Справа №265/4562/20
Провадження №2-о/265/384/20
15 липня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Костромітіної О. О.,
за участю секретаря Булгакової Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи у певний час, заінтересована особа: Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків),
Заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті особи, зазначивши, що вона є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьку Донецької області, про що Республіканською клінічною туберкульозною лікарнею м Донецька видано довідку про причину смерті №32 від 02.02.2020 року.
14.07.2020 року Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) заявниці було відмовлено у здійсненні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 оскільки для підтвердження факту смерті особи пред'явлено документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті».
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для державної реєстрації смерті померлої, оформлення спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті матері.
У судове засідання заявниця не з'явилася, надавши заяву з проханням провести розгляд справи за її відсутності.
Представник заінтересованої особи Лівобережного районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) також у судове засідання не прибув, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність. Вирішення вимог заяви покладав на розсуд суду.
Суд, дослідивши докази по справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню за наступних підстав.
У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є донькою померлої ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у справі доказами.
Як вбачається з довідки про причину смерті №32 від 02.02.2020 року, виданої Республіканською клінічною туберкульозною лікарнею м Донецька ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті - атеросклеротична хвороба серця при гіпертонічній хворобі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 віці 89 років у місті Донецьк Донецької області.
Згідно копії паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
14.07.2020 року Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) заявниці ОСОБА_1 було відмовлено у здійсненні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , оскільки для підтвердження факту смерті особи пред'явлено документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті».
Відповідно до ч. 1 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Стаття 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» містить поняття тимчасово окупованої території України, до якої відноситься у тому числі й сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надані заявницею документи про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як вс тановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для державної реєстрації смерті померлої, оформлення спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті матері.
У відповідності з ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За таких певних обставин та в сенсі наведених норм, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви та вважає можливим встановити факт смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 258, 315, 317 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті особи у певний час, заінтересована особа: Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с.В.Шкаровка Шепетовського району Хмельницької області, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 89 років, місце смерті: Україна, м.Донецьк Донецька область, причина смерті - атеросклеротична хвороба серця при гіпертонічній хворобі.
Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м.Маріуполя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення, яке було постановлено під час дії карантину, набуде чинності лише після закінчення строку карантину, та після закінчення строку на апеляційне оскарження, перебіг якого починається з наступного дня після закінчення карантину.
Із повним текстом ухвали суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;
заінтересована особа Лівобережний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), юридична адреса: Донецька область, м. Маріуполь, б-р. Меотиди, буд.1.
Повне рішення складено 15.07.2020 року.
Суддя О.О.Костромітіна