15 червня 2020 року Справа № 160/3930/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
10.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якій просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 08.11.2019 №Ф-10390-50/67 про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми боргу 26 539,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з січня 2012 року він фактично не проводив підприємницьку діяльність, а був оформлений як найманий працівник. Остання податкова звітність була подана позивачем до контролюючого органу за 2011 рік. Із січня 2015 року по теперішній час позивач працює за трудовим договором і отримує заробітну плату, з якої, відповідно до чинного законодавства, провадилася сплата страхових внесків до Пенсійного фонду України, що підтверджується Витягом з «Індивідуальної відомості застрахованої особи ОСОБА_1 » Пенсійного фонду України від 25.06.2018 (Форма ОК-5). З 03.05.2017 позивач працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФУДРЕФОРМ» водієм, отримує заробітну плату і сплачує страхові внески.
Окрім того, позивач вказав, що 09.01.2020 його підприємницька діяльність припинена за рішення фізичної особи-підприємця, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 14.04.2020 було задоволено клопотання ОСОБА_1 та поновлено пропущений процесуальний строк на звернення до суду у справі №160/3930/20; відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
24.04.2020 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просив суд долучити до матеріалів справи копію оновленого витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України (Форма ОК-7) від 17.03.2020 ОСОБА_1 .
Позивач також у своєму клопотанні зазначив, що даний письмовий доказ підтверджує надходження соціальних внесків від роботодавця до Пенсійного фонду України, у тому числі в оскаржуваний період, за який, на його думку, незаконно стягується грошова сума у розмірі 26 539,26 грн. згідно оскаржуваної вимоги.
08.05.2020 до суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.
В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.
А тому, вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області від 08.11.2019 №ф-10390-50/67 про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми боргу 26 539,26 грн. винесена контролюючим органом відповідно до норм чинного законодавства, а позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 20.08.2007, перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску та 09.01.2020 було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до копії довідки про обіги та сальдо за період з 01.01.2012 по 31.12.2019, виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 (приватному підприємцю), доходи від проведення діяльності ФОП на єдиному розрахунковому рахунку відсутні.
Окрім того, в матеріалах справи міститься копія Витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України (Форма ОК-7) від 17.03.2020 ОСОБА_1 , з якого видно, що до Пенсійного фонду України від роботодавця позивача надходили соціальні внески, у тому числі в оскаржуваний період.
Однак, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у зв'язку із наявністю заборгованості у позивача станом на 31.10.2019 у сумі 26 539,26 відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів, було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10390-50/67 від 08.11.2019.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10390-50/67 від 08.11.2019 протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що позивач припинив свою підприємницьку діяльність - 09.01.2020, тобто після винесення оскаржуваної вимоги.
Відтак, у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, судом встановлено, що за період з 01.01.2012 по 31.12.2019 доходи від проведення діяльності ФОП на єдиному розрахунковому рахунку позивача відсутні.
З копії Витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України (Форма ОК-7) від 17.03.2020 видно, що до Пенсійного фонду України від роботодавця позивача надходили соціальні внески, у тому числі в оскаржуваний період.
А з 03.05.2017 позивач працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ФУДРЕФОРМ» водієм автотранспортних засобів, отримує заробітну плату та сплачує страхові внески.
Отже, у спірний період ОСОБА_1 не був платником єдиного внеску як ФОП, оскільки в цей період платником єдиного внеску за нього був його роботодавець.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що нарахування відповідачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів є протиправним, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-10390-50/67 про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 26 539,26 грн. підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу, що позивач у своїй позовній заяві вказує відповідачем Головне управління ДФС у Дніпропетровській області, однак з матеріалів справи видно, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 № Ф-10390-50/67 було прийнято його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, а тому суд вважає за необхідне зазначити правильного відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015).
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вище викладені обставини справи та, здійснивши системний аналіз вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою були понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 840,80 грн., що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.1669762959.1 від 07.04.2020, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Отже, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.11.2019 №Ф-10390-50/67 про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми боргу 26 539,26 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок відповідно до квитанції № 0.0.1669762959.1 від 07.04.2020, дублікат оригіналу якої міститься в матеріалах справи.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко