Провадження № 2/522/2193/20
Справа № 522/17214/19
01 липня 2020 року
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
До Приморського районного суду м. Одеси 10.10.2019 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , згідно якого позивачка просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в твердій грошовій сумі на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5 000 грн. на місяць.
В обґрунтування позовних вимог вказувала що вона, ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 15.11.2003 року. Від шлюбу у них є спільний неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилалась на те, що дитина перебуває на її утримання та постійно проживає разом з нею за місцем її реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала, що відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання сина не надає, а тому змушена звернутись до суду з дійсним позовом.
Ухвалою суду від 15.10.2019 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 11.11.2019 року.
У зв'язку з неявкою сторін 11.11.2019 року розгляд справи відкладено на 05.12.2019 року.
Ухвалою суду від 05.12.2019 року було закрито підготовче засідання по цивільній справі та справу призначено до судового розгляду по суті на 28січня 2020 року.
У судовому засіданні 28.01.2020 року суд протокольною ухвалою зобов'язав відповідача надати довідку про доходи за останні півроку. Розгляд справи було відкладено на 12.02.2020 року.
До суду 12.02.2020 року надійшов відзив на позов від представника відповідача - адвоката Чернушича С.М. (а.с.34-50), згідно якого відповідач повідомив, що позов не визнає, вважає вимоги позивачки необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач повністю забезпечує та утримує свого сина ОСОБА_4 , дитина знаходиться повністю на утримані батька та за досягнутою згодою між подружжям син проживає разом з батьком. Також відповідач зазначив, що позивачка обов'язків з утримання дитини не виконує, всі матеріальні витрати лягають на відповідача. Окрім того, відповідачем було заявлено клопотання про допит його як свідка та про допит в якості свідків знайомих сім'ї: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Протокольною ухвалою від 12.02.2020 року суд поновив відповідачу строк на подання відзиву та приєднав його до справи. Також протокольно суд задовольнив заяви відповідача про допит відповідача як свідка та про виклик свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; визнав явку позивачки обов'язковою. Розгляд справи відкладено на 31.03.2020 року.
У зв'язку з неявкою сторін 31.03.2020 року розгляд справи відкладено на 20.05.2020року.
Розгляд справи 20.05.2020 року був відкладений на 01.07.2020 року у зв'язку з неявкою свідків, також було визнано неповажною причину неявки представника відповідача.
У судове засідання 01.07.2020 року позивач та її представник не з'явилися, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили та жодних клопотань до суду не заявляли. У матеріалах справи наявна заява позивачки про слухання справи у її відсутність.
У судовому засіданні 01.07.2020 року відповідач надав пояснення по справі, як свідок, позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань, пояснив суду, що до початку листопада 2019 року він разом із дружиною та сином проживали у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , сім'я знаходилася на повному утриманні чоловіка, дружина ніде не працювала. Однак у зв'язку з тим, що позивачка почала будувати нові стосунки з іншим чоловіком, та останні пару місяців майже не проживала вдома, а бувала там лише вночі, відповідач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Також подружжя домовилось, що після розірвання шлюбу дитина залишиться проживати разом з батьком. На початку листопада 2019 року відповідач разом зі своїм сином переїхали на постійне місце проживання в квартиру матері відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , де проживають до сьогоднішнього дня і його мати також допомогає у вихованні сина.. Відповідач зазначив, що доглядають за дитиною, займаються його вихованням та розвитком виключно він та бабуся сина ОСОБА_7 ; мати ОСОБА_1 жодної участі у вихованні сина не бере, його життям не цікавиться, з моменту коли відповідач з сином переїхали жити окремо, мати набрала сина по телефону лише один раз на його день народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , щоб привітати. Також відповідач вказав, шо не перешкоджає спілкуванню сина з матір'ю, однак позивачка не виявляє бажання спілкуватися з дитиною. З огляду на вказане, враховуючи, що дитина постійно проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача - ОСОБА_8 надала пояснення по справі, аналогічні викладеним у відзиві на позов та додатково зазначила, що звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 вказував, що син - ОСОБА_3 , проживає разом із батьком та після розірвання шлюбу залишиться проживати з батьком. Даний позов визнала у повному обсязі ОСОБА_1 , подавши до суду відповідну заяву. Вказані обставини були встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2019 року по справі №522/16201/19, а тому не підлягають доказуванню. З огляду на вказане, просила у задоволенні позову відмовити.
У судове засідання 01.07.2020 року з'явилися свідки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Свідків було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань та приведено до присяги.
Допитаний свідок ОСОБА_6 надав показання, згідно яких повідомив, що товаришує з ОСОБА_9 з 2007 року. Свідок зазначив, що знає особисто і позивачку і відповідача і їхнього сина, та вказав, що вони товаришують з відповідачем, ходять один до одного в гості з дітьми, також товаришують їхні діти, які майже одного віку. Свідок підтвердив, що з восени 2019 року відповідач разом з сином постійно проживають у квартирі по АДРЕСА_3 , зазначив, що допомагає відповідачу у вихованні сина ОСОБА_10 його мати, бабуся дитини, яка з цією метою переїхала жити з села до міста та вказав, що на скільки йому відомо мати дитини взагалі не цікавиться його життям.
Допитаний свідок ОСОБА_5 надав показання, згідно яких повідомив, що є чоловіком рідної сестри відповідача та знає його сім'ю вже більше 20 років, відколи женився. Свідок підтвердив, що дитина постійно проживає разом з батьком та бабусею. Вказав, що після того, як подружжя розлучилося, дитина стала краще розмовляти, оскільки відвідувала логопеда, займається у школі розвитку, стала більш активніша та весела, оскільки в період коли подружжя жило разом, мати дитини не займалася розвитком сина. Зазначив, що батько надає дитині все необхідне для його виховання та розвитку, та ОСОБА_11 росте щасливим хлопчиком. Також свідок зазначив, що на канікулах у бабусі в селі під час гри з сусідським хлопчиком на питання останнього: «Де твоя мама?», ОСОБА_11 відповів, що в нього немає мами, що свідчить про те, що позивачка взагалі не цікавиться життям свого сина.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення суд, на підставі всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, встановив наступне:
Із матеріалів справи судом встановлено, що 15 листопада 2003 р. було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 , що був зареєстрований Острівненською сільською радою Арцизького району Одеської області, про що в Книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за №05 та видано свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 .
Шлюб розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2019 року по справі №522/16201/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Від шлюбу подружжя мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судом встановлено, що до початку листопада 2019 року ОСОБА_2 разом із позивачкою та сином проживали у квартирі відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , сім'я знаходилася на утриманні чоловіка.
У зв'язку з тим, що сімейне життя у подружжя не склалося відповідач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу.
На початку листопада 2019 року відповідач разом зі своїм сином переїхали на постійне місце проживання в іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , і проживають в ній до сьогоднішнього дня. На підтвердження вказаних обставин у матеріалах справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.10.2019 року та довідка (виписки з домової книги про склад сім'ї і реєстрацію) від 10.02.2020 за вих. №7/20. Також вказані обставини були підтверджені показаннями свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Судом встановлено, що доглядають за дитиною, займаються його вихованням та розвитком батько дитини - ОСОБА_2 та бабуся - ОСОБА_7 . Дитина відвідує Одеський дошкільний навчальний заклад №48. З характеристики на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 29.01.2020 №01-19/10, складеної вихователем дитини у дошкільному навчальному закладі вбачається, що в дошкільний заклад дитину приводять і забирають батько та бабуся. За період перебування дитини в дошкільному закладі матір дитини ОСОБА_1 ніхто з працівників закладу та батьків групи, де знаходиться хлопчик, не бачив і не чув. Відповідач регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться успіхами сина, займається його розвитком, та оплачує утримання сина в дошкільному закладі, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями про сплату батьківської плати за відвідування дошкільного навчального закладу
Із наданих до суду довідок вбачається, що відповідач ОСОБА_2 працює у ТОВ «МІТРІДАТ ОДЕСА» з 04.05.2017 року по теперішній час, займає посаду Голови ради директорів та має стабільний дохід.
Також судом встановлено, що останні вісім місяців (з листопада 2019 року по червень 2020 року) позивачка жодної участі у вихованні дитини не приймає, його життям, успіхами та інтересами не цікавиться, жодної матеріальної допомоги не надає. При цьому, позивачкою не доведено жодними належними доказами те, що дитина знаходиться на її утриманні та проживає разом з нею.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2019 року встановлено, що дитина проживає разом з батьком та після розірвання шлюбу залишається на вихованні у батька, такі позовні вимоги були визнані у повному обсязі ОСОБА_1 . Рішення суду набрало законної сили 09.01.2020 року. Відтак, вказані обставини не підлягають доказуванню.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочерговаувага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 51 Конституції України та статті 180 СК України установлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з ч.1,2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, при чому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні ( у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.
Положеннями ч. 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналізуючи вказані положення законодавства, суд приходить висновку, що правом на подання позову про стягнення аліментів на дитину може скористатися той з батьків, разом з яким проживає дитина.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Згідно ч. 1,2ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ЦПК України, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних для нього процесуальних наслідків.
Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на вказане, враховуючи, що з боку позивачки не доведено належними та достовірними докази ті обставини, на які остання посилається в позові, а, в свою чергу, відповідачем спростовані доводи позовної заяви та доведено, що дитина постійно проживає разом із батьком та знаходиться на його утриманні, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 .
Згідно ч.ч.1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Отже, суд, виходячи із вимог процесуального закону, приходить до висновку, що питання розподілу судових витрат в даному випадку не вирішується, оскільки судом ухвалене рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.. 7, 180-182, 184, 191 СК України, ст.ст. 1, 2, 5, 11, 44, 48, 76-80, 81, 89, 133, 137, 141, ч.3 ст. 223, 241, 247, 258, 263-265, 268, 354, 430 ЦПК України; суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 09.07.2020 року.
Суддя: Домусчі Л.В.