справа №619/1985/19
провадження №2/619/95/20
іменем України
03 липня 2020 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі: головуючого судді - Кононихіної Н.Ю.
за участю секретаря
судового засідання - Мєщан І.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі
цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 «про поділ сумісного майна подружжя та визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку»,
встановив:
До суду звернувся із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 «про поділ сумісного майна подружжя та визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку». З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач перебуває у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрованому 12 листопада 1994 року в Комінтернівському РАЦС м. Харків, актовий запис № 776. На теперішній час ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.
У період шлюбу відповідно до договору купівлі - продажу від 18.09.2008 сином ОСОБА_3 , дружиною ОСОБА_2 , та позивачем було придбано житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки № 9399 від 08.11.2018, наданої комунальним підприємством Технічної інвентаризації «Інвенрос» - зазначається, що домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності в цілому в рівних частках кожному за ОСОБА_3 і за ОСОБА_2 згідно договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу 18.09.2008 р.№ 371 та внесено в реєстрову книгу з № 15 реєстр № 3379.
Вартість житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на теперішній час відповідно до висновку про вартість майна - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 складає 283629 грн.
Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно яке було набуте в шлюбі належить чоловіку та дружині по праву спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 61 Сімейного Кодексу України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Іншого житла позивач не має, але дружина ОСОБА_2 відмовляється зареєструвати позивача в будинку який є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позивач змушений звернутися до суду.
Тому позивач просив суд поділити спільне з ОСОБА_2 майно, виділити позивачу 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, а саме: будинку літ. А-1 житловою площею 43,8 кв. м. загальною площею 63,8 кв. м., веранди літ. а. тамбура літ. а- 1, погрібу літ. Б, літньої кухні літ. В. гаражу літ. Г, вбиральні літ. Д, сараю літ. Є, гаратажу літ. Ж, огорожі літ. №1-№2. що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
для державної реєстрації часток домоволодіння, визнати за позивачем право власності на 1/4 частку житлового будинку та надвірних будівель та споруд, а саме: будинку літ. А-1 житловою площею 43,8 і в. м. загальною площею 63,8 кв. м., веранди літ. а. тамбура літ, а-1, погрібу літ. Б, літньої кухні літ. В. гаражу літ. Г, вбиральні літ. Д, сараю літ. Є, гаражу літ. Ж, огорожі літ. №1-№2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали заявлені вимоги.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 просили у задоволенні позову відмовити, підтримали показання відповідача ОСОБА_2 .
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 просили у задоволенні позову відмовити, т.я. рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11.09.2019 шлюб між сторонами був розірваний.
Відповідач була спадкоємцем цілої частки майна з надвірними будівлями та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, розміром 0,192 га в межах згідно з планом, зазначеного в заповіті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадок складався з житлового будинку (літ. «А-1», дерево, обкладений цеглою, розміром житлової площі - 22,80 м.кв., розміром загальної площі 45 м.кв.), з надвірних будівель - сарай літ. «Б», літня кухня літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», вбиральня літ. «Є», сарай літ. «Ж», погріб літ. «З», огорожа №1-№2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
25 лютого 2008 року на підставі попереднього договору відповідач, як продавець, домовилася з ОСОБА_9 , як покупцем, про продаж житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за ціною у сумі 53925.00 грн., що було еквівалентом 10500 доларів США, з оплатою цієї суми в гривнях за офіційним курсом НБУ на день укладання договорів купівлі-продажу, що і було зроблено.У забезпечення виконання своїх обов'язків покупець ОСОБА_9 сплатила відповідачу забезпечувальний платіж в розмірі 37118,00 грн. - еквівалент 7350,99 доларів СІІІА.
18.09.2008 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , що діяла за себе та від імені свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як продавцями з однієї сторони, та ОСОБА_10 , як покупцем з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу особистої приватної квартири АДРЕСА_2 , що складалася в цілому з двох житлових кімнат, житловою площею 30,2 м загальна площа 42,8 м2 (п. 1.1. договору). Продаж здійснено за 312555 грн. (п. 2.1. договору).
За договором продажу квартири від покупця ОСОБА_10 продавці ОСОБА_2 , малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 - отримали грошові кошти в натурі: ОСОБА_1 - 104185 грн., ОСОБА_2 - 208370 грн.. з них в рівних частках для себе та для малолітнього сина ОСОБА_3 (п. 2.2. договору).
За таких обставин 03.08.2008 був укладений договір про наміри між відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем з одного боку, та ОСОБА_12 , як продавцем з іншого боку, на укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - тобто спірного майна - у строк не пізніше 18 год. 00 хв. 25.09.2008 у приватного нотаріуса Дергачівського районного нотаріального округу Харківської обл. Задоріної В.В.
На виконання обов'язків по вказаному договору (оплату заборгованості по комунальним платежам, оплату витрат, пов'язаних з оформленням документів, зняття з реєстрації зареєстрованих осіб та інше) відповідач ОСОБА_2 передала продавцеві гр. ОСОБА_12 грошову суму у розмірі 1000 дол. США (п. 2.2.2. договору).
18.09.2008 - тобто в день продажу свого попереднього житла - між відповідачем ОСОБА_2 , що діяла за себе та від імені свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як покупцями з одного боку, за згодою батька ОСОБА_1 , та ОСОБА_12 , як продавцем з іншого боку, був укладений договір купівлі-продажу - про купівлю в рівних частинах житлового будинку з надвірними будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1200 м2 (житловий будинок літ. А-1- цегляний, житловою площею 43,8 м2, загальною площею 63,8 м2 надвірні будівлі: погреб літ. Б, літня кухня літ. В, гараж літ. Г, вбиральня літ. Д, сарай літ. Є, гараж літ. Ж, огорожа літ. №1- №2,) (п. 1 договору). Продаж цього нерухомого майна вчинено за суму 68523.00 грн. (п. 3 договору). Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської Задоріною В.В., зареєстровано в реєстрі за № 371, угода сторонами виконана у повному обсязі.
25.09.2008 Державним комунальним підприємством технічної інвентаризації «Інвенрос» зроблено реєстрацію права власності договору купівлі-продажу /371/18.09.2008/ за власниками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2 в рівних частках на праві часткової спільної приватної власності.
Також, довідкою № 9399 від 08.11.2018 Державного комунального підприємства технічної інвентаризації «Інвенрос» зазначені вищевикладені обставини.
Відповідно до п.п. 23-25 Постанови пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошові кошти, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох (п. 23 Постанови ВСУ).
Згідно з п. 24 Постанови ВСУ до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування: набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто: речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню (п. 24 Постанови ВСУ).
На підставі п. 25 Постанови ВСУ вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
У задоволенні вимог позивача ОСОБА_1 слід відмовити, т.я. на 18.09.2008, тобто момент купівлі відповідачами в рівних частинах спірного житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1200 м2, - ОСОБА_2 , що діяла за себе та від імені свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала достатньо власних заощаджень - у т.ч. від раніше проданих будинків - для придбання за особисті кошти, які належали позивачці та її малолітньому сину, вищевказаного спірного об'єкту нерухомості з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому колишній чоловік і позивач ОСОБА_1 , з яким відповідач розлучилась у вересні 2019 році, у спірному будинку тривалий час взагалі не проживав, шлюбні відносини між подружжям були припинені ще з 2000 року, ніякого поліпшення будинку позивачем особисто, або за його кошти зроблено не було, вів аморальний спосіб життя: постійно зловживав спиртними напоями, лаявся, нерідко забирав у дружини зароблені гроші, постійно підтримував інтимні стосунки з іншою жінкою і жив у неї і вів там господарство, часто застосовував рукоприкладство до відповідача, від чого вона змушена була звертатись за допомогою до медичних закладів і до правоохоронних органів та інше.
Виходячи з вищенаведеного, житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1200 м2, придбаний в рівних частинах на ОСОБА_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_2. - за належні їм власні кошти, зареєстроване право власності на нерухоме майно у ДКП технічної інвентаризації «Інвенрос» в рівних частках по 1/2 частині кожному на праві часткової спільної приватної власності, право власності на домоволодіння ніякого відношення до позивача не має, хоча будинок набутий за час шлюбу, але за кошти, які належали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_2., особисто; тому спірний будинок не може належати до спільної сумісної власності колишнього подружжя.
Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - треба відмовити в повному обсязі.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні докази у справі, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних мотивів.
За загальним правилом ст.60 СК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина й чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК). Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено в ст.57 цього кодексу.
Як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України до майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка належить:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування ; 3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації; (спільне і частку він отримав).
Така ж позиція викладена і у постанові ВС України від 05.04.2017 у справі № 6-399цс17. Так ВСУ вказав, що: «Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу. але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праия подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками:
1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане».
Аналогічна позиція була викладена ВСУ у постанові від 07.09.2016р. у справі №6-801цс16. ВСУ зазначив, що: «сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя».
ВС України вже не вперше підкреслює важливість встановлення факту, за які кошти було придбане спірне майно. За спільні сімейні кошти (або набуте внаслідок спільної праці) чи за особисті кошти. І тут, якщо один з членів подружжя доведе, що майно було придбане за особисті кошти або навіть кошти третьої особи (наприклад, банк), то спірне майно втрачає статус спільного сумісного і стає особистою приватною власністю цього члена подружжя.
Крім того, у постановах від 25.02.2019 у справі 199/2099/17, від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц та від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц ВС України вказав, що: «презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Таким чином, у вказаних рішеннях ВС України, визнає можливість відступу від презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, якщо один із подружжя зможе довести, що це майно було придбано ним за власні кошти.
Виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, обов'язок довести ті обставини, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.
У судовому засіданні встановлено, що 12.11.1994 в Комінтернівському відділі реєстрації актів громадянського стану м. Харків, між ОСОБА_2 та позивачем було укладено шлюб, що підтверджується актовим записом № 776.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11.09.2019 по справі № 619/1292/19 шлюб із позивачем було розірвано, на даний час рішення набрало законної сили.
У відповідача із позивачем є спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.11.1994.
Щодо придбання права власності на спірне майно у судовому засіданні встановлено, що під час перебування у шлюбі відповідач ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2. стали власниками квартири (внаслідок приватизації), яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначене підтверджувалося свідоцтвом про право власності на житло, що було видане Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» від 25.09.2003, за реєстраційним номером № 141, а також зареєстрованого у комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 26.09.2003 за реєстровим номером № В-61146, реєстраційний номер нерухомого майна 24507579.
18.09.2008 між позивачем ОСОБА_1 і відповідачами ОСОБА_2 , малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2., як продавцями, та ОСОБА_10 , як покупцем - було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Вказаний договір купівлі-продажу 18.08.2008 було посвідчено нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Т.Д. та зареєстровано у реєстрі за № 5990.
Відповідно до п. 2.1. договору продаж квартири здійснено за 312555 гривень.
Згідно із п. 2.2. договору, всю цю суму отримали продавці: ОСОБА_1 -104185 (сто чотири тисячі сто вісімдесят п'ять) грн., ОСОБА_2 - (двісті вісім тисяч триста сімдесят) грн. в рівних частках для себе та свого малолітнього сина - ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_2., від покупця до підписання договору.
У п. 2.3.договору зазначено, що підписами під цим договором сторони свідчать факт повного розрахунку за продану квартиру та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.
На отриману від продажу квартири частину коштів в той же день, тобто - 18.08.2008 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2., як покупцями, та ОСОБА_13 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1200 кв.м. Цей договір 18.09.2008 було посвідчено приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Задоріною В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 371.
Згідно із п. 3 договору вартість будинку склала 68523 грн.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 20375093 від 26.09.2008, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 володіють цим будинком спільно у рівних частинах, тобто кожному із них належить 1/2 частина будинку.
На думку позивача ОСОБА_1 , саме 1/2 частина будинку, що належить ОСОБА_14 - є спільним сумісним майном подружжя, що підлягає поділу, т.я. набуте в період шлюбу за спільні кошти подружжя.
Однак, суд вважає, що вказана спірна 1/2 частина будинку не являється спільним сумісним майном подружжя, а є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 за такими підставами.
Як вказано вище - в судовому засіданні встановлено, що позивач та відповідач стали власниками квартири внаслідок приватизації, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначене підтверджувалося свідоцтвом про право власності на житло, що було видане Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева» від 25.09.2003 за реєстраційним номером № 141, а також зареєстрованого у комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 26.09.2003 за реєстровим номером № В-61146, реєстраційний номер нерухомого майна 24507579.
Згідно листа Департаменту економіки та комунального майна управління комунального майна та приватизації від 11.11.2019 за № 11193, де зазначено, що: «згідно копії свідоцтва про право власності на житло, яке надійшло від КП «МіськБТІ», квартира АДРЕСА_2 (загальною площею 42,8 кв.м.) розпорядженням ДП «Завод імені В.О. Малишева» від 25.09.2003 № 141 передана у спільну сумісну власність громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2. Право на безоплатну приватизацію використано кожним». Таким чином, квартира за АДРЕСА_5 була набута сторонами по справі - спільно у наслідок приватизації, і кожен при приватизації отримав належну йому частку ( а.с.69 т.1 ).
У подальшому при продажу цієї квартири, кожен із сторін отримав грошові кошти у рівних частках: ОСОБА_1 - 104185 (сто чотири тисячі сто вісімдесят п'ять) грн., ОСОБА_2 (двісті вісім тисяч триста сімдесят) грн. в рівних частках (кожна частка 104185) для себе та свого сина - ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 від покупця до підписання договору. Зазначене підтверджується п. 2.2. договору купівлі-продажу квартири від 18.09.2008р.
З огляду на те, що квартира за АДРЕСА_5 була набута сторонами спільно у наслідок приватизації, і кожен при приватизації отримав належну йому частку, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України - ця квартира не була спільним сумісним майном подружжя. Кожен із сторін володів частиною цієї квартири, як особистою приватною власністю у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України. Таким чином, кошти вилучені від продажу цієї квартири були особистими коштами кожного із сторін.
Від продажу квартири, відповідачем ОСОБА_15 особисто була отримана частка належних їй грошових коштів у розмірі 104185 (сто чотири тисячі сто вісімдесят п'ять) грн.
На той час подружжя вже не жили разом як сім'я, саме тому відповідачем ОСОБА_2 було прийнято рішення витрати свою частину коштів на придбання окремого житла для неї та малолітнього сина для захисту їх прав та інтересів, що підтвердили свідки у судовому засіданні.
Тому частину коштів, отриманих ОСОБА_2 від продажу квартири, вона витратила на придбання житлового будинку із надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1200 кв.м. Згідно із п. 3 договору вартість будинку склала 68523 грн. Після придбання будинку у ОСОБА_2 залишилось ще 35662 грн. (104185 грн. - 68523 грн.= 35662 грн.) від її частини грошей після продажу приватизованої квартири, ураховуючи і частину грошових коштів сина, на ім'я якого також була придбана частина спірного будинку.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 20375093 від 26.09.2008, відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 володіють цим будинком спільно у рівних частинах, тобто кожному із них належить 1/2 частина будинку.
У судовому засіданні не встановлено, щоб позивач надав грошові кошти на придбання спірного будинку з господарчими будовами. Матеріали справи не містять жодного доказу, щодо участі позивача у придбанні спірного будинку.
Таким чином, у відповідачів були наявні особисті грошові кошти, яких у повному об'ємі вистачило для придбання спірного будинку на праві власності і його утримання.
У судовому засіданні також встановлено, що між подружжям фактично були припинені шлюбні відносини з 2000 року, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, між ними виникали сварки, на грунті неприязних відносин позивач спричиняв дружині тілесні ушкодження та бив її, відповідач зверталась до медичних закладів та правоохоронних органів, це бачив та підтвердив у судовому засіданні син колишнього подружжя. Дані обставини підтверджують і матеріали судово-медичного освідоцтва, де відповідач прямо вказує лікареві, що тілесні ушкодження їй наносив чоловік. Позивач підтвердив дані обставини у судовому засіданні. Також сварки між подружжям виникали з приводу того, що після звільнення з заводу позивач не працював, міг у дружини поцупити грошові кошти, у нього зявилася інша жінка, тривалі періоди він проживав у неї, вів аморальний спосіб життя, пиячив, вдома по господарству він не допомагав, спільний бюджет в сім'ї між подружжям був відсутній, позивач зовсім перестав навідувати сім'ю з 2015 року, шлюб був розірваний у 2019 році. Дані обставини підтвердили у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 , свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які також пояснили, що свою частину від продажу приватизованої квартири позивач витратив у 2005 році для придбання автомашини. При цьому суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_18 в частині того, що сторони разом придбали спірну квартиру за спільні кошти, т.я. дані показання спростовуються всіма матеріалами справи. Підтвердженням відсутності шлюбних відносин між подружжям стала та обставина, що відповідач ОСОБА_2 відмовилася реєструвати чоловіка у спірному будинку для прописки у якості члена сім'ї, що позивач ОСОБА_1 підтвердив у судовому засіданні.
При цьому суд розглядав Акт від 07.12.2018 про проживання позивача у спірному будинку з 19.11.2008, виданого Дергачівською міськрадою Харківської області. Однак, суд критично відноситься до даного акту, т.я. свідки що підписали документ - не зявилися до судового засідання для підтвердження викладених в акті обставин. При цьому щодо свідків вказане місце проживання, однак відсутні паспортні дані і дані реєстрації за вказаною адресою. При цьому відповідач ОСОБА_2 наголошувала, що свідки не можуть підтвердити проживання позивача у спірному будинку з 2008 року, т.я. на той момент не проживали за вказаними адресами, до її із сином сім'ї і спірного будинку вони не ходять, наявність чи відсутність речей позивача у будинку у Акті не підтвердили, на яких підставах свідки зробили відповідні висновки - судові не зрозуміло.
Ураховуючи дані обставини - у судовому засіданні з боку позивача не надано доказів, що у подальшому після придбання спірного будинку позивач приймав участь в утриманні будинку та сплаті комунальних платежів, покращенні будинку, який належав на праві власності особисто його дружині та сину, що в спірному будинку за рахунок і з сумісного бюджету подружжя у період шлюбу були перебудовані, переобладнані та замінені фундамент, криша, стіни, підлога, вікна, тобто у будинку був проведений капітальний ремонт із заміною несучих конструкцій. Навпроти, позивач у судовому засіданні підтвердив, що спірний будинок і дотепер знаходиться у тому технічному стані, в якому відповідачі придбали його у 2008 році.
Жодних витрат грошових коштів для здійснення капітальних ремонтних робіт або придбання матеріалів, комплектуючих, побутової техніки, чеків, накладних, договорів на придбання послуг чи матеріалів - позивачем не надавалося за період шлюбу.
Всі роботи по утриманню та покращенню будинку без системного капітального ремонту виконувалися за рахунок відповідача ОСОБА_2 , за її особисті кошти, що залишилися після придбання будинку (35662 грн.) та отримані від продажу спадщини її матері, що підтвердили свідки і відповідач ОСОБА_19 у судовому засіданні.
Так, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.02.2008 та заповіту від 02.07.2007 у реєстрі за № 62, відповідач ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку площею 0,192 га в межах згідно плану зазначену у заповіті із розташованими на ній будинком та надвірними будівлями, що знаходилися за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі попереднього договору від 25.02.2008 укладеного між ОСОБА_2 , як продавцем та ОСОБА_9 , як покупцем, вказане спадкове нерухоме майно було реалізовано. Відповідно до п. 2 договору вартість майна становить 53025 грн., що є еквівалентом 10500 доларів США.
Відповідно до п. 5 договору у забезпечення виконання своїх обов'язків за договором, покупець сплатила ОСОБА_2 забезпечувальний платіж у сумі 38,111 грн., що є еквівалентом 7350 доларів США.
Крім того, матір'ю відповідача ОСОБА_2 були отримані грошові кошти у якості компенсації за примусову працю, відповідно до закону ФРН «Про створення фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» у сумі 2198,56 евро. Зазначене підтверджується рішенням та запрошенням за № 19 від 23.05.2002. Описані кошти були отримані матір'ю відповідача та подаровані дочці ОСОБА_2 .
Крім того, відповідач ОСОБА_2 працювала із 1976 по лютий 2007 (включно), що підтверджується трудовою книжкою БТ-1 за № 1045561. Звільнилася по власному бажанню 07.02.2007 із посади заступника начальника відділу по розрахункам із оплати праці (стр. 13 трудової книжки) і мала досить високу на той час заробітну плату. Так відповідно до розрахункових листів їй виплачувалася заробітна плату у наступних розмірах (виплачена на руки): січень 2006 р. - 1089,44грн., лютий 2006 р. - 1034,06 грн, березень 2006р. - 855,29 грн., квітень 2006р. - 1045,64 грн., травень 2006р. - 1674,73 грн., червень 2006 р. - 1427,36 грн., липень 2006 р. - 570 грн., серпень 2006р. - 341,093 грн., вересень 2006 р. - 950,47 грн., жовтень 2006р. - 1092,51 грн., листопад 2006 р. - 1177,51 грн., грудень 2006р. - 898,61 грн., січень 2007р. - 1167,44 грн., лютий 2007р. - 5487,56 грн.
Для порівняння: відповідно до інформації із офіційного сайту міністерства фінансів України та відповідно до закону України «Про державний бюджет на 2006» та закону України «Про державний бюджет на 2007» розмір мінімальної заробітної плати у описані періоди становив: з 01.01.2006р. по 30.06.2006р. -350 грн., з 01.07.2006р. по 30.11.2006р. - 375грн., з 01.12.2006р. по 31.03.2007р. - 400 грн.
Зазначене говорить, що відповідач ОСОБА_2 отримувала високу заробітну плату і мала змогу робити заощадження на майбутнє, дані кошти не були спільним майном подружжя, т.я. шлюбні відносини між ними були припинені з 2000 року із-за постійних сварок і побоїв з боку позивача.
В свою чергу позивач ОСОБА_1 відповідно до розрахункових листів отримував заробітну плату менше мінімальної, наприклад: грудень 2006 р. - 59,15 грн., січень 2007р. - 256,63 грн., лютий 2007р. - 220,13 грн. Інших джерел доходу у нього не було, заощаджень він не робив.
Тобто у судовому засіданні встановлено, що кошти на придбання спірного будинку були отримані відповідачем ОСОБА_2 , а також її сином в наслідок продажу приватизованої квартири. Квартира була приватизована (набута) спільно із позивачем, кожен із подружжя мав свою частку у праві власності у даній квартирі, що у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю особи. Відповідно і грошові кошти отримані за продаж цієї приватизованої квартири, були особистими коштами кожного із учасників приватизації. У послідуючому відповідач ОСОБА_2 свої особисті кошти витратила на придбання спірного буднику, кошти сина були витрачені для його навчання, а тому спірний будинок - не є спільним сумісним майном подружжя у розумінні ст. 60 СК України та не підлягає поділу.
При цьому у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не надав доказів зростання вартості будинку відповідно у момент зареєстрованого шлюбу (з урахуванням його матеріальних та фізичних зусиль чи сім'ї Рисованих).
У позовній заяві, позивач зазначає, що на даний час вартість спірного будинку складає 283629,00 грн. Як на доказ, позивач посилається на документ, що має назву «Висновки про вартість майна - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами розташованого за адресою АДРЕСА_1 з метою визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для стягнення мита при виконанні рішення суду» ( а.с. 8 т.1).
Даний документ було складено суб'єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_20 .
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні регламентуються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
У цьому висновку вказано, що він складений на підставі замовлення ОСОБА_2 за № 08/05 від 08.05.2019.
Однак, відповідач ОСОБА_2 не зверталася до оцінювача ФОП ОСОБА_20 для замовлення проведення оцінки спірного майна, і не відомо на чиє замовлення було складено цей документ. Оцінювач ФОП ОСОБА_20 не проводив огляду спірного будинку в натурі. Жодного документу з приводу спірного будинку оцінювачу ФОП ОСОБА_20 з боку відповідача не надавалося.
Крім того, цей документ, не є Звітом про оцінку майна у розумінні Закону, оскільки складений з порушеннями норми права:
відповідно до ст. 10 Закону, оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. Згідно із ст. 11 Закону, договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Тобто підставою для проведення оцінки майна є договір, а не замовлення, посилання на яке міститься у висновках;
як вказано у ст. 12 Закону, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Тобто в законі вказано, що суб'єктом господарювання, яким у нашому випадку є ФОП ОСОБА_20 , повинен був бути складений документ під назвою «Звіт про оцінку майна». Натомість дослідником був складаний документ, що має назву «Висновки». Закон взагалі не передбачає можливості складення, такого документу, як «Висновки». Відповідно до закону, дії оцінювача по оцінці майна можуть бути оформлені виключно у вигляді Звіту про оцінку майна чи у вигляді Акту (ст. 12 Закону);
згідно зі ст. 12 Закону, вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Наданий до матеріалів справи документ не містить ні опису, ні розділів, що розкривають зміст проведених процедур, та не містить опису використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Відповідно до ст. 56 та ст. 57 Національного стандарту№1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ за № 1440 від 10.09.2003 (далі - Стандарт) Звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі.
Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити:
- опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати;
- дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства;
- мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки;
- перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка;
- перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;
- виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;
- опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки;
- висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об'єкта оцінки;
- виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна;
- письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна;
- додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз'яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.
Звіт про оцінку майна дозволяється складати у стислій формі у разі доопрацювання (актуалізації) оцінки об'єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національними стандартами.
У звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення незалежної оцінки майна, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація.
У звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі з метою доопрацювання (актуалізації) оцінки на нову дату, повинні зазначатися:
дата оцінки та дата завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства;
мета проведення оцінки та перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;
перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; додаткові відомості про зібрані і використані під час доопрацювання (актуалізації) оцінки вихідні дані та інша інформація про об'єкт оцінки, які можуть вплинути на достовірність та об'єктивність оцінки майна, проведеної на нову дату;
висновки про існуюче та найбільш ефективне використання об'єкта оцінки, їх зміну порівняно з попередньою датою оцінки;
зміст використаних методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі потреби - з наведенням необхідних розрахунків, а також змісту відповідних застережень і припущень;
висновок про вартість майна;
додатки з вихідними даними та іншою інформацією, що були використані в процесі проведення оцінки.
Дослідивши «Висновки» оцінювача (а.с.8 т.1), можна побачити, що цей документ має зовсім іншу, невідповідну вимогам Закону назву, не містить зазначення щодо форми складення (повної чи стислої) та взагалі не містить обов'язкової інформації, яка повинна міститися у Звіті.
Таким чином зазначений документ, що має назву «Висновки про вартість майна - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами розташованого за адресою АДРЕСА_1 з метою визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для стягнення мита при виконанні рішення суду» не відповідає вимогам ст. 10. 11. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також ст. 56. 57 Національного стандарту№1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ за № 1440 від 10.09.2003.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно із ч. 1 ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
З огляду на невідповідність висновку вказаним нормам законодавства, порушення порядку його замовлення, відсутність у ньому необхідної інформації, ці висновки є не допустимим та не достовірним доказом у розумінні ст. 78 та 79 ЦПК України, а отже не можуть бути прийняті судом у якості доказу вартості спірного майна.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували зростання вартості спірного будинку і причини таких обставин (зростання вартості в результаті ремонту, капітального ремонту, перебудови, перепланування, інфляційних процесів економікри країни за період 2008-2020 років) - на даний час позивачем не надано.
При цьому - посилаючись на «Висновки», позивач стверджує, що стан житлового будинку, надвірних будівель було поліпшено. Проте, зазначивши, що стан будинку було поліпшено, позивач не вказує, які сааме конкретні роботи по поліпшенню були зроблені та за чиї кошти вони були зроблені. Крім того, позивач не надав жодного документу на підтвердження здійснених витрат на придбання матеріалів, комплектуючих, виконання будівельних конкретних робіт та інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на невідповідність «Висновку» вимогам законодавства, а також приймаючи до уваги, що позивачем не надано будь-яких інших доказів на підтвердження ціни спірного домобудування на даний час саме в наслідок поліпшення будинку - ці твердження позивача (щодо поліпшення домобудуваня та збільшення вартості будинку) є не доведеними та безпідставними, і не приймаються судом до уваги.
По цим же підставам суд критично відноситься до повторно наданих 02.03.2020 до судового засідання «Висновків», де вже замовником вказано позивача ОСОБА_1 , вважає дані «Висновки» неналежними та недопустимими доказами по справі.
Тому суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 10,12,13,76-78,259 ЦПК України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 «про поділ сумісного майна подружжя та визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п.п. 15.5 п.п. 15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя Н. Ю. Кононихіна