№2а-528/10
13 січня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі судді Уржумової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим про поновлення строку на звернення до суду, визнання дій відповідача протиправними та покладення обов'язків вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду у порядку адміністративного судочинства з вимогами до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь АР Крим (далі Управління) та просила суд: поновити строк на звернення до суду, як пропущений з поважних причин, визнати дії відповідача щодо відмови позивачці у виплаті у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними, зобов'язати відповідача зробити перерахунок недоплаченої з 01.01.2006 року підвищеної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у порядку, визначеному статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, виплатити за період з 01.01.2006 по 30.09.2009 року заборгованість з недоплати у розмірі 5186грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 року “Про соціальний захист дітей війни” є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з першого січня 2006 року їй повинні виплачувати щомісячне підвищення до пенсії у розмірі на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2009 р.р. така допомога або взагалі не виплачувалася або виплачувалася у заниженому розмірі. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Про факт порушення своїх прав позивачці стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі. З вищенаведених підстав, посилаючись на Закон України “Про соціальний захист дітей війни”, рішення Конституційного Суду України, Конституцію України, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” позивачка просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Справа за поданими письмовими клопотаннями позивачки та представника відповідача розглядається в порядку письмового провадження, що відповідає вимогам частини 3 статті 122 КАС України.
Вивчивши доводи позову та письмові заперечення представника відповідача, проаналізувавши усі наявні по справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, виходячи з наступного.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Позивачка ОСОБА_1 народилася у 1937 році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945) було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням (а.с.7), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на щомісячне отримання державної соціальної допомоги до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За довідкою, наданою представником відповідача до письмових заперечень на позовні вимоги позивача, у 2006-2009 рр. позивачці взагалі не виплачувалося спірне підвищення до пенсії як дитині війни. Відповідач мотивував невиплату тим, що позивачка з 01.01.2006 р. є одержувачем пенсії відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-ІV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла у період 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 20.12.2005 року дію статті 6 вищевказаного Закону на 2006 рік було зупинено, а згідно з Законом України від 19.01.2006 року дію статті 6 Закону було відновлено, тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України знов почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. КМУ протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалося.
З оглядом на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, позивачці у задоволенні позовних вимог у цієї частині слід відмовити - за необґрунтованістю.
Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті б, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Таким чином, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006 року, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
З оглядом на вищевикладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість доводів позову про порушення прав позивачки невиплатою з 09.07.2007 року (часу ухвалення рішення КС України) по 31.12.2007 року щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни - у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у відповідності з діючою на той час редакцією статті 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни”.
До цього ж часу, дії відповідача відповідали вимогам діючого на той час законодавства.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” була викладена у наступній редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 року визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 22.05.2008 року (часу ухвалення вищевказаного рішення Конституційним Судом України) й на теперішній час діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З оглядом на зазначене, суд дійшов до висновку, що у період з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 р. невиплата та не нарахування позивачці спірного підвищення відповідало вимогам діючого у цей час законодавства (до ухвалення 22.05.2008 року рішення Конституційним Судом України), а з 22.05.2008 р. по 31.07.2009 року (включно) - в межах заявлених позивачкою позовних вимог та розрахунку періоду заборгованості, наведеного у позовній заяві, є порушенням прав позивачки.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІV від 09.07.2003 року щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 року №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
З наведених підстав, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідача щодо законодавчого не визначення порядку виконання положень ст. 6 спеціального Закону, та відсутністю коштів у відділу Пенсійного Фонду України на проведення вказаних виплат у законодавчо визначеному розмірі.
Також суд вважає необгрунтованими заперечення представника позивача у частині нерозповсюдження ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» на позивачку, внаслідок отримання пенсії за втрату годувальника, призначеної з підстав Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з посиленням у цієї частині на Прикінцеві положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та ст. 6 зазначеного Закону, в редакції Закону від 28.12.2007 р. N 107-VI), виходячи з нижченаведеного.
Дійсно, Прикінцевими положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що особам, які мають право на пільги відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільги надаються за їх вибором згідно з одним із зазначених законів.
Але ж, на думку суду, зазначені положення застосовуються при вирішенні питання про надання особам такого статусу як позивачка пільг, а не державної соціальної підтримки дитини війни, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». До того ж, пільги дітям війни, передбачені статтею 5-ю, а не 6 -ю цього Закону.
Підпунктом 2 пункту 41 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 був викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".
Але ж рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з зазначеного часу - з 22.05.2008 року й на теперішній час стаття 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» діє у первинній редакції за якою «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету” та п.8 постанови КМУ за № 530 від 28.05.2008 року, на який у своїх письмових запереченнях на позов посилається представник відповідача, не підлягають застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечать нормам діючого законодавства.
З наведених підстав, суд вважає зазначені заперечення представника відповідача необгрунтованими і не приймає їх до уваги.
Разом з тим, у письмових запереченнях на позов ОСОБА_1, представник відповідача наполягав на застосуванні судом першої інстанції наслідків пропуску позивачем строку на звернення до суду з адміністративним позовом.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
За матеріалами адміністративної справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду 01.11.2009 року (а.с.8).
Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду 01.11.2009 року, то, з урахуванням вищенаведених висновків суду та часу ухвалення рішення КС України - 22.05.2008 року позовні вимоги мають бути задоволені частково, в межах річного строку на звернення до суду: з 01 листопада 2008 року по 30 вересня 2009 року - періоду розрахунку заборгованості, зазначеного позивачкою особисто у позовній заяві, а у задоволенні позовних вимог у частині невиплати з 09.07.2007 по 31.12.2007 р.р. (включно) та з 22.05.2008 по 31.10.2008 р.р. (включно) - слід відмовити за пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом, а з 01.01.2006 по 08.07.2007 р. та з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 рр. - слід відмовити за необґрунтованістю.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивачка не надала.
Посилення позивачки у цієї частині на частину 2 статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” стосовно того, що грошові суми пенсії, які не отримані з вини органів, що призначають пенсії, по перше, не можуть бути враховані судом саме як поважні причини, що перешкоджали звернутися позивачу до суду своєчасно, а по-друге, вказана норма стосується сум пенсій, які були нараховані, але несвоєчасно виплачені з вини пенсійного органу, але ж, як було встановлено судом, спірні суми або взагалі не нараховувалися позивачу або нараховувалися, але ж у заниженому розмірі, що вимусило позивачку звернутися до суду з публічно-правовим спором та зобов'язати відповідача саме у судовому порядку їх нарахувати.
Суд вважає необґрунтованими вимоги позивачки щодо визнання протиправними дій відповідача, оскільки увесь спірний період відповідач діяв у межах своїх повноважень, у межах сум субвенцій з Державного бюджету України.
Таким чином, розмір щомісячного підвищення до пенсії позивачки у відповідності з діючою у період з 22 травня 2008 р. по 30 вересня 2009 р. (включно), редакцією статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, як зазначалося судом вище, повинен був складати: 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, розмір мінімальної пенсії за віком, повинен був бути розрахований, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого у вказаний період для непрацездатних осіб: з 01.11.2008 - 31.12.2008 р.р. - 149, 40 грн. (498,00 грн. х 30%); з 01.01.2009 по 30.09.2009 р.р. - 149, 40 грн., а всього у зазначений період позивачці до виплати підлягало 1643,40грн.
Зазначена сума у повному обсязі повинна бути виплачена позивачці.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання незаконним протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням усього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов до висновку, що порушені права позивачки у сфері публічно-правових відносин, будуть захищені та відновлені шляхом покладення та відповідача обов'язків нарахувати та виплатити позивачці за період з 01.11.2008 - 30.09.2009 рр. (включно) (з урахуванням застосування судом наслідків пропуску позивачкою строку на звернення до суду та меж заявлених позовних вимог) як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 1643,40грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови суду.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені судом, то понесені нею судові витрати у розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам - 1 гривня 70 копійок підлягають стягненню на її користь з Державного бюджету України.
На підставі ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за конституційним поданням 46-х народних депутатів України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за конституційним поданням Верховного Суду України і 101 народного депутату України щодо відповідності ряду статей Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, керуючись статтями 2, 6, 7, 9-11, 17-18, 94, 99, 100, 159, 162-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01 листопада 2008 року по 30 вересня 2009 року (включно) у розмірі 1643 (одна тисяча шістсот сорок три) гривні 40 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 гривня 70 копійок.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя