08.07.2020 року м. Дніпро Справа № 904/4972/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач),
судді Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.,
секретар Манчік О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року (суддя Петренко Н.Е.; повний текст складено 21.02.2020 року)
у справі № 904/4972/19
за позовом Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств гірничорудної промисловості "Кривбаспроект", м. Кривий Ріг
до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп", м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 320 730,80 грн., 3 % річних у розмірі 9 678,05 грн. за договором № 4857/18086 від 05.11.2018 року
1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп" на користь Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств гірничорудної промисловості "Кривбаспроект" основну заборгованість в розмірі 320 730,80 грн., 3 % річних у розмірі 9 678,05 грн., судовий збір у розмірі 5 815,98 грн. Відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду.
2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року змінити, розстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року на шість місяців, згідно графіку.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду є незаконним та необґрунтованим. На думку відповідача, існують конкретні обставини, які ускладнюють виконання судового рішення відповідачем. Відповідач є державним підприємством, що здійснює господарську діяльність на засадах повного розрахунку, його діяльність є збитковою та сума збитків за 2018 рік склала 834 тис. грн., за 2019 рік - 2 млн. 511 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати за 9 місяців 2019 року. Відповідно до наказу Державного агентства водних ресурсів України від 14.01.2020 року "Про ліквідацію ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" останнє перебуває в стані припинення шляхом ліквідації з 16.01.2020 року. Враховуючи ліквідацію відповідача, позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню у четверту чергу, після задоволення вимог попередніх черг. Враховуючи інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, а також значний розмір стягнутих сум, на думку відповідача, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в розстроченні виконання прийнятого рішення на 6 місяців.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у наданні розстрочки виконання рішення є таким, що повністю обґрунтоване та зважене, а прохання відповідача необґрунтованим та таким, що має намір затягнути судовий процес за будь-яких умов.
3. Апеляційне провадження.
3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2020 року розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 08.07.2020 року.
Сторони наданими їм процесуальними правами не скористалися та не забезпечили явку в судове засідання своїх повноважних представників.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, зокрема, просить розглянути справу без участі представника позивача.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.
Державне підприємство "Державний інститут по проектуванню підприємств гірничодобувної промисловості "Кривбаспроект" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп" заборгованості у розмірі 387 730,80 грн., інфляційних втрат у розмірі 10 839,27 грн., 3 % річних в розмірі 9 678,05 грн. за договором № 4857/18086 від 05.11.2018 року.
05.12.2019 року до Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру основного боргу, яке обґрунтовано тим, що протягом листопада 2019 року відповідачем частково оплачено заборгованість, а саме: 05.11.2019 року сплачено 47 000,00 грн., 19.11.2019 року - 20 000,00 грн. У зв'язку з чим, позивач просив стягнути з відповідача основний борг у розмірі 320 730,80 грн., 3 % річних у розмірі 9 678,05 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 5 815,98 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд розстрочити виконання рішення на 6 місяців рівними частинами до кінця кожного місяця. Вказане клопотання мотивовано тим, що відповідач є державним підприємством, яке здійснює господарську діяльність на засадах повного розрахунку, його діяльність є збитковою та сума збитків за 2018 рік склала 834 тис. грн., за 2019 рік - 2 млн. 511 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати за 9 місяців 2019 року.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в розмірі 320 730,80 грн., 3 % річних у розмірі 9 678,05 грн., судовий збір у розмірі 5 815,98 грн.
Розглянувши клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про складний фінансовий стан (відсутність грошових коштів) на підприємстві останнього. Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що існуючі процеси в економіці України негативно також впливають і на позивача, тому надання відповідачу розстрочки виконання рішення не відповідатиме принципам рівності сторін перед законом та судом. Наведені відповідачем обставини не є винятковими, тому підстав для надання розстрочки виконання рішення у суду немає.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1).
Причиною подання апеляційної скарги стала незгода відповідача з висновком суду про відсутність підстав для відстрочення господарським судом виконання рішення суду у даній справі. В іншій частині судове рішення місцевого господарського суду, прийняте по суті даної справи, відповідачем не оскаржується.
Таким чином, у даному випадку суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови відповідачу в розстроченні виконання прийнятого судового рішення на 6 місяців.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин 1-5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з частиною 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відстрочка виконання рішення означає перенесення виконання на інший час, а розстрочка - надання можливості виконання рішення по визначених частинах у встановлені строки.
Вирішуючи питання про розстрочку та відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За висновками, викладеними Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях, і, зокрема, у рішенні від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України", межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Отже, виходячи із наведеного вище, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.
При цьому, господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Аналіз процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання розстрочки виконання рішення суду вказує, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Таким чином, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого пунктом 1 статті 6 названої Конвенції, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, апеляційний господарський суд враховує, що відповідач просив розстрочити виконання судового рішення на 6 місяців. Разом з тим, з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції минуло майже 5 місяців.
В той же час, заявником, в порушення статей 74, 331 ГПК України, не наведено об'єктивних, непереборних, виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Також, колегією суддів було враховано і ступінь вини боржника у виникненні спору.
Так, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами виключних обставин, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення, та правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній частині рішення.
3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
За наведених обставин та враховуючи те, що доводи апеляційної скарги стосовно порушення Господарським судом Дніпропетровської області норм права при ухваленні рішення в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.
3.5. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 275-282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 року у справі № 904/4972/19 в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови виготовлено - 09.07.2020 року.
Головуючий суддя І.О. Вечірко
Судді Л.М. Білецька
Ю.Б. Парусніков