 8 - 9).
Підставою виникнення спірних правовідносин став той факт, що відповідач, надаючи відповідь про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв, на думку останнього, всупереч норм Земельного кодексу України, оскільки відмовлено в наданні дозволу з підстави, яка не передбачена вказаним Кодексом, а саме: земельна ділянка використовується мешканцями найближчих сіл, як городи, будь-яких документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою у районному відділі не обліковуються, районним відділом проводяться роботи щодо з'ясування правового статусу даного масиву, що на думку відповідача, унеможливлює надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені відповідачем підстави відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки суперечать приписам Земельного кодексу України, отже позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Відповідно до п. 7 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
У частині 7 статті 118 Земельного кодексу України наведено вичерпний перелік підстав, з огляду на які приймається рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність приймають органи, визначені в ст. 118 Земельного кодексу України.
Надання земельної ділянки або відмова у її наданні здійснюються виключно органами, визначеними у ст. 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 по справі № 21-358а13.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
Також, з аналізу наведених норм вбачається, що законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб'єктом владних повноважень у разі подання заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: 1) надання відповідного дозволу або 2) відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.
Проте, в наказі від 28.10.2019 року №10712-СТ відповідачем при відмові у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення не наведено будь - якої з підстав для такої відмови, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Окрім того, у вказаному наказі відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, взагалі не послався на жоден законодавчий акт, в лише виклав свої міркування.
Колегія суддів вважає, що відсутня така підстава для відмови у наданні такого дозволу, як використання земельної ділянки мешканцями найближчих сіл, як городи за відсутності документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою та за відсутності інформації щодо правового статусу такої земельної ділянки, яку заявник бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства.
Також слід зазначити, що в наказі від 28.10.2019 року №10712-СТ відповідач не вказав про ненадання позивачем або надання не в повному обсязі відповідних документів, необхідних для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення. Тому, у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 01.07.2016.
Колегія судідв зазначає, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області свідчить про створення непередбачених законодавством перешкод в отриманні земельної ділянки позивачем як учасником АТО.
Колегія суддів вважає, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як підставу вказав, що відповідна земельна ділянка використовується мешканцями найближчих сіл, як городи, будь-яких документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою у районному відділі не обліковуються.
Слід звернути увагу на те, що згідно довідки відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельна ділянка, кадастровий номер 6323155100:09:000:0238, орієнтовною площею - 2,000 га, яку позивач бажає отримати безоплатно у власність для ведення сільськогосподарського призначення земельну ділянку площею 2 га., розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, відноситься до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, рілля, яка була проінвентаризована при проведенні інвентаризації у 2013 році. Земельна ділянка використовується під колективними городами без правовстановлюючих документів (а.с. 14 - 15).
Таким чином, відсутність правовстановлюючих документів щодо права власності на вказану земельну ділянку кадастровий номер 6323155100:09:000:0238, орієнтовною площею - 2,000 га інших громадян чи юридичних осіб також свідчить про можливість отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення з вказаної земельної ділянки безоплатно у власність для ведення сільськогосподарського призначення земельну ділянку площею 2 га (а.с. 15).
Колегія суддів зазначає, що з метою додаткового гарантування прав учасників антитерористичної операції та забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження від 19.08.2015 № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками".
В пункту 1 вказаного розпорядження Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру і обласні та Київські міські державні адміністрації за участю органів місцевого самоврядування визначають протягом місяця на території відповідної області та м. Києва земельні ділянки для відведення учасникам антитерористичної операції та сім'ям загиблих учасників антитерористичної операції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є необґрунтованою та протиправною.
Щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2.000 та із земель сільськогосподарського призначення, колегія суддів зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, що зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням в його дискреційні повноваження та виключну компетенцію з наступних підстав.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Як зазначалось вище, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області наказом фактично відмовило ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
З урахуванням встановлених обставин у справі, зобов'язання відповідача лише повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою без надання такого дозволу призведе до повторної відмови.
В даному випадку зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач вже звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно надавав позивачу формальну відмову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17 та від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем підстави відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки суперечать приписам Земельного кодексу України, отже позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задоволено адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 520/12715/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 520/12715/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 16.07.2020 року