Єдиний унікальний номер судової справи 201/6517/20
Номер провадження 1-кс/201/2555/2020
10 липня 2020 року слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпрі клопотання старшого слідчого СВ Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , погодженого із прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_3 про дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 , з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12014040650003440, внесеного 26 вересня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -
встановив:
Слідчий СВ Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 за погодженням із прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_3 , звернулася до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12014040650003440, внесеного 26 вересня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
З клопотання та доданих до нього матеріалів встановлено, що СВ Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області розслідується кримінальне провадження № 12014040650003440, внесене 26 вересня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 вчинив відкрите заволодіння чужим майном, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
25 вересня 2014 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
13 листопада 2014 року ОСОБА_5 оголошений у розшук.
У закритому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання слідчого з викладених у ньому підстав та просив надати дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, на підтвердження факту вручення ОСОБА_5 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України відповідних доказів не надав та не вказав яким чином таке повідомлення було вручене ОСОБА_5 .
Вислухавши думку прокурора, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, які, на думку сторони кримінального провадження, доводять обставини, викладені у клопотанні, та зіставивши доводи клопотання з вимогами кримінального процесуального закону, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 КПК України тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.
Положеннями ст. ст. 131, 132 КПК України регламентовано, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Частиною 5 статті 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Як передбачено ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра, щодо вчинення кримінального правопорушення, такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового слідства виправдовують такий ступень втручання у права і свободи, про який ідеться у клопотанні та може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ст. 188 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це клопотання може бути подане, в тому числі, одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою. Прокурор додає до клопотання документи, які підтверджують зазначені у п. п. 1, 2 частини четвертої статті 189 цього Кодексу обставини.
Відповідно до ч. 4 ст. 189 КПК України слідчий суддя відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що: 1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду; 2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.
Таким чином, з урахуванням наведеного та відповідно до вимог кримінального процесуального закону прокурор повинен довести, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування чи суду.
Дослідивши додані до клопотання матеріали, які, на думку прокурора, що погодив клопотання, доводять обставини викладені у ньому, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Так, слідчим та прокурором, який погодив клопотання, не дотримані вимоги ст. ст. 188, 189 КПК України, виходячи з наступного.
Частиною 3 статті 188 КПК України передбачений обов'язок прокурора додати до клопотання документи, які підтверджують зазначені у пунктах 1, 2 частини четвертої статті 189 цього Кодексу обставини.
У даному випадку у клопотанні слідчий просить надати дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12014040650003440, внесеного 26 вересня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, однак, відомості що таке клопотання подане до суду, як у клопотанні, так і в матеріалах, доданих до нього, відсутні.
Разом з цим, вже слідчим суддею встановлено, що до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська одночасно із цим клопотанням подане і клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу у якості доказів переховування ОСОБА_5 від органу досудового розслідування надано постанову про оголошення у розшук від 13 листопада 2014 року, яка, сама по собі, не може бути достатнім доказом факту того, що ОСОБА_5 переховується від органу досудового розслідування, адже матеріали клопотання не містять жодних підтверджень того, що органом досудового розслідування перш за все здійснювався виклик останнього та направлялися відповідні повістки за місцем його реєстрації та проживання.
Між тим, в матеріалах клопотання містяться належним чином не завірені копії відомостей щодо перебування ОСОБА_5 у міжнародному розшуку станом на 10 жовтня 2017 року, при цьому, відомостей щодо продовження перебування вказаної особи у міжнародному розшуку станом на момент звернення слідчого до суду із відповідним клопотанням, матеріали не містять.
Окрім цього, органом досудового розслідування не дотримана передбачена кримінальним процесуальним законом процедура повідомлення про підозру.
Так, положеннями ч. 1 ст. 42 КПК України передбачено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України передбачено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Згідно ч. 1 ст. 111 КПК України, повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію.
Частиною 3 ст. 111 КПК України передбачено, що повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
Згідно ч. 1 ст. 135 глави 11 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Згідно частини 2 цієї ж статті, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 КПК України, належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі, на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.
Отже, у доданих до клопотання матеріалах взагалі відсутні відомості та докази на підтвердження того, що ОСОБА_5 повідомлений про підозру в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, зокрема, відсутні жодні докази, які б свідчили про вручення такого повідомлення останньому, або направлення його поштою за адресою місця проживання та отримання останнім, а отже, у такому разі, ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. 42 КПК України, не набув статусу підозрюваного.
Враховуючи усе вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про те, що прокурором не доведено, що ОСОБА_5 у розумінні ст. 42 КПК України набув статусу підозрюваного, а також не доведено, що є достатні підстави вважати, що останній переховується від органів досудового розслідування, або одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу, ОСОБА_5 до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.
При цьому слід взяти до уваги й те, що відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно ж до п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та сталої практики Європейського суду з прав людини (див., зокрема, рішення від 25.03.1999 року у справі «Ніколова проти Болгарії», рішення від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»), обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Відповідно до п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
В даному ж випадку процедура, яка має передувати затриманню особи, щодо якої складено повідомлення про підозру, з метою її доставки до суду для участі у розгляді клопотання про обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, органом досудового розслідування в розумінні вимог КПК України, не витримана.
Крім цього, прокурором не надано доказів наявності обґрунтованої підозри та ризиків, які є підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , відсутні такі відомості і у клопотанні, у якому слідчий обмежився лише викладом обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 та посиланням на необхідність надання дозволу на його затримання без наведення мотивів та обґрунтувань, що в сукупності з недоведеністю факту набуття ОСОБА_5 процесуального статусу підозрюваного, унеможливлює надання дозволу на затримання останнього з метою приводу для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, необґрунтованість поданого клопотання та недоведеність застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя не знаходить правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
На підстави викладеного, керуючись ст. ст. 9, 22, 111, 131-132, 135, 176-178, 183, 187-190, 278, 369-372 КПК України, слідчий суддя
постановив:
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , погодженого із прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області ОСОБА_3 про дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_5 , з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження № 12014040650003440, внесеного 26 вересня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 09 годині 00 хвилин 13 липня 2020 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1