10.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/4288/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Скорук А.В. в особі голови Скорук Тамари Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020, ухвалене суддею Бєлік В.Г., повний текст якої складений 24.02.2020, у справі №904/4288/19
за позовом Селянського (фермерського) господарства СКОРУК А.В. в особі ОСОБА_1 , смт. Томаківка, Томаківський район, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Євробус", м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , с. Орлівщина, Новомосковський район, Дніпропетровська область
про стягнення майнової шкоди завданої внаслідок ДТП та витрат на проведення експертного дослідження у розмірі 93 657,60 грн.
До Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Селянське (фермерське) господарство Скорук А.В. в особі ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Євробус" 90 300,24 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, та витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 3 357,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу, як власнику транспортного засобу "Toyota Land Cruiser", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з мікроавтобусом "Мерседес-312", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ТОВ з ІІ "Євробус" було завдано майнову шкоду у розмірі 90 300,24 грн. (згідно висновку експертного дослідження № 12./10.1/13 від 11.03.2019) та у зв'язку з чим позивач поніс додаткові витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 3 357,36 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 у справі № 904/4288/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись із вказаним рішенням, Селянське (фермерське) господарство Скорук А.В. в особі голови Скорук Тамари Олексіївни звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, безпідставне не взяття до уваги доказів, поданих позивачем, порушення принципу змагальності сторін, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок експертного дослідження від 11.03.2019 №12/10.0/13, як доказ, лише через відсутність даних про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, оскільки відповідно до п.6 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства судовий експерт має право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом; відповідно до наказу № 142/5/2092 Фонду державного майна України "Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, - вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної Діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин. Пунктом 4.3 цієї Методики визначено, що в разі проведення судовим експертом оцінки на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, він складає висновок експертного дослідження, з урахуванням особливостей його оформлення згідно із законодавством. У пункті 4.4. Методики визначено, яка інформація має міститись у висновку експерта; при цьому серед вимог цього пункту не існує обов"язку про необхідність зазначення щодо обізнаності експерта про кримінальну відповідальність та підготовки висновку для подання суду.
Апелянт наполягає, що висновок від 11.03.2019 підготовлено в порядку ст.13 Закону України "Про судову експертизу", а саме, - на договірних засадах; він виготовлявся на стадії досудового врегулювання спору в процесі звернення до правоохоронних органів та розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вважає, що експертне дослідження та висновок судової експертизи нічим не відрізняються, оскільки проводяться по одній методиці, втім, мають між собою дві істотні відмінності: по-перше, судова експертиза проводиться тільки на підставі спеціальної постанови (ухвали), а експертне дослідження видається експертом за зверненням громадян; по-друге, в судовій експертизі експерт попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, при експертному дослідженні такого попередження не має.
Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції, з урахуванням відмови в позові з підстав відсутності беззаперечних доказів вини водія ОСОБА_3 (позивача) та ОСОБА_2 (водія відповідача), безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі автотехнічної експертизи.
Вважає, що вина особи винної в ДТП може підтверджуватись не тільки постановою суду про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі ст..124 КУпАП та повідомлення про пригоду відповідно до Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а і висновком експертного дослідження складеним експертом чи-то за заявою учасників справи, чи за ініціативою суду.
З огляду на відхилення, як доказу, поданого позивачем висновку експерта, скаржник вважає, що судом порушена ст.13 ГПК України стосовно рівності та змагальності процесуальних прав учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, зазначив про відповідність рішення вимогам закону, фактичним обставинам та матеріалам справи, зауважив, що судом першої інстанції здійснений правильний висновок щодо неналежності як доказу висновку експертного дослідження судового експерта С.Ф.Шевченко Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11.03.2019 № 12/10.1/13, оскільки в ньому, всупереч вимогам ст.101 ГПК України не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Також наполягає на тому, що всупереч вимогам п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 N 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 N 1335/5/1159) позивачем не було повідомлено Відповідача про дату, місце та час проведення огляду КТЗ судовим експертом С.Ф.Шевченко, шляхом направлення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. З огляду на викладене, звертає увагу, що при проведенні експертизи ніхто із зацікавлених сторін присутнім не був. Більш того, зауважує, що вихідні дані, які враховувались експертом С.Ф.Шевченко під час проведення експертного дослідження, були взяті лише з пояснень водія автомобіля "Тайота Ленд Крузер", реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 , без врахування пояснень водія ОСОБА_2 (водія відповідача), а тому, є всі підстави вважати, що дане дослідження проведено односторонньо, без всебічного та повного з'ясування обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач зазначає, що для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, а відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.
Позивач склад правопорушення, що є передумовою для притягнення до майнової відповідальності, не довів.
Таким чином, судом першої інстанції здійснено правильний висновок у рішенні щодо відмови в позові, оскільки позивачем не надано жодного доказу, який встановлював би вину особи (відповідача) у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Також посилається на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесення витрат на отримання висновку експертного дослідження в сумі 690,24 грн., оскільки з наданої до позову квитанції вбачається, що ОСОБА_3 сплачено за надані послуги 675,36 грн.
Третя особа, відзив на апеляційну скаргу не надала, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористалась; про надання строку для подання відзиву повідомлялась належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2020 (суддя Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Скорук А.В. в особі голови Скорук Тамари Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 у справі №904/4288/19 залишено без руху. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ст. 258 Господарського процесуального кодексу України: надання належних доказів направлення відповідачу та третій особі апеляційної скарги, зокрема, оригіналів або належним чином засвідчених копій фіскальних чеків або поштових накладних.
08.05.2020 від скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано поштові повідомлення та фіскальні чеки про вручення апеляційної скарги відповідачу та третій особі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2020 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Скорук А.В. в особі голови Скорук Тамари Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 у справі № 904/4288/19 та з урахуванням суми спору вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження; сторонам наданий строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №253406, складеного 13.02.2019 о 10-45 год. поліцейським Новомосковського ВП ст. сержантом поліції Павлюком С.В., 13.02.2019 о 09-30 год., на вул. Сучкова, 236 у м. Новомосковську водій ОСОБА_3 , керуючий автомобілем Тойота Ленд Крузер НОМЕР_1 , під час зміни напрямку руху (розворот) не впевнився, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, здійснив зіткнення з мікроавтобусом "Мерседес", належного ТОВ з II "Евробус", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку позаду автомобіля. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження, потерпілих немає.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником автомобіля марки Toyota Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 р.в., є Селянське (фермерське) господарство Скорук ОСОБА_4 , в особі голови Скорук Тамари Олексіївни (а.с. 70).
На підставі договору оренди транспортного засобу від 02.02.2019 Селянське (фермерське) господарство Скорук А.В., в особі голови Скорук Тамари Олексіївни (орендодавець) передав, а Фермерське господарство "Скорук М.А." в особі голови Скорука Максима Анатолійовича (орендар) прийняло у платне користування автомобіль марки Toyota Land Cruiser д.н.з. НОМЕР_1 (т. 65-67).
Отже, Фермерське господарство "Скорук ОСОБА_5 .А." використовувало автомобіль Toyota Land Cruiser д.н.з. НОМЕР_1 в своїй господарській діяльності.
Відповідно до наказу №36-0000000248 від 20.03.2018 ОСОБА_3 працює на посаді агронома у ФГ "Скорук М.А." (а.с.71).
Постановою Нікопольського міськрайонного суду від 25.03.2019 у справі №182/1221/19 винуватість ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП доказами не підтверджена, провадження закрито за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27.11.2019 у справі №33/803/1426/19 відмовлено представнику ТОВ з ІІ "Євробас" в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Нікопольського міськрайонного суду від 25.03.2019 у справі №182/1221/19; апеляційну скаргу повернуто заявнику.
В результаті ДТП, автомобілю позивача була заподіяна матеріальна шкода, яка складає 90300,24 грн., що підтверджується наданим до суду висновком експертного автотоварознавчого дослідження з визначення величини матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу внаслідок ДТП № 813 від 18.03.2019 (а.с.46-57).
Відповідно до висновку експертного дослідження від 11.03.2019 №12./10.1/13, проведеного судовим експертом сектору автотехнічних досліджень відділу автотехнічних досліджень та криміналістичного дослідження транспортних засобів Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_3 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , дії водія автомобіля Toyota Land Cruiser ОСОБА_3 в частині зупинки в межах своєї смуги руху, для надання дороги зустрічним транспортним засобам в даній дорожній обстановці, відповідали вимогам п. 10.4. ПДР; дії водія мікроавтобуса "Мерседес" ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п.10.1., 12.3 ПДР, які знаходяться в причинному зв'язку з даною пригодою.
Відтак, згідно висновку експерта дії водія автомобіля Toyota Land Cruiser, належного позивачу на праві приватної власності, ОСОБА_3 , в даній дорожній обстановці відповідають Правилам дорожнього руху, невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху не вбачається, які знаходились би в причинному зв'язку з даною пригодою.
Оскільки згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 13.02.2019, у водія відповідача був відсутній страховий поліс, позивач з вимогою про відшкодування шкоди звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке листом від 29.05.2019 № 3.1-05/16812 відмовило у відшкодуванні шкоди через порушення позивачем вимог п. 33.3 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки відповідно до протоколу огляду транспортного засобу від 08.05.2019 автомобіль Toyota Land Cruiser з номерним знаком НОМЕР_1 на момент огляду відновлено.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом до відповідача, який є власником транспортного засобу, водій якого був учасником ДТП, та просить стягнути з відповідача 90 300,24 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, та витрати на проведення експертного дослідження у розмірі 3 357,36 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту протиправної поведінки та вини ОСОБА_2 (водія відповідача) у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 13.02.2019, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом також зазначено, що суд не встановлює винну особу у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та не має права встановлювати обставини ДТП і його наслідки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки визначаються як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами частини першої статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з частиною другою статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Враховуючи положення статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, підставою для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків є повний склад господарського правопорушення, як-то: неправомірна (протиправна) діяльність (бездіяльність) учасника господарських відносин, збитки, як результат такої діяльності, причинний зв'язок між неправомірною (протиправною) діяльністю (бездіяльністю) учасника господарських відносин та збитками, вина учасника господарських відносин.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).
Отже, діяльність із використання, зберігання й утримання транспортного засобу, зокрема автомобілю, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ч. 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Таким чином, за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоду. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Як встановлено матеріалами справи, автомобіль позивача за договором оренди від 02.02.2019 (тобто на підставі іншого речого права) перебував на момент ДТП у розпорядженні ФГ " ОСОБА_7 ", власником же автомобілю відповідача є ТОВ з ІІ "Євробас".
Як вбачається із положень ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до пункту 14 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність, було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
У свою чергу, у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлюваного ремонту.
Таким чином, відповідно до вищевказаних норм реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Розмір збитків позивачем доведено висновком експертного авто товарознавчого дослідження з визначення величини матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу внаслідок ДТП від 18.03.2019 №813, який складає 90300,24 грн.
Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, має наслідком притягнення до відповідальності відповідно до ст. 124 Кодексу України про адміністративні порушення.
Приміткою цієї норми встановлено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З урахуванням наведеної норми права, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що головним належним та допустимим доказом вини особи в ДТП є постанова суду про притягнення до адміністративної відповідальності на підставі ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення або повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Як встановлено матеріалами справи, постановою Нікопольського міськрайонного суду від 25.03.2019 у справі № 182/1221/19 винуватість ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП доказами не підтверджена, провадження закрито за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
В той же час, позивачем до матеріалів справи не надано доказів притягнення до відповідальності водія транспортного засобу, що належить відповідачу.
Як доказ, підтверджуючий порушення правил дорожнього руху водієм транспортного засобу, що на праві власності належить відповідачу, а відтак і обов"язку відповідача відшкодувати шкоду завдану внаслідок ДТП, позивач надав Висновок експертного дослідження від 11.03.2019 № 12/10.0/13 (а.с.11-12).
За приписами частини 1 ст74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частинами 1, 2 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частин 1, 5 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За приписами частини 6 ст.101 ГПК України експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, доданий позивачем висновок експертного дослідження від 11.03.2019 на містить відомостей, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Отже, Висновок експертного дослідження від 11.03.2019 № 12/10.0/13 не є належним та допустимим доказом вини водія автомобіля "Мерседес - 312" реєстраційний номер НОМЕР_2 у ДТП.
Такий висновок підтримує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
При цьому посилання апелянта на Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджену наказом Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395, не приймаються колегією суддів, оскільки така Методика застосовується, зокрема за п.п. "д", "е" п.1.4 цієї Методики для визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ; визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ. При цьому питань до висновку №813 від 18.03.2019 щодо визначення розміру збитків не існує, оскільки спірним доказом у справі є саме висновок експертного дослідження від 11.03.2019 №12./10.1/13.
В свою чергу позивач також зазначає, що експертне дослідження 11.03.2019 проведено на підставі ст.13 Закону України "Про судову експертизу".
Відповідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Нормою ст..4 цього Закону визначено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються, зокрема, кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відповідно до ст..13 Закону "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства судовий експерт має право, зокрема, проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом.
В свою чергу проведення експертиз та експертних досліджень унормовано Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція №53/5).
Відповідно до п.1.1 Інструкції №53/5 призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - експертизи та дослідження) судовим експертам державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - експертні установи) та атестованим судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ (далі - експерти), їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів здійснюються у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України, Законами України "Про судову експертизу", "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності та цією Інструкцією.
Відповідно до чинного законодавства для юридичних і фізичних осіб на договірних засадах експертами проводяться експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи (п.1.3 Інструкції №53/3).
Згідно з п.1.8 Інструкції №53/5 підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.
Результати проведення експертизи викладаються у письмовому документі - висновку експерта.
В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовою заявою (листом) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.
Результати проведення експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експертного дослідження.
Пунктом 4.14 Інструкції №53/5 визначено, що висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки).
У вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема дані про попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України; інформація про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження (у разі проведення експертизи на підставі письмового звернення особи, яке містить таку інформацію).
За змістом п.4.23 Інструкції №53/5 експертні дослідження виконуються в порядку, передбаченому для проведення експертиз.
Висновок експертного дослідження складається за структурою і змістом висновку експерта, за такими винятками:
- у вступній частині висновку зазначається, хто і коли звернувся до установи чи безпосередньо до експерта із замовленням про проведення дослідження;
- опускається запис, який стосується відповідальності особи, що проводить дослідження, за надання завідомо неправдивого висновку.
Таким чином, вказаним спростовуються доводи скарги про належність як доказу висновку від 11.03.2019 №12./10.1/13, оскільки у ньому не зазначено, що він підготовлений для подачі до суду, що чітко передбачено Інструкцією №53/5 та нормами ч.5 ст.101 ГПК України.
При цьому, колегія суддів вважає необхідним також зауважити, що вказаний висновок не може бути прийнятий як доказ, ще і тому, що дане дослідження проведено односторонньо, без всебічного та повного з'ясування обставин дорожньо-транспортної пригоди, оскільки складено лише на підставі заяви та пояснень водія ОСОБА_3 , тобто особи, на яку складено протокол про адміністративне правопорушення від 13.02.2019, та схеми ДТП, без відповідних пояснень іншого учасника ДТП - водія відповідача.
З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведена ні неправомірна поведінка відповідача, ні його вина, ні причинно-наслідковий зв"язок із заподіяною шкодою та діями відповідача, в зв"язку з чим відсутній склад цивільного правопорушення, наслідком якого є задоволення позовних вимог у вигляді стягнення збитків, в зв"язку з чим відмовив у позові.
Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставне не задоволення клопотання відповідача про призначення у справі експертизи, то вони не приймаються, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.ст.77, 78 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
За приписами ч.4 ст.74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
З огляду на викладене, при зверненні з позовом до господарського суду про відшкодування шкоди саме позивач має довести складові цивільного правопорушення, а саме неправомірну поведінку відповідача, шкоду, причинно-наслідковий зв"язок між шкодою та неправомірною поведінкою відповідача; при цьому, всі докази позивач має подати одночасно із позовом. Згідно з матеріалами справи з відповідним клопотанням про призначення експертизи саме позивач не звертався.
Колегія суддів не може погодитись з висновком господарського суду про те, що суд не має права встановлювати обставини дорожньо-транспортної пригоди і його наслідки, оскільки наслідком ДТП і є заявлені до стягнення збитки (шкода), яка є одним з елементів складу цивільного правопорушення, втім, наслідком таких тверджень не стало прийняття неправильного рішення у справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 93657,60 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Скорук А.В. в особі голови Скорук Тамари Олексіївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 у справі № 904/4288/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2020 у справі № 904/4288/19 - залишити без змін.
Судові витрати Селянського (фермерського) господарства Скорук А.В. в особі голови Скорук Тамари Олексіївни за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 10.07.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя С.Г. Антонік