Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 липня 2020 р. Справа№200/5327/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши за правилами ст. 287 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34967593; 01032; м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій щодо винесення 20.05.2020 постанови ВП № 61901387 про повернення виконавчого документа стягувачу, визнання протиправною та скасування постанови від 20.05.2020 ВП №61901387 про повернення виконавчого документу стягувачу.
В обґрунтування позову посилається на те, що постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.05.2020 ВП № 61901387 виконавчий документ було повернуто стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважає, що вказана постанова прийнята державним виконавцем в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, надав до суду відзив на позовну заяву, вмотивований тим, що відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділений спеціальним статусом, який передбачає законодавчо встановлену заборону (мораторій) щодо звернення стягнення на його майно (кошти), будь-якого їх вилучення чи обмеження.
Також відповідач зазначив, що всі платіжні вимоги, які періодично направлялись ним до Національного Банку України, повертались останнім без виконання з посиланням на ст. 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої встановлено вичерпний перелік цілей, на які можуть бути використані кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2020 відкрито провадження у справі в порядку ст. 287 КАС України, судове засідання призначено на 09.07.2020.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником позивача до суду надано клопотання про розгляд справи без її участі.
Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням вимог частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2019 у справі №200/12004/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, бездіяльності та стягнення гарантованої суми відшкодування коштів задоволено частково.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» № 43825 від 04 липня 2014 року в розмірі 193144 (сто дев'яносто три тисячі сто сорок чотири) гривні 63 (шістдесят три) копійки.
Рішення набрало законної сили 07.04.2020 відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду.
На виконання рішення суду Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» № 43825 від 04 липня 2014 року в розмірі 193144 (сто дев'яносто три тисячі сто сорок чотири) гривні 63 (шістдесят три) копійки.
Постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24.04.2020 ВП № 61901387 відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом № 200/12004/19-а.
В ході здійснення виконавчих дій державним виконавцем встановлена наявність і місцезнаходження майна боржника.
Постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.05.2020 ВП № 61901387 виконавчий лист повернуто стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначену постанову вмотивовано тим, що у відповідності до ст.ст. 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб наділений спеціальним статусом, яким встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно (кошти), будь-якого їх вилучення, накладення арешту чи іншого обтяження.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження").
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону № 1404-VIII).
Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).
Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем під час здійснення заходів виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом № 200/12004/19-а, було отримано повідомлення ДПС України про наявність у боржника рахунків в Національному банку України, відповідь МВС України про наявність у боржника транспортних засобів.
Пунктами 1, 3, 10, 14, 18 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження задля належного виконання боржником судового рішення.
В обґрунтування правомірності спірного рішення відповідач посилається на приписи ст.ст. 2, 4, 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п. 9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а також на позицію Національного Банку України, в підтвердження якої до суду надано лист від 18.06.2020 №55-0007/29237.
Однак, суд не приймає до уваги вказані посилання відповідача, оскільки, як встановлено судом, ним не направлялося до Національного Банку України платіжної вимоги в рамках виконавчого провадження ВП № 61901387, а, отже, і не вчинено всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», задля належного виконання судового рішення.
Крім того, лист НБУ, на який посилається відповідач, складено майже на місяць пізніше (18.06.2020) після прийняття 20.05.2020 спірної у цій справі постанови і стосується платіжних вимог, не пов'язаних з примусовим виконанням судового рішення, на виконання якого видано виконавчий лист від 16.04.2020 № 200/12004/19-а, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що НБУ не було відмовлено у списанні грошових коштів на користь стягувача в рамках виконавчого провадження ВП №61901387.
Статтею третьою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-ІV визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом, є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду, є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках.
Відповідно до ст. 20 Закону № 4452-ІV Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для, зокрема, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону. На майно, у тому числі кошти, Фонду не може бути накладений арешт, а також застосовані способи забезпечення позову.
Суд звертає увагу учасників справи, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2019 у справі № 200/12004/19-а з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 стягнуто саме гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом.
Виконавчий лист № 200/12004/19-а виданий Донецьким окружним адміністративним судом саме щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за банківським вкладом.
Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, а також з урахуванням обставин, встановлених в ході розгляду справи, суд приходить до висновку, що у відповідності до ст. 20 Закону № 4452-ІV стягнення з Фонду гарантованої суми відшкодування за банківським вкладом за рішенням суду є цільовим використанням коштів Фонду, а тому посилання державного виконавця і боржника у виконавчому провадженні на неможливість виконання рішення суду з урахуванням вищенаведених приписів законодавства є безпідставним.
Крім того, як вже зазначалось судом, статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до положень статті другої Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація;
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Таким чином, державний виконавець при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу діяв всупереч порядку, встановленому чинним законодавством.
Суд зазначає, що стягнута рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2019 у справі № 200/12004/19-а грошова сума є майном позивача.
Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд дійшов висновку, що спірна постанова є протиправною і підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки, в даному випадку, саме індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, яким є спірна постанова про повернення виконавчого документа стягувачу, впливає на обсяг прав та інтересів позивача. Визнання протиправною та скасування такої постанови, на думку суду, з урахуванням завдання адміністративного судочинства, поняття якого викладено у ч. 1 ст. 2 КАС України, є належним і достатнім способом захисту і відновлення порушеного права позивача.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір за квитанцією від 26.05.2020 № 0.0.1718299212.1 у сумі 840,80грн.
Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
Враховуючи наведене вище та немайновий характер позовних вимог, судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34967593; 01032; м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110) про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34967593; 01032; м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110) від 20.05.2020 ВП № 61901387 про повернення виконавчого документа стягувачу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34967593; 01032; м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Роз'яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст рішення складено 10 липня 2020 року.
Суддя С.В. Ушенко