ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 липня 2020 року м. Київ № 826/9670/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії судді: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Селянського (фермерського) господарства «Агро»
до Державної фіскальної служби України
Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області
про зобов'язання вчинити дії,
Селянське (фермерське) господарство «Агро» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд зобов'язати Державну фіскальну службу України прийняти рішення або вчинити певні дії щодо визнання прийнятою декларацію селянського (фермерського) господарства «Агро» з податку на додану вартість за грудень 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що останній до 01 січня 2017 року перебував на спеціальному режимі оподаткування.
В грудня 2016 року позивач реалізував свою продукцію, як він стверджує, вчасно зареєстрував податкову накладну та сплатив податок.
15 січня 2017 року позивачем в електронному вигляді подано податкову декларацію з податку на додану вартість, де задекларовано податкове зобов'язання в сумі 85 253,00 грн, до якої додано додатки №5, 9 та 10.
Відповідно до квитанції №2 від 15 січня 2017 року за реєстраційним номером 9265275166, як вказує позивач, вказана декларація вважалась прийнятою без помилок.
30 січня 2017 року позивач дізнався про те, що вказана декларація з додатками до неї не прийнята, у зв'язку з відсутністю додатку №10.
03 лютого 2017 року позивач подав вказану декларацію в паперовому вигляді, проте листом Тальнівського відділення Звенігородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 03 лютого 2017 року №14/23-22-08-15 позивача повідомлено про те, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі.
Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що неприйняття податковим органом декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року за формою чинною станом на січень 2017 року призводить до виникнення у позивача переплати із сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Державної фіскальної служби України у письмових запереченнях проти позову послався на те, що 15 січня 2017 року позивачем подано декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року спеціального режиму оподаткування з додатком до неї 5 та 9, проте, до вказаної декларації не було додано додатку 10, що є підставою для відмови у прийнятті податкової звітності.
30 та 31 січня 2017 року позивачем через електронний кабінет подано декларацію з податку на додану вартість, але у її прийнятті відмовлено, у зв'язку з закінченням дії форми.
01 лютого 2017 року позивач звернувся до Тальнівського відділення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області з проханням прийняти декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року у паперовому вигляді, на яку листом від 03 лютого 2017 року №14/23-22-08-15 позивача повідомлено про те, що податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі.
Враховуючи вищевикладене, представник державної фіскальної служби України просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з доводами представника Державної фіскальної служби України, викладеними у письмових запереченнях на позовну заяву, представник позивача у письмових поясненнях послався на обставини, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, а також зазначив, що у письмових запереченнях відсутні обгрунтовання того, чому відповідачем не було подано відповіді на скаргу позивача у встановлений законом строк.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області у своїх письмових запереченнях проти позову послався на аналогічні пояснення тим, що викладені у письмових запереченнях проти позову Державної фіскальної служби України.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів.
В судовому засіданні 06 грудня 2017 року протокольною ухвалою залучено до участі у справі у якості співвідповідача Звенигородську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.
В судовому засіданні 24 січня 2018 року представник відповідачів позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, пославшись на аналогічні обставини які викладені у письмових запереченнях проти позову. Представник позивача не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав суду письмову заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також приймаючи до уваги відсутність заперечень з боку представників сторін, у судовому засіданні 24 січня 2018 року судом, згідно з частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до вимог статті 209 Податкового кодексу Україна (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) Селянське (фермерське) господарство «Агро» до 01 січня 2017 року перебувало на спеціальному режимі оподаткування.
15 січня 2017 року позивачем засобами телекомунікаційного зв'язку скеровано до органів податкової служби декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року (реєстраційний номер 926575166).
Відповідно до квитанції №2 від 15 січня 2017 року декларацію за реєстраційним номером 926575166 прийнято.
Як зазначено позивачем, від співробітників Звенигородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області позивачу стало відомо, що вказану декларацію не прийнято податковим органом як податкову звітність у зв'язку із неподанням додатку №10 у складі декларації.
30 та 31 січня 2017 року позивачем вжито спроби щодо повторного направлення декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року, однак таку не прийнято з підстав « закінчення дії форми - січень 2017 року для періоду подання Грудень 2016»
Позивачем 31 січня 2017 року направлено декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року до податкового органу у паперовому вигляді.
Листом Тальнівського відділення Звенигородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 03 лютого 2017 року № 14/23-22-08-015 позивача повідомлено, що податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі та запропоновано позивачу подати в електронній формі уточнюючий розрахунок по декларації за грудень 2016 року.
Позивач, вважаючи такі дії податкового органу щодо неприйняття податкової звітності за грудень 2016 року протиправними звернувся із рядом скарг до Державної фіскальної служби України, однак, відповідачем такі скарги залишено без задоволення.
З огляду на викладені обставини Селянське (фермерське) господарство «Агро» звернулось до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно з пунктами 36.1, 36.2 статті 36 Податкового кодексу України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Відповідно до положень пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
У відповідності до пункту 48.1,пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:
тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);
звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;
звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);
повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;
код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
місцезнаходження (місце проживання) платника податків;
найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;
дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);
ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;
підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з пунктом 48.7 цієї ж статті, податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 49.1, 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:
у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання;
у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання (пункт 49.11 статті 49).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що підставою для відмови контролюючого органу визнати податкову декларацію як податкову звітність є такі дефекти її заповнення, що впливають на адміністрування податку контролюючим органом.
При цьому, в разі існування підстав для неприйняття податковим органом декларації як податкової звітності, на такий податковий орган покладено обов'язок щодо письмового повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Відповідно до приписів Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації від 10 квітня 2008 року №233, визначені терміни та мета формування квитанцій, а саме:
- квитанція про одержання податкового документа в електронному вигляді (далі - перша квитанція) - електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт і час одержання податкового документа в електронному вигляді;
- квитанція про приймання податкового документа в електронному вигляді (далі - друга квитанція) - електронний документ, що формується програмним забезпеченням органів ДПС та засвідчує факт та час приймання (неприймання) податкового документа в електронному вигляді у базу даних органів ДПС.
Відповідно до пункту 7.4 розділу ІІІ цієї Інструкції перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.
Згідно пункту 7.5 розділу ІІІ Інструкції підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
На підставі пункту 7.6 розділу ІІІ Інструкції якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
З аналізу викладених норм, судом встановлено, що законодавцем різняться функції та мета надіслання платнику податків першої та другої квитанції.
Так, квитанція №1 має на меті свідчити про отримання надісланих документів платником податків до контролюючого органу, а квитанція №2 повідомляє платника податків про прийняття контролюючим органом або не прийняття надісланих документів.
Згідно із наявною в матеріалах справи копією квитанції № 2 від 15 січня 2017 року податкову декларацію селянського (фермерського) господарства «Агро» з податку на додану вартість (0121-0123 Спеціальний режим оподаткування діяльності ) за грудень 2016 року реєстраційних номер 9265275166 прийнято пакет.
Однак, за результатом розгляду отриманого пакету документа відповідачем 2 зроблено висновки, що податковим органом не прийнято подану позивачем декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року у зв'язку із неподанням у її складі додатку №10, що є її невід'ємною частиною.
Подання вказаної податкової звітності не у повному обсязі підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитанцій №1 від 15 січня 2017 року та роздруківками з програмного забезпечення щодо направлених електронних документів.
Відтак, податковим органом у повній мірі доведено правомірність дій при неприйнятті як податкової звітності декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року як податкової звітності.
Також, безпідставними є доводи позивача з приводу протиправної відмови у прийнятті податкової звітності за грудень 2016 року у паперовій формі, оскільки положеннями абзацу другого пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні адміністративного позову Селянського (фермерського) господарства «Агро» відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Літвінова А.В.
Судді Мазур А.С.
Аблов Є.В.