Справа №2-178/2008 p.
18 вересня 2008 року Святошинський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді Твердохліб В.А.
при секретарі Івановій І.О.,
за участю представника позивача та відповідача ОСОБА_1 за зустрічним позовом - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Позивач в квітні 2007 року звернувся в суд з вищевказаним позовом до відповідача та просив стягнути з останнього на свою користь основний борг в сумі 1 488 000, 00 грн., 264 120, 00 грн. пені, 71 079, 00 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 43 315, 68 грн. і судові витрати, посилаючись на те, що 20.01.2005 року між ним та відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 626, 1046, 1047 ЦК України було укладено договір позики, згідно з яким він передав ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 1 488 000, 00 грн., які останній зобов'язався повернути до 10.11.2005 року. Оскільки у визначений договором строк позика не повернута він звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач не погодившись з позовом подав до суду зустрічну позовну заяву та просив постановити рішення, яким визнати договір позики від 20.01.2005 року недійсним, як такий, що вчинений під впливом насильства, стягнути з відповідача ОСОБА_1 нанесені виконанням недійсного правочину збитки у подвійному розмірі 200 000, 00 грн., стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 000, 00 грн. і судові витрати.
Посилався на те, що вказаний договір позики був ним підписаний під примусом з боку ОСОБА_1, кошти передавались представником ОСОБА_6 ОСОБА_7, а не йому, для вирішення питання відведення земельної ділянки на вул. Кудрявській в м. Києві, він при цьому присутній не був, також під примусом з боку ОСОБА_1 він віддав останньому 100 000, 00 грн. особистих коштів в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 Враховуючи зазначене та відповідно до ст. 231 ЦК України просив зустрічний позов задовольнити.
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь 1 388 000, 00 грн. основного боргу, 528 240, 00 грн пені, 100 000, 00 грн. інфляційних нарахувань та 86 631, 00 грн. 3% річних і судові витрати в сумі 1 730, 00 грн. Проти задоволення зустрічного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
В судовому засіданні позивач та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 і їх представник, основний позов підтримали та просили його задовольнити, посилаючись при цьому на обставини справи, викладені в позовній заяві і заперечували проти вимог зустрічного позову, посилаючись на його безпідставність.
В подальшому позивач і відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 до суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності за участю їх представника з належно оформленими довіреностями.
Відповідач та його представник проти основного позову заперечували, вказували на те, що договір позики та повідомлення про отримання коштів від 20 січня 2005 року ОСОБА_5 написав під психічним тиском з боку ОСОБА_1, який приїхав з м. Рівного з заготовленими бланками цих документів, позивач при укладенні цього договору був відсутній, кошти він не отримував, йому відомо зі слів ОСОБА_7, який деякий час працював його заступником, він же в той час працював директором товариства „Східбудуніверсал", що вказані кошти отримував останній для вирішення питання відведення земельної ділянки по вул. Кудрявській в м. Києві, однак вказане питання не було позино вирішено, а вищевказана земельна ділянка була передана посольству Російської Федерації під будівництво культурного центру, а тому в задоволенні основного позову просили відмовити, а задовольнити зустрічний позов, оскільки неправомірною угодою йому заподіяно матеріальні збитки та моральну шкоду.
В судове засідання 17 вересня 2008 року відповідач та його представник до суду не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.
Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, показання свідка, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні основного позову слід відмовити, а зустрічний позов слід задовольнити частково виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно наданих суду доказів вбачається, що 20.01.2005 року укладено договір позики (а.с. 9). Даний договір укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Відповідно до умов вищевказаного договору ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_6 у власність грошові кошти в сумі 1 488 000, 00 грн. Вказані кошти ОСОБА_5 зобов"язувався повернути до 10.11.2005 року. Пунктом 7 договору при порушенні строку повернення позики передбачена сплата пені в розмірі 0, 05 % від розміру позики за кожен день прострочення. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як пояснив в судовому засіданні позивач вищевказану суму коштів відповідачеві він позичив із своїх особистих заощаджень як фізичній особі , оскільки довіряв останньому, з цієї ж причини договір не посвідчувався нотаріально. При укладенні договору був присутній він, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 Договір підписувався особисто ним та відповідачем. Бланк договору був підготовлений заздалегідь, прописом ставились лише данні з приводу сторін договору та суми позики. Сума позики була уточнена попередньо в телефонній розмові з відповідачем, але при укладенні договору вона зменшилась з 1 500 000, 00 грн. до 1 488 000, 00 грн., оскільки виявилось, що саме така сума потрібна відповідачу.
Відповідач ОСОБА_5 пояснив, що кошти він не отримував, на його думку вказана сума передавалась ОСОБА_7 кур"єром від ОСОБА_6, особисто він вказану обставину не бачив, для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки в м. Києві приблизно в січні 2004 року. Через певний час після передачі коштів, оскільки питання відведення земельної ділянки не було вирішено, до нього прибув ОСОБА_1 та став вимагати підписання догоовору позики на суму 1 488 000, 00 грн. При укладенні договору позики ОСОБА_8 присутній не був, договір укладався на вимогу ОСОБА_1 і в його присутності, під психологічним тиском з боку останнього. Під тиском також і були повернуті 100 000, 00 грн. які передавались ОСОБА_1
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 пояснив в судовому засіданні, що він працював у позивача начальником служби безпеки, на прохання ОСОБА_8 в січні 2005 року він підготував бланк договору позики та повідомлення, 20.01.2005 року був присутній при його підписанні ОСОБА_8 та ОСОБА_5, кошти передавались безпосередньо ОСОБА_5, тиск при підписанні позики на ОСОБА_5 не чинився. Також пояснив, що на прохання позивача він в рахунок погашення боргу отримав у ОСОБА_5 100 000, 00 грн.
Свідок ОСОБА_9 показав суду (а.с. 176), що в 2002 році він був прийнятий ОСОБА_7, який працював заступником директора та вів переговори з клієнтами підприємства, на роботу в ТОВ „Східбудуніверсал" менеджером, фактично виконував роботу водія. 20.01.2005 року він відвозив ОСОБА_7 в банк і у останнього в руках був портфель, на його думку з грошовими коштами.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів №13877/13878 від 29.03.2008 року (а.с. 243-246, том І) рукописні записи „20 січня" в графі зліва від друкованого запису „2005 року", рукописні записи „ОСОБА_5 20 січня" в графі справа від друкованого запису „Я", рукописні записи „Кричильського Анатолія Миколайовича" в графі справа від друкованого запису „ до договору позики, отримав від", рукописні записи „1488000 гривень (один міліон" в графі справа від друкованого запису „грошові кошти у розмірі, " рукописні записи „чотириста вісімдесят вісім тисяч грив." справа від друкованого запису „гривень.", рукописні записи ОСОБА_5 в графі „прізвище та ініц." в розділі „ПОЗИЧАЛЬНИК" в повідомленні про отримання позики від 20.01.2005 року (додаток до договору позики від 20 січня 2005 року ), - виконані ОСОБА_5.
Підпис від імені ОСОБА_5 в графі „Підпис" зліва від запису прізвища „ОСОБА_5" в розділі „ПОЗИЧАЛЬНИК" в повідомленні про отримання позики від 20 січня 2005 року (додаток до договору позики від 20 січня 2005 року ), - виконано самим ОСОБА_5.
Питання стосовно давності та одночасності виконання підписів від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у повідомленні про отримання позики від 20.01.2005 року не вирішувалось у зв"язку з відсутністю на даний час в КНДІСЕ спеціаліста, який проводить такі експертизи.
З наданих суду доказів вбачається, що сторони на момент укладення оспорюваного договору позики мали тісні виробничі стосунки.
Так з договору комісії №315-Ф, укладеного 02.12.2003 року між ТОВ „Будівельний альянс" в особі ОСОБА_6 (комітент) та ЗАТ „Реноме", в особі голови правління ОСОБА_10 (комісіонер) вбачається, що комісіонер зобов'язується за дорученням комітента в його інтересах, за його рахунок та від свого імені організувати отримання послуг з розробки пакету на відведення для житлової забудови наступних земельних ділянок: у Шевченківському районі м. Києва: ділянка на вулиці Кудрявській, код земельної ділянки за кадастровим планом 91:134:016; та ділянки між будинками по вулиці АДРЕСА_1 згідно чергового кадастрового плану №3381 від 04.08.2003 року.
15.01.2004 року укладено угоду про заміну сторони в зобов'язанні між комітентом ТОВ „Будівельний альянс" в особі ОСОБА_6, новим комітентом ТОВ „Громадбуд" в особі директора ОСОБА_5 та комісіонером ЗАТ „Реноме", в особі голови правління ОСОБА_10, відповідно до якої з дати підписання цієї угоди всі права та обов'язки, що випливають з договору комісії №315-Ф від 02.12.2003 року та укладених комісіонером на його виконання договорів переходять від комітента до нового комітента.
Згідно установчого договору про створення та діяльність ТОВ „Громадбуд", зареєстрованого Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією за №06211 від 31.12.2003 року (а.с. 110-112) учасниками вказаного товариства є ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Відповідно до п.4 договору комісії №315-Ф за виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі 0, 1% від максимальної вартості робіт по виготовленню документів на відведення земельних ділянок. Підставою отримання винагороди комісіонера є отримання ним висновків, звітів, довідок, дозволів, рішень та інших документів, що свідчать про відведення комітенту для житлової забудови земельних ділянок.
Як пояснив в суді позивач кошти в сумі 1 488 00, 00 грн. він позичив відповідачеві не для власних потреб (а.с. 211, т.1).
Позивачем на спростування позиції відповідача не надано доказів на підтвердження того, що умови вищевказаного договору були виконані та проведена оплата.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у справі докази в їх взаємному зв"язку та сукупності, приходить до висоновку, що грошові кошти безпосередньо відповідачеві позивачем не передавались.
Відповідно до ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок зстосування до неї фізичного і психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв"язку з вчиненням цього правочину.
За своїм змістом ст. 231 ЦК України не пов"язує недійсність правочину зі здійсненням дій, які підпадають під дію КК України, насильство повинно бути неправомірним з позиції цивільного права, крім того для визначення правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства необов"язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство, потрібно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушування особи до вчинення правочину.
Враховуючи взаємовідносини між сторонами, вік відповідача, суд вважає, що оспорюваний договір позики було укладено під психічним тиском з боку ОСОБА_1, який працював у позивача начальником служби безпеки і про цю обставину ОСОБА_6 було достовірно відомо. Враховуючи зазначене, договір позики, укладений 20.01.2005 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 слід визнати недійсним.
Що стосується вимог зустрічного позову щодо стягнення збитків, то в цій частині вони не підлягають задоволенню, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не є стороною за оспорюваним договором позики.
З врахуванням обставин справи, моральних страждань відповідача, наданих доказів, суд вважає за можливе вимоги щодо стягнення моральної шкоди задовольнити частково в розмірі 50 000, 00 грн.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 23, 202, 203, 208, 231, 1046, 1167 ЦК України, ст. ст. 57 - 60, 209, 212, 213, 215, 223 ЦПК України,
СУД, -
ОСОБА_4 в задоволенні вимог основного позову до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорм позики відмовити.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Договір позики, укладений 20 січня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнати недійсним.
Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кузьмівка, Сарненського району Рівненської області, відомості про ідентифікаційний номер в матеріалах справи відсутні, проживаючого: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_5, зареєстрованого в АДРЕСА_3 50 000, 00 грн. (п"ятдесят тисяч гривень 00 копійок) моральної шкоди.
В іншій частині зустрічного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.