Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
06 липня 2020 р. № 820/18865/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мельникова Р.В.,
за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,
представника позивача - Подуса М.О.,
представника відповідача - Крупської К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної республіки Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Прокуратури Автономної республіки Крим, в якому просив суд скасувати наказ прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим; стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі та зобов'язати прокуратуру Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що наказ прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про його звільнення з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на обставини того, що останній прийнято без зазначення підстав та доведеності конкретних фактів вчинення ним правопорушень, а на підставі довідки про результати вивчення особової справи у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що трудовий договір припиняється на підставах, передбачених Законом України «Про очищення влади». Так, позивачем вказано, що його звільнення було здійснено з огляду на посади, які він обіймав у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, а рішення про застосування щодо позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону, прийнято у зв'язку із обійманням позивачем з 04 вересня 2012 року по 02 лютого 2014 року посади заступника прокурора Полтавської області, що відповідає критеріям, визначеним в п. 8 ч. 1 ст.3 Закону України «Про очищення влади». Звільнення позивача у такий спосіб є протиправним та порушує його права, у зв'язку з чим наявні підстави для його поновлення на посаді.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду Зінченка А.В. від 24.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано заперечення, в яких останнім вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки позивача було звільнено у відповідності до норм діючого законодавства у зв'язку з тим, що він сукупно більше одного року обіймав посаду, що визначена п.8 ч.1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та віднесена до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України». Відтак, оскаржуваний позивачем наказ було видано у спосіб та відповідно до норм діючого законодавства. Отже, позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою від 16.02.2015 ухвалено звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" ("Голос України", 15.10.2014, № 198), положенням Конституції України, а саме: - частини третьої статті 1, пункту восьмого частини першої статті 3, пункту другого розділу "Прикінцеві та перехідні положення", Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини 2 статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, статті 43, статті 58, частині другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.
Ухвалою від 16.02.2015 зупинено провадження у справі №820/18865/14 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної республіки Крим про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 року.
Ухвалою від 06.06.2017 року адміністративну справу прийнято до розгляду суддею Харківського окружного адміністративного суду Мельниковим Р.В.
Ухвалою від 25.05.2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення провадження у справі - задоволено; поновлено провадження у справі та призначити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав його необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з квітня 1999 року.
При цьому, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, наказом Генеральної прокуратури України №1268к від 04.09.2012 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 було призначено заступником прокурора Полтавської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади прокурора Дзержинського району м. Харкова Харківської області.
Наказом Генеральної прокуратури України №149к від 28.02.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником прокурора Харківської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади заступника прокурора Полтавської області та увільнивши від обов'язків члена колегії прокуратури цієї області.
В подальшому, наказом прокуратури Автономної Республіки Крим №17к від 26.09.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим у порядку переведення з органів прокуратури Харківської області (п.5 ст.36 КЗпП України) з окладом згідно із штатним розписом.
Водночас, під час розгляду справи встановлено, що 16.10.2014 набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 20.10.2014 Генеральною прокуратурою України складено довідку про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", якою встановлено, що у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймала сукупно 1 рік 5 місяців і 18 днів посаду, віднесену до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», а саме посаду заступника прокурора Полтавської області з 04.09.2012 по 22.02.2014.
На підставі зазначеної довідки про вивчення особової справи ОСОБА_1 наказом прокуратури Автономної Республіки Крим від 22.10.2014 року №50к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим відповідно до Закону України «Про очищення влади» (п. 7-2 ст.36 КЗпП України).
Позивач, вважаючи зазначений наказ протиправним, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 №1682-VII (далі - Закон №1682-VII), який набув чинності 16.10.2014 року, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Приписами ст.2 Закону №1682-VII визначено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
При цьому, положеннями п.7 ч.1 ст.2 Закону №1682-VII передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
Згідно з п.8 ч.1 ст.3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 у період з 04.09.2012 року по 22.02.2014 року обіймав посаду заступника прокурора Полтавської області, а тому належить до осіб, щодо яких застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону №1682-VII.
Заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані на підставі довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» про перебування позивача на посаді заступника прокурора Полтавської області.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №1682-VII передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
Зі змісту наданих представником відповідача під час розгляду справи пояснень вбачаються доводи останнього стосовно того, що застосовані до позивача заходи відповідали вимогам законності, оскільки були передбачені частиною 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII, відповідно до якої звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у особових справах цих осіб.
Оскільки сукупний строк перебування позивача на посаді, щодо якої установлена заборона, становить більше ніж один рік, то цього факту достатньо для застосування відповідних заборон на підставі критеріїв, визначених статтею 3 Закону №1682-VII.
З аналізу положень п.8 ч.1 ст.3 Закону №1682-VII у взаємозв'язку із ч.3 ст.1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1682-VII випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов'язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв'язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
Суд зазначає, що на розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.
Однак, на момент розгляду цієї справи судом рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не прийнято.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Згідно із положеннями ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов'язання за цими договорами.
Приписи ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» визначають, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Суд зазначає, що відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04.08.1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
За правилами статті 4 згаданої Конвенції будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики.
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників не повинно допускати дискримінацію у праці.
Надаючи оцінку обставинам справи суд зазначає, що положеннями Закону №1682-VII фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України на підставі люстрації у зв'язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої ст. 3 Закону №1682-VII, а вказаний Закон №1682-VII застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Таким чином, слід дійти висновку, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону №1682-VII.
При цьому, підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.
Враховуючи норми міжнародного права та положень законодавства України, суд зазначає, що в даному випадку вбачаються підстави вважати, що приписами Закону №1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом №1682-VII строку.
В той же час, суд зазначає, що положення п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. 3 Закону №1682-VII мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст. 1 Закону №1682-VII, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов'язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Суд зазначає, що при застосуванні до особи положень Закону необхідним є з'ясування обставин того, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, оскільки в іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Проте, без доведення вини у визначеному законом порядку, без установленого права на оскарження Законом №1682-VII запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу.
Відтак, слід дійти висновку, що зазначеним фактично введена додаткова підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв'язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.
Також, суд зазначає, що положеннями Закону №1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, оскільки вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.11.2019 року по справі № 826/3328/16.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що наведені норми законодавства свідчать про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно якої при прийнятті нових законів, зокрема, Закону №1682-VII, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст. 64 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) вбачається наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
У пункті «а» частини 1 статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 року № 111 передбачено, що термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, та відповідно вже згаданих вище норм є частиною національного законодавства, вказує у статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Матиєк проти Польщі» зазначено, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості.
Також, у рішенні по справі «Турек (Turek) проти Словаччини» (люстрація) від 14.02.2006 року № 57986/00 Європейський суд з прав людини постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв'язку із застосуванням засобів люстрації.
Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів.
Згідно ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 року (справа № 28070/06), п. 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).
Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов'язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30.09.2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов'язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги)).
При цьому, суд зазначає, що 17.10.2019 року Європейським Судом з прав людини прийнято рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24.02.2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п'ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.
Відповідно до змісту зазначеного рішення суд зазначив, що заявники є державними службовцями, які до звільнення відповідно до Закону України «Про очищення влади» (люстрацію) 2014 року, обіймали певні посади державної служби. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_4, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
У даному рішенні Європейський Суд з прав людини вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_4 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.
Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_4, рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв'язку між ними та тими негативними подіями.
При цьому, Європейським Суду з прав людини у п. 156 зазначено, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Віктор ОСОБА_4.
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Європейський Суду з прав людини у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_4, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Під час розгляду судом даної справи встановлено, що до позивача, якій протягом певного часу перебував на посаді заступника прокурора області, було застосовано найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, обставинам застосування якого було надано оцінку Європейським Судом з прав людини у рішенні "Полях та інші проти України".
Судовим розглядом справи встановлено, що звільненню позивача передувало проведення перевірки, за результатами якої було складено довідки про результати вивчення особової справи.
При цьому, як вставлено зі змісту наявної в матеріалах справи довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», остання не містить в собі жодних відомостей про встановлення обставин протиправної поведінки позивача.
Зазначене також підтверджено і поясненнями відповідача, наданими під час розгляду справи.
Відтак, вищевикладене свідчить про незаконність та необґрунтованість доводів відповідача стосовно правомірності та законності звільнення позивача у відповідності та на підставі п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст. 3 Закону №1682-VII без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 Закону №1682-VII, оскільки порушує конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності.
Враховуючи вище викладене та обставини справи суд приходить до висновку, що у даному випадку звільнення позивача відбулось протиправно за відсутності доведеної вини останнього та без урахування мети та принципів люстрації, що дає суду підстави для висновку про скасування наказу прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відтак, враховуючи обставини того, що під час розгляду справи встановлено протиправність звільнення позивача із займаної посади, то належним способом захисту порушеного права позивача є його поновлення на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Суд також зазначає, що згідно із положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року.
Зі змісту наданих позивачем пояснень встановлено, що відповідно до наведеного ним розрахунку на його користь підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного відгулу у розмірі 5203384,64 грн.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як встановлено під час розгляду справи, наказом прокуратури Автономної Республіки Крим від №17к від 26.09.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим у порядку переведення з органів прокуратури Харківської області (п.5 ст.36 КЗпП України), а наказом прокурори Автономної Республіки Крим від 22.10.2014 року №50к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим відповідно до Закону України «Про очищення влади».
Вищенаведене свідчить, що позивач у прокуратурі Автономної республіки Крим пропрацював менше ніж місяць, у зв'язку з чим середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до довідки прокуратури Автономної Республіки Крим України від 22.06.2020 №18-1-58 середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 265,44 грн. (530,87 грн. : 2 робочих дні).
Згідно з довідкою прокуратури Автономної Республіки Крим України від 06.05.2020 року №18/1-37 заробітна плата начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної Республіки Крим розраховувалась із наступних складових: оклад, класний чин, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливої роботи.
При цьому, судом встановлено, що відповідно до абз. 7, 8 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Судом встановлено, що на дату звільнення позивача з роботи розмір його заробітної плати було унормовано Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та від 31 травня 2012 р, № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Відповідно до Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 (Схема посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя і прирівняних до них прокуратур) місячний посадовий оклад начальника відділу Прокуратури АРК складав 2437-2599 грн.
Підпунктом 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 було надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: працівникам - у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та надбавки (винагороди) за вислугу років; прокурорам та слідчим органів прокуратури, а також іншим працівникам прокуратури, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи) - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.
Відповідно до п.3 від постанови Кабінету Міністрів України 9 березня 2006 р. № 268 державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг і залежно від стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування в таких розмірах: понад З роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.
Відповідно до додатку 59 до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 р. № 268 розмір надбавки до посадових окладів працівників органів прокуратури за класний чини старшого радника юстиції, який має позивач ОСОБА_1 , складав 135 грн.
При цьому, 30.08.2017 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури».
Відповідно до Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 657, посадовий оклад начальника відділу Прокуратури Автономної Республіки Крим складає 7750 грн.
Згідно Додатку 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 розмір надбавки до посадового окладу працівників органів прокуратури за класний чин старший радник юстиції складав 2400 гривень.
Відтак, з огляду на зазначене заробітна плата за посадою, яку займав позивач станом на день звільнення, у період з 06.09.2017 року складається із наступних складових: оклад у розмірі 7750,00 грн.; надбавка за класний чин у розмірі 2400,00 грн.; надбавка за виконання особливо важливої роботи та надбавка за вислугу років.
При цьому, суд зазначає, що наказом прокуратури Автономної Республіки Крим від №17к від 26.09.2014 року позивачу було встановлено надбавку за виконання особливо важливої роботи у розмірі 80% окладу, що з огляду на розмір окладу - 7750,00 грн. становить 6200,00 грн.
Також з огляду на законодавчу зміну розміру окладу підлягає зміні і розмір надбавки за вислугу років, яка з огляду на стаж позивача більше 15 років, складає 25% окладу у розмірі 1537,50 грн.
Відтак, розмір заробітної плати позивача, із розміру якої необхідним є обрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 18887,50 грн., а розмір середньоденної заробітної плати із розрахунку 21 робочого дня становить 899,40 грн.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що 11.12.2019 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1155 «Про умови оплати праці прокурорів», якою затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур згідно з додатками 1-3.
Відповідно до Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1155 посадовий оклад начальника відділу обласних та прирівняних до них (до яких належить прокуратура Автономної Республіки Крим) прокуратур складає 31408,00 грн.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1155 надати право керівникам органів прокуратури в межах установленого фонду оплати праці: надбавку за інтенсивність праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 100 відсотків посадового окладу; щомісячну надбавку за вислугу років за наявності стажу роботи: понад один рік у розмірі 10 відсотків, понад три роки - 15 відсотків, понад п'ять років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 0 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.
Водночас, пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1155 встановлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, зокрема щодо надбавок за класні чини (додаток №8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505).
Відтак, з огляду на зазначене заробітна плата за посадою, яку займав позивач станом на день звільнення, у період з 16.01.2020 року складається із наступних складових: оклад у розмірі 31408,00 грн.; надбавка за виконання особливо важливої роботи та надбавка за вислугу років.
При цьому, суд зазначає, що наказом прокуратури Автономної Республіки Крим від №17к від 26.09.2014 року позивачу було встановлено надбавку за виконання особливо важливої роботи у розмірі 80% окладу, що з огляду на розмір окладу - 31408,00 грн. становить 25126,40 грн.
Також з огляду на законодавчу зміну розміру окладу підлягає зміні і розмір надбавки за вислугу років, яка з огляду на стаж позивача більше 15 років, складає 25% окладу у розмірі 7852,00 грн.
Відтак, розмір заробітної плати позивача, із розміру якої необхідним є обрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу складає 64386,40 грн., а розмір середньоденної заробітної плати із розрахунку 21 робочого дня становить 3066,02 грн.
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року, становить 1425, з них:
- жовтень 2014 року (з 23.10.2014) - 7 робочих днів;
- листопад 2014 року - 20 робочих днів;
- грудень 2014 року - 22 робочих дні;
- 2015 рік - 251 робочих днів;
- 2016 рік - 251 робочий день;
- 2017 рік - 248 робочих днів;
- 2018 рік - 250 робочих днів;
- 2019 рік - 250 робочих днів;
- січень 2020 року - 21 робочий день;
- лютий 2020 року - 20 робочих днів;
- березень 2020 року - 21 робочий день;
- квітень 2020 року - 21 робочий день;
- травень 2020 року - 19 робочих днів;
- червень 2020 року - 20 робочих днів;
- липень 2020 року - 4.
Відтак, середній заробіток позивача за період:
- з 23.10.2014 по 05.09.2017 складає 190585,22 грн (265,44 грн х 718 робочих днів);
- з 06.09.2017 по 15.01.2020 складає 530646,00 грн (899,40 грн х 590 робочих днів);
- з 16.01.2020 по 06.07.2020 складає 358724,34 грн (3066,02 грн. х 117 робочих днів).
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з прокуратури Автономної Республіки Крим, складає 1079956,26 грн. (190585,22 грн + 530646,00 грн. + 358724,34 грн.)
При цьому, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання прокуратури Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст. 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Як передбачено приписами п.9 Положення №1704/5, реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.10.2019 року по справі №820/6160/15, від 29.11.2019 року по справі №826/13735/15, від 04.06.2020 року по справі №821/4571/14.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про наявність підстав для зобов'язання прокуратури Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
Згідно із положеннями частин1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Прокуратури Автономної республіки Крим (вул. Різницька, 13/15, Київ, 01011) про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати наказ прокуратури Автономної республіки Крим № 50к від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Ділова, 24, Київ, 03150, код ЄДРПОУ - 02911088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року (1425 робочих днів) у сумі 1079956 (один мільйон сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 26 коп.
Зобов'язати прокуратуру Автономної Республіки Крим проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади".
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту прокуратури Автономної республіки Крим.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з прокуратури Автономної Республіки Крим (вул. Ділова, 24, Київ, 03150, код ЄДРПОУ - 02911088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23.10.2014 року по 06.07.2020 року (1426 робочих днів) в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 64386 (шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят шість) грн. 42 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст рішення виготовлено 13 липня 2020 року.
Суддя Мельников Р.В.