08 липня 2020 року № 320/4487/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.01.2020 № 0008094-5005-1027, №0008099-5005-1027, №008100-5005-1027, №0008103-5005-1027, №0008105-5005-1027.
Вказаними податковими повідомленнями-рішеннями податковий орган визначив позивачу податкові зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він займається підприємницькою діяльністю з основним видом діяльності - виробництво інших меблів та йому на праві власності належать нежитлові будівлі за адресами: АДРЕСА_3 - приміщення "Д", " Є ", " Ж ", "З", "К", "У" загальною площею 3481 кв.м.; АДРЕСА_6 - приміщення "Т-5", "Т-7", "Т-12" загальною площею 495,6 кв.м. При цьому, позивач зауважив, що вказані нежитлові будівлі є будівлями промисловості, а тому в розумінні абз. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Внаслідок цього, позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових підстав для визначення йому податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" за 2019 рік, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, відзив на адміністративний позов до суду не надав.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 28.12.1999 (запис про державну реєстрацію в ЄДР №2 353 017 0000 002321 від 31.01.2005), як платник податків перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС в Київській області (Білоцерківське управління), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 28.96 Виробництво машин і устатковання для виготовлення пластмас і гуми; 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас; 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить:
- нежитлові будівлі, літ. "Д" - 1446,3 кв.м., "Є" - 40,9 кв.м., "З" - 920,7 кв.м., "К" - 920,7 кв.м., "У" - 148,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 04.04.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за №2753, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.2006 №10300620;
- нежитлова будівля, літ. "Ж", площею 4,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 25.04.2007 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за №2991, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007 №14502599;
- нежитлова будівля, літ. "Т-7", площею 162,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6194, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670753;
- нежитлова будівля, літ. "Т-12", площею 172,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6195, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670491;
- нежитлова будівля, літ. "Т-5", площею 161,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6193, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670078.
З наданих позивачем під час розгляду справи письмових пояснень вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються ним для виробництва та випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.
У січні 2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.01.2020:
№0008099-5005-1027 форми "Ф", яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період - 2019 рік у розмірі 6731,05 грн.;
№0008103-5005-1027 форми "Ф", яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період - 2019 рік у розмірі 7190,08 грн.;
№0008105-5005-1027 форми "Ф", яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період - 2019 рік у розмірі 6760,26 грн.;
№008100-5005-1027 форми "Ф", яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період - 2019 рік у розмірі 171,09 грн.;
№0008094-5005-1027 форми "Ф", яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період - 2019 рік у розмірі 145091,04 грн.;
№0008106-5005-1027 форми "Ф", яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період - 2019 рік у розмірі 11058,45 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до вищестоящого податкового органу в порядку адміністративного оскарження.
За результатом розгляду скарги, Державною податковою службою України прийнято рішення від 06.05.2020 №15360/6/99-00-08-05-04-06, яким податкові повідомлення-рішення від 29.01.2020 № 0008094-5005-1027, №0008099-5005-1027, №008100-5005-1027, №0008103-5005-1027, №0008105-5005-1027 залишено без змін, податкове повідомлення - рішення від 29.01.2020 №0008106-5005-1027 скасовано, а скаргу - задоволено частково.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 29.01.2020 № 0008094-5005-1027, №0008099-5005-1027, №008100-5005-1027, №0008103-5005-1027, №0008105-5005-1027, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Так, відповідно до п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих податків належать: пп.10.1.1. податок на майно, відмінне від земельної ділянки; пп. 10.1.2. єдиний податок.
Відповідно до п.10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст.12 цього кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З наведеного вбачається, що норма розрізняє період опубліковування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен з цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийнято та опубліковано відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
При цьому, суд зазначає, що згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Водночас суд бере до уваги те, що відповідно до вимог підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким, виклавши у новій редакції ст.266 Податкового кодексу України, законодавець запровадив справляння податку за об'єкти житлової та нежитлової нерухомості.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За правилами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст.266 Податкового кодексу ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період для цього виду податку дорівнює календарному року.
Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.1 п. 266.6 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп.266.7.4 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов'язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об'єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
При цьому, Податковий кодекс України не містить обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач займається підприємницькою діяльністю з основним видом діяльності - виробництво інших меблів та є власником нежитлових будівель за адресами: АДРЕСА_3 приміщення "Д", "Є", "Ж", "З", "К", "У" загальною площею 3481 кв.м.; АДРЕСА_6 - приміщення "Т-5", "Т-7", "Т-12" загальною площею 495,6 кв.м.
При цьому, суд звертає увагу на те, що при віднесенні об'єктів нежитлової нерухомості позивача до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, необхідно дотримуватись умов, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу, та враховувати рішення органів місцевого самоврядування в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та документи, які підтверджують право власності на таку нерухомість з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
До групи "Будівлі офісні" (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Як було встановлено судом, видами діяльності позивача, серед іншого, є: 28.96 Виробництво машин і устатковання для виготовлення пластмас і гуми; 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас; 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.
Судом, також встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать:
- нежитлові будівлі, літ. "Д" - 1446,3 кв.м., "Є" - 40,9 кв.м., "З" - 920,7 кв.м., "К" - 920,7 кв.м., "У" - 148,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 04.04.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за №2753, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.2006 №10300620;
- нежитлова будівля, літ. "Ж", площею 4,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 25.04.2007 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за №2991, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007 №14502599;
- нежитлова будівля, літ. "Т-7", площею 162,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6194, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670753;
- нежитлова будівля, літ. "Т-12", площею 172,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6195, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670491;
- нежитлова будівля, літ. "Т-5", площею 161,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6193, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670078.
Крім того, в матеріалах справи наявні акти обстеження, належних позивачу на праві приватної власності, нежитлових будівель: літ. "Д" - 1446,3 кв.м., "Є" - 40,9 кв.м., "З" - 920,7 кв.м., "К" - 920,7 кв.м., "У" - 148,3 кв.м., літ. "Ж", площею 4,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, та літ. "Т-12", площею 172,3 кв.м., літ. "Т-5", площею 161,3 кв.м., літ. "Т-7", площею 162,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6, з фототаблицями до них, відповідно до висновку комісії в яких зазначені нежитлові будівлі, які належать ФОП ОСОБА_1 являють собою об'єкт промислового виробництва.
Судом враховано, що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Складовою ДК 009:2010 є Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), відповідно до якої процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Тобто, для цілей застосування вимог п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до секцій B, C, D, E та F КВЕД.
Суд зазначає, що основні види діяльності позивача відносяться до секції С "Переробна промисловість".
Таким чином, будівлі позивача є промисловими у розумінні чинного законодавства.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи податкового органу, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на підприємства та не поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, враховуючи наступне.
Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, суд дійшов висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, у зв'язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.
При цьому, суд враховує те, що контролюючий орган не надав жодних доказів того, що будівлі, які є власністю позивача, використовується ним не за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".
Будь-яких доказів, що спростовують доводи позивача, відповідач суду не надав, а також не навів жодних контраргументів на підтвердження обґрунтованості прийнятих спірних рішень.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 29.01.2020 № 0008094-5005-1027, №0008099-5005-1027, №008100-5005-1027, №0008103-5005-1027, №0008105-5005-1027.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.