Справа № 369/15217/19
Провадження № 2/369/1379/20
Іменем України
05.06.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі
головуючого судді Пінкевич Н.С.,
за участі секретаря Одинцов О.С.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
У листопаді 2019 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1999 року. Від спільного проживання мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , 2004 року народження, ОСОБА_3 , 2000 року народження. Сумісне життя не склалось. На даний час вони проживають окремо. Неповнолітні діти залишились проживати разом з нею та перебувають на її утриманні. В даний час ОСОБА_3 , 2000 року народження, є повнолітньою, вступила до Університету державної фіскальної служби Укрїани та продовжує навчання. Витрати на навчання несе вона, а дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням. Для повноцінного та всебічного розвитку, забезпечення дитини речами першої необхідності, є необхідним стягнення аліментів в розмірі ј частини всіх видів доходів. Дитина навчається платно та вона щомісячно сплачує за навчання 1680 грн. Тому половину вартості навчання відповідач також має сплачувати.
Просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , 2000 року народження, аліменти на утримання в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходу щомісячно до закінчення дитиною навчання; стягнути з ОСОБА_1 додаткові витрати на оплату навчання дитини в розмірі Ѕ частини витрат на навчання.
19 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з позовом ОСОБА_1 вказав, що з квітня 2016 року донька ОСОБА_3 проживає разом з ним. З квітня 2018 року з ним проживає також і неповнолітній син. Лиш інколи діти ночують у позивачки. Всі витрати на утримання дітей він несе. Позивачка проживає з іншим чоловіком та має малолітню дитину. Просив врахувати, що за рішення суду з нього стягуються аліменти на утримання дітей. Причому донька ОСОБА_3 є повнолітнею, однак аліменти йому нараховуються на двох дітей. За останній рік він сплатив на користь позивачки аліменти в розмірі 112 963 грн. Тому підстави для стягнення аліментів та додаткових витрат через неподання доказів відсутні.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала. Суду пояснила, що дитина проживає як в неї, так і у відповідача, дитина навчається та потребує матеріального утримання. За навчання дитина в перший рік вона сплатила майже 16000 грн. Це є додатковими витратами, тому відповідач зобов'язаний нести половину таких витрат. Просила задоволити позов.
У судовому засідання відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. Просив відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2016 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 - аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 01 квітня 2016 року.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у ст. 180 СК України.
За рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу батьків або у твердій грошовій сумі (ст.181 СК України).
Згідно ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини, 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, 4) інші обставини, що мають істотне значення, і розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
За ст. 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 , 2000 року народження, навчається в Університеті Державної фіскальної служби України на ІІІ курсі, строк навчання - до 30 червня 2021 року.
З пояснень сторін, допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та пояснень ОСОБА_3 , 2000 року народження, вбачається, що остання проживає з батьком ОСОБА_1 , періодично ходить до мами.
Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
З огляду на те, що дитина є повнолітньою, продовжує навчання, але проживає фактично з батьком, який несе витрати на утримання дитини, підстав для звернення в інтересах повнолітньої особи позивач не має, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , 2000 року народження, суд відмовляє.
Принципом 6 Декларації прав дитини передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку його особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.
В ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття визначено у ст. 180 СК України. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджені аліменти на дитину, зобов'язаний брати участь в додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Ці положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров'я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 травня 2018 року у справі № 61-15690св18.
З договору про навчання в Університеті ДВС України №19033842 від 20 серпня 2019 року вбачається, що загальна вартість освітніх послуг становить 32 720 грн.: перший рік навчання - 15500 грн., другий рік - 17220 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Разом з тим, стверджуючи про оплату послуг за навчання дитини, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження таких витрат. Тому в задоволенні позову в цій частині відмовити.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 75, 81, 84, 181, 182, 191 Сімейного Кодексу України, статтями 10, 13, 247, 258, 263, 267, 273, 355, 430 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 05 червня 2020 року.
Суддя