30 червня 2020 року Справа № 160/4620/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
24.04.2020 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-125979-51/04-63/У.
В обґрунтування адміністративного позову позивачем зазначена, що 08.11.2019 податковим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-125979-51/04-63/У з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26 538,64 грн., яка була передана до органу державної виконавчої служби для стягнення у примусовому порядку.
Позивач не погоджується з вказаною вимогою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він, як фізична особа-підприємець, не здійснював підприємницьку діяльність з 2014 року, доходи не отримував та не подавав звітність, а з 01.11.2015 був найманим працівником та роботодавець платив за нього єдиний соціальний внесок.
Ухвалою суду від 28.04.2020 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
19.05.2020 до суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.
В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
Отже, згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованих картках платника податків сума недоїмки станом на 31.10.2019 становила 26 538,64 грн. На підставі цих даних Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-125979-51/04-63/У, відповідно до вимог чинного законодавства.
20.05.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що надана відповідачем у відзиві ІКПП не є актом перевірки, а отже не є належним та допустимим доказом. Окрім того, чинне законодавство України не визначає такого обов'язку щодо одночасної подвійної сплати єдиного внеску за одну й ту ж особу у роботодавця та фізичної особи-підприємця.
Позивач вказав, що з 01.11.2015 він перебував у трудових відносинах з ПП ОСОБА_2 . Роботодавець платив за нього ЄСВ, йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата включно до 20.08.2019, що підтверджується трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 01.11.2015, зі змінами до трудового договору від 01.12.2018. У подальшому, з вересня 2019 позивач працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна, код ЄДРПОУ 24597296, що підтверджується даними ПФУ та роботодавець платив за позивача ЄСВ.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що сплата єдиного соціального внеску не здійснюється подвійно, оскільки за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує його роботодавець.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно із ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами 5, 8 ст. 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є КВЕД 93.05.0 Надання інших індивідуальних послуг.
Відповідно до довідки від 01.06.2018 №0000549178 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецьк в м. Дніпропетровськ.
З 01.11.2015 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_2 .
Роботодавець платив за позивача ЄСВ, йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата включно до 20.08.2019, що підтверджується трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 01.11.2015, зі змінами до трудового договору від 01.12.2018.
У подальшому, з вересня 2019 позивач працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна, код ЄДРПОУ 24597296, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України та роботодавець платив за позивача ЄСВ.
Однак, 08.11.2019 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, було сформовано вимогу про сплату боргу(недоїмки) № Ф-125979-51/04-63У у сумі 26 538,64 грн.
Окрім того, 20.03.2020 державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Крайняком Максимом Сергійовичем на підставі вимоги № Ф-125979-51/04-63/У від 08.11.2019 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61492766 про стягнення боргу 26 538,64 грн.
Вважаючи вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-125979-51/04-63/У протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
З тексту адміністративного позову судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як фізична особа-підприємець, однак доказів того, що вона припинила свою підприємницьку діяльність у суду немає.
Відтак, у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджено, що 01.11.2015 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_2 . Роботодавець платив за позивача ЄСВ, йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата включно до 20.08.2019.
Окрім того, з вересня 2019 позивач працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БРОКАРД-Україна, код ЄДРПОУ 24597296, та роботодавець платив за позивача ЄСВ.
Отже, в оскаржуваний період ОСОБА_1 не була платником єдиного внеску як ФОП, оскільки в цей період платником єдиного внеску за неї був її роботодавець.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що нарахування відповідачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків є протиправним, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-125979-51/04-63/У про заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 26 538,64 грн. підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вище викладені обставини справи та, здійснивши системний аналіз вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № ПН2101409 від 24.04.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Отже, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-125979-51/04-63/У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок відповідно до квитанції № ПН2101409 від 24.04.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко