Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
10 липня 2020 р. № 520/7443/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України Харківської області в особі Слобідського відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України Харківської області в особі Слобідського відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з квітня 2018 року, а також здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) усієї суми пенсійної заборгованості за період з квітня 2018 року по липень 2020 року включно однією сумою.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Харкова, де став на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01.04.2018 призупинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.
Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, зазначивши, що виплата пенсії позивачу була зупинена на законних підставах.
Постановою Великої Палати Верховного Суду залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року по зразковій справі №805/402/18, яким адміністративний позов ОСОБА_6 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року “Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з'ясування”. Зобов'язано Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.
Відповідно до положень п.п. 21, 22 ч.1 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Згідно з вимогами ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 з 26.02.1990 року є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № 145306 від 28.02.1990 року та не заперечується сторонами по справі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було взято на облік позивача як внутрішньо переміщену особу на підставі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи № 6333012805 від 29.12.2016 з 01.02.2015 року.
Рішенням Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова без дати з 01.04.2018 виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено «у зв'язку з непідтвердженням фактичного місця проживання».
Відповідач у відзиві на позов в обґрунтування правомірності призупинення пенсійних виплат посилається на скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи № 6333012805 від 29.12.2016 та зняття з обліку позивача як внутрішньо переміщеної особи рішенням начальника управління праці та соціального захисту населення адміністрації Основ'янського району Харківської міської ради № 139 від 16.03.2018 року (а.с. 33).
Проте, як вбачається з наданої до матеріалів справи копії рішення управління ПФУ без дати та без номеру (а.с. 34) про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 року, вказане рішення прийняте на підставі протоколу № 12 від 19.03.2018 року засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову в поновленні виплати пенсії у зв'язку із непідтвердженням фактичного місця проживання.
З вказаного вбачається, що рішення № 139 від 16.03.2018 року не було покладене в основу рішення про призупинення з 01.04.2018 року пенсії позивачу, з огляду на що скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не було підставою призупинення виплати пенсії позивачу.
Відповідно до п. 11-12, 16 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання. За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати. Рішення комісії про відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати може бути оскаржене до суду.
З аналізу вказаних норм вбачається, що за результатами розгляду питання про відновлення соціальної виплати вказана комісія виносить рішення, яке направляється отримувачу такої виплати. Відтак, протокол засідання вказаної комісії не є рішенням, копія протоколу та інформація про наявність будь-якого рішення, прийнятого вказаною комісією до матеріалів справи не надано. Відтак, доводи щодо наявності підстав для зупинення виплати пенсії, визначених вказаним рішенням, не беруться до уваги судом.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на протокол з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 12 від 19.03.2018 року, оскільки повноваження щодо призначення, зупинення відновлення та виплати пенсії є компетенцією органів Пенсійного фонду України, та не відноситься до компетенції органів соціального захисту населення, який формує склад комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Преамбулою вказаного закону визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Суд зазначає, що пенсія не є соціальною виплатою, повноваження щодо призначення та припинення якої здійснюються органами управління праці та соціального захисту населення, повноваження щодо призначення, виплати та припинення виплати пенсії є компетенцією органів Пенсійного фонду України.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відтак, припинення (призупинення) виплати пенсії на підставі протоколу вказаної комісії не є підставою для припинення виплати пенсії, а отже не є способом дій органу Пенсійного фонду України, визначеним Законом, а отже є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд зазначає, що конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Проте згідно з відзивом на адміністративний позов, виплата пенсії позивачу була призупинена «у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання».
Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення, зупинення чи призупинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржувані дії відповідача з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, суд приходить до висновку про те, що припинення виплати пенсії позивачу вчинено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Стосовно посилань відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
Таким чином, положення частини другої статті 7 Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду в межах справи №805/405/18 прийшла до висновку, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
Суд зазначає, що позивач заявив вимогу про визнання протиправною бездіяльності Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2018.
В той же час, судом з матеріалів справи встановлено, що призупинення виплати пенсії позивачу відбулося на підставі рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.
Відтак, належним способом захисту прав позивача, з урахуванням встановлених обставин буде скасування рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова без номеру, без дати, прийнятого на підставі протоколу № 12 від 19.03.2018 року засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про відмову в поновленні пенсії про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та прийняти рішення про скасування рішення Слобожанського об'єднаного управління ПФУ м. Харкова про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2018 без номеру без дати.
Суд також зазначає, що станом на дату прийняття рішення, Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова припинено. Правонаступником Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, з огляду на що наявні підстави для зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 пенсію з 01.04.2018 та виплатити заборгованість, що утворилась.
Стосовно виплати заборгованості однією сумою, суд зазначає, що спосіб вчинення дій, які має виконати за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці. Отже, в задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Ухвалою суду від 15.06.2020 року було відстрочено сплату судового збору до винесення рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, за наявності ухвали про відстрочення сплати судових витрат позивачу, судові витрати підлягають стягненню в дохід держави з обох сторін у рівних частинах.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Слобожанського об'єднаного управління ПФУ м. Харкова про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2018 без номеру без дати.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України Харківської області в особі Слобідського відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з квітня 2018 року, а також здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) усієї суми заборгованості з виплати пенсії, що утворилася.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Державного бюджету України (Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) до Державного бюджету України (Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО) 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106) суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 10 липня 2020 року.
Суддя Білова О.В.