Провадження № 22-ц/803/911/20 Справа № 201/5910/18 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О.А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
08 липня 2020 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2019 року,-
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті скоєння відповідачем ДТП помер її (позивача) чоловік, вироком суду від 07 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні цього ДТП і призначено покарання, вирок набрав законної сили. Смертю чоловіка позивачу завдана значна моральна шкода, їй спричинені душевні страждання, виникають конфлікти в сім'ї, вона повинна докладати значних зусиль для додаткової організації свого життя та інш., розмір моральної шкоди вона оцінює в 200 000 грн.. Відповідач ОСОБА_2 погодилася з вироком суду і завданням нею моральної шкоди позивачу і частково відшкодувала її в розмірі 30 000 грн., а решту відшкодовувати відмовилася. Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдана значна моральна шкода та просили стягнути з відповідача 170 000 грн. моральної шкоди, задовольнивши позов в повному обсязі (а.с.3-5).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо стягнення судового збору (а.с.56-59).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального, просить рішення суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.66-72).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 21 січня 2018 року о 00.15 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Сузукі Джимі», державний номер автомобіля НОМЕР_1 , що належить їй же (відповідачу), рухалася по пр. Гагаріна в м. Дніпро, та біля електроопори № 831 перед здійсненням маневру не пересвідчилася, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяла таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоров'ю громадян, грубо порушуючи вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3, 2.9, 12.1 Правил дорожнього руху України, не впоралася з керуванням свого автомобіля, заходів для своєчасного зниження швидкості аж до зупинки керованого нею транспортного засобу не прийняла, не обрала безпечної дистанції, продовжила рух, втратила контроль над керуванням автомобіля, автомобіль в некерованому стані виїхав за межі проїзної частини і продовжуючи некерований рух та скоїла наїзд на паркан і пішохода ОСОБА_3 (чоловік позивача), який в цей час знаходився на тротуарі, скоївши ДТП.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 від отриманих травм ІНФОРМАЦІЯ_2 помер . При цьому порушення зазначених в протоколі і вироку суду Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв'язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень чоловіка позивача та пошкодження названого автомобіля.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною в скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання в вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на два роки та на підставі ст. 75, 76 КК України вона звільнена від відбування основного покарання, вказане покарання умовне на три роки, вирок суду не оскаржений і набрав законної сили.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи моральну шкоду у сумі 100000 грн. суд 1 інстанції посилаючись на ст. 1167 ЦК України зазначив, що викладені обставини позивачем знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції погоджується погоджується й колегія суддів, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1, 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року ОСОБА_2 визнано винною в скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання в вигляді п'яти років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на два роки та на підставі ст. 75, 76 КК України вона звільнена від відбування основного покарання, вказане покарання умовне на три роки, вирок суду не оскаржений і набрав законної сили.
Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнала повністю.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З вироку вбачається, що ОСОБА_1 є потерпілою.
Матеріали справи свідчать, що чоловік потерпілої ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.7).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду про стягнення з відповідача компенсації за завдану позивачу моральну шкоду в розмірі 100000 грн., яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із втратою свого чоловіка через вчинений ОСОБА_2 злочин.
Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу того, що позовні вимоги не доведені, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом повно встановлено усі обставини справи щодо заподіяння моральної шкоди позивачу та визначено розмір відшкодування, враховуючи тяжкість завданих позивачу моральних страждань внаслідок загибелі чоловіка.
Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_2 про неповне з'ясування обставин заподіяння майнової шкоди, та не зазначення в рішенні суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу моральної шкоди є безпідставними.
На думку апеляційного суду, визначений судом першої інстанції розмір відшкодування 10000 грн. відповідає критерію законності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги слід покласти на особу, яка її подавала, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: