30.06.2020 року м.Дніпро Справа № 908/3618/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.
секретар судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Серебрянников Д.В. адвокат, довіреність № 1 від 02.01.2020 р.;
представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2020, ухвалене суддею Гороховим І.С., повний текст якого складений 09.04.2020, у справі № 908/3618/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", м. Запоріжжя
до Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
про стягнення 218 065,72 грн.
У грудні 2019 року до Господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання", м. Запоріжжя з позовною заявою до Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради, м. Запоріжжя про стягнення заборгованості за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 09.01.2019 № 18 (55_14424) в розмірі 218 065,72 грн, з яких: 183 367,98 грн пені, 17 116,98 грн 3% річних, 17 580,76 грн інфляційних втрат за період з 19.06.2019 по 18.12.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 18 (№ 55_14424) від 09.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії за період з травня 2019 по жовтень 2019, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 1 887 473,92 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач, керуючись умовами договору та приписами діючого законодавства, нарахував та просить стягнути пеню за період прострочення оплати заборгованості з 19.06.2019 по 18.12.2019 у розмірі 183 367,98 грн, 3% річних за цей же період у розмірі 17 116,98 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 17 580,76 грн за період з вересня 2019 по листопад 2019.
Нормативно-правовим обґрунтування позовних вимог визначені ст. ст. 16, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230 Господарського кодексу України.
Відповідачем у відзиві на позов, поданим господарському суду 28.01.2020, заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців зі сплатою заборгованості по 36 344,28 грн в місяць.
Аналогічні вимоги викладені в поясненні на ухвалу, поданими суду 16.03.2020.
В поясненнях щодо розстрочки виконання рішення суду, поданому суду 23.03.2020, відповідач заявив клопотання про розстрочення виконання рішення суду терміном на 12 місяців.
Позивач проти задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення суду заперечив.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.03.2020 у справі №908/3618/19 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" пеню у розмірі 183 361,98 грн, 3% річних у розмірі 17 116,98 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 17 580,76 грн.
Розстрочено виконання рішення щодо пені, 3% річних та інфляційних втрат строком на 4 місяці із щомісячною сплатою коштів рівними частинами до 30 числа кожного місця, починаючи з квітня 2020 року по 54 514,93 грн.
Стягнуто з Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" судовий збір у розмірі 3270,90 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 6,00 грн відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема безпідставне не задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, просить рішення господарського суду скасувати і направити справу для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи та зовсім проігнорував надзвичайний стан в країні, швидке розповсюдження хвороби COVID-19, її надзвичайно загрозливий характер та водночас право на змагальність сторін і справедливий суд в умовах надзвичайного стану.
Зауважує, що враховуючи листи, рекомендації, рішення, постанови, закони, винесені у зв'язку з надзвичайним станом в країні та у зв'язку з тим, що поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19 набуло надзвичайно загрозливого характеру, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, фахівці підприємства відповідача пішли у відпустки та на дистанційну роботу в домашніх умовах, в зв"язку з чим і було направлено 26 березня 2020 року до господарського суду відповідне клопотання про відкладання розгляду справи.
Апелянт вважає, що судом не повно з"ясовані всі обставини справи, зокрема в частині обґрунтування поданого відповідачем 23.03.2020 клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, з урахуванням прийнятого 17 березня 2020 року Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVІD-19)", відповідно до ч.3 Прикінцевих положень якого, споживачів житлово-комунальних послуг було захищено на законодавчому рівні шляхом встановлення певних заборон для підприємств, які надають житлово-комунальні послуги, за неможливість належного виконання споживачами своїх зобов"язань з оплати таких послуг.
Посилаючись на існування станом на лютий 2020 року вже великої заборгованості населення перед відповідачем за надані послуги та, з урахуванням прийнятого вищевказаного Закону, можливе збільшення такої заборгованості, вважає подане клопотання про розстрочення рішення суду на 12 місяців обґрунтованим.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив, послався на відповідність рішення господарського суду нормам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, зауважив, що судом правомірно застосовані норми матеріального права, які відповідають суті спору, надано об'єктивну оцінку доказам, рішення обґрунтоване, правомірне та таке, що не підлягає скасуванню.
Звернув увагу, що посилання Відповідача на недотримання Господарським судом Запорізької області обмежень, встановлених на всій території України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19" через спалах у світі короновірусу та невірне застосування норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), є безпідставними, оскільки листом від 16.03.2020 № 9-рс-186/20 Рада суддів України, з метою убезпечити населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та короновірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб рекомендувала: громадянам та іншим особам всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою, факсом або дистанційні засоби зв'язку; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними матеріалами справи. При цьому Відповідач не був позбавлений права надати документи суду в електронному вигляді на електронну адресу суду або надіслати поштою. В свою чергу, представник Відповідача неодноразово був присутній у судових засіданнях та надавав письмові та усні пояснення суду.
Позивач звертає увагу суду, що в підтвердження доказів перебування працівників підприємства Відповідача у відпустці та на дистанційній роботі в домашніх умовах апелянтом не надано жодного підтверджуючого документу всупереч приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Наполягає на тому, що посилання Відповідача на наявну заборгованість населення перед Відповідачем за надані послуги з управління багатоквартирними будинками не підтверджено ним документально та, відповідно, заявником не надано: доказів збиткової операційної діяльності, збільшення заборгованості населення за надані послуги з управління багатоквартирними будинками, доказів дефіциту обігових коштів у підприємства та нелегке економічне становище, як того вимагає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України".
Позивач зазначає, що одним з документів, які підтверджують господарську діяльність підприємства є Баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал; баланс підприємства складають на кінець останнього дня звітного періоду. При цьому судом першої інстанції витребуваний у Відповідача зазначений вище документ, але так і не наданий Відповідачем.
З посиланням на ст.43 ГПК України позивач вважає апеляційну скаргу Відповідача такою, що направлена на затягнення виконання рішення по даній справі по суті, оскільки доводи, викладенні в ній, не стосуються суті спору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2020 (головуючий суддя - Іванов О.Г. (доповідач), Антонік С.Г., Березкіна О.В..) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення господарського суду; судове засідання призначено на 30.06.2020 на 11:00 годину; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.
При цьому з урахуванням прохальної частини апеляційної скарги, від відповідачу запропоновано надати уточнення вимог апеляційної скарги.
У визначений судом строк, апелянтом подана заява про уточнення прохальної частини апеляційної скарги, відповідно до якої він просив: частково змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2020 у цій справі в частині розстрочки виконання рішення; розстрочити виконання рішення суду щодо пені, 3% річних та інфляційних втрат строком на 12 місяців із щомісячною сплатою коштів рівними частинами до 30 числа кожного місяця, починаючи після офіційного закінчення карантину в Україні.
Одночасно із заявою апелянтом подано клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
В якості доказу направлення відповідної заяви іншому учаснику процесу надано скріншот сторінки електронної пошти відповідача.
У відповіді на заяву про уточнення прохальної частини апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 04.06.2020, позивач просив в задоволенні такої заяви відмовити з посиланням на ч.5 ст.269 ГПК України, оскільки відповідної вимоги, зокрема розстрочення на 12 місяців після офіційного закінчення карантину, відповідачем суду першої інстанції не заявлялось, а відтак, така вимога взагалі не може бути розглянута судом апеляційної інстанції. Зауважив, що закупівлю електричної енергії здійснює за свої власні кошти, а вже потім здійснює продаж споживачам; основним джерелом доходу підприємства позивача є кошти, що надійшли від споживачів в якості оплати за фактично спожиту електричну енергію на підставі виставлених рахунків.
Розглянувши подану заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним залишити її без розгляду, з урахуванням наступного.
Відповідно до частин 1, 2 ст.266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.
За приписами статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Відповідно до частини 1 ст.170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
За приписами частини 2 ст.170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина 4 ст.170 ГПК України).
За приписами п.п.17.1, 17.3 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі; розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі.
Відповідно до приписів частини 3 статті 13 Закону України "Про поштовий зв'язок", підпункту 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, підтвердженням надання послуг поштового зв'язку може бути квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.
При цьому слід зазначити, що АТ "Укрпошта", як стратегічно важливий об'єкт інфраструктури, не припинило своєї роботи під час дії карантину в Україні, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 (зі змінами) відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року.
Будь-яких доказів направлення заяви про уточнення вимог апеляційної скарги позивачу засобами поштового зв'язку до неї не надано.
Колегія суддів зазначає, що нормами ст. 6 ГПК України регламентовано, що у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За приписами частин 5, 6 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Згідно частини 8 статті 6 ГПК України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не передбачено цим Кодексом. Особливості використання електронного цифрового підпису в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі визначаються Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Отже, враховуючи положення цієї статті процесуальним законодавством передбачений обмін документами між сторонами і судом не тільки у паперовому вигляді, а й в електронному.
Однією з особливостей такого обміну документами є реєстрація учасника провадження в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (створення Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси тощо). Детальні особливості такого обміну документами між учасниками мають бути врегульовані Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, яке на даний час не затверджено.
На даний час в тестовому режимі працює підсистема "Електронний суд", при реєстрації Електронного кабінету в якій (реєстрації офіційної електронної адреси), учасник провадження має можливість подати відповідні процесуальні документи до суду в електронному вигляді.
Заява Петрової Л.І. (начальника юридичної служби відповідача, яка підписала заяву про уточнення вимог апеляційної скарги) про вступ у справу як представника від КП "Запоріжремсервіс" ЗМР в реєстрі заяв Електронного суду відсутня.
Докази, що електронна адреса ТОВ "Запоріжжяелектропостачання", на яку надіслано заяву про уточнення прохальної частини скарги, є його офіційною електронною адресою в ЄСІТС не надано. Матеріали справи також не містять заяви Позивача про реєстрацію як учасника провадження в ЄСІТС.
Таким чином, подані КП "Запоріжремсервіс" докази направлення заяви про уточнення прохальної частини скарги на звичайну електронну адресу колегія суддів відхиляє, як такі, що не передбачені процесуальними нормами та, відповідно, зазначає, що належних та допустимих доказів направлення такої заяви суду не надано.
При цьому слушними є зауваження позивача, що відповідно до вимог частини 5 ст.269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно заяви про уточнення прохальної частини апеляційної скарги, апелянт просить змінити рішення суду в частині надання розстрочки та надати таку розстрочку на 12 місяців, починаючи після офіційного закінчення карантину в Україні. В свою чергу, судом першої інстанції розглядалось в остаточній редакції клопотання відповідача про надання розстрочки на 12 місяців. Отже, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції не можуть бути вимоги, які не заявлялись господарському суду.
В судове засідання 30.06.2020 представник відповідача не з"явився; проте, з урахуванням належного повідомлення останнього з датою, місцм та часом судового засідання, з огляду на заявлене ним клопотання про розгляд справи без його представника, за наявними матеріалами спарви, колегія суддів вважає можливим таке клопотання задовольнити, скаргу розглянути за відсутності представника апелянта.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 30.06.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
09.01.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (постачальник, позивач у справі) та Комунальним підприємством "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради (споживач, відповідач у справі ) укладено договір № 18 (№ 55_14424) про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (договір постачання).
В пункті 1.1 договору постачання сторонами визначено, що цей договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (далі - споживач) постачальником універсальних послуг (далі - постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору згідно із заявою-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору.
Додатком 1 до договору є підписана директором КП "Запоріжремсервіс" Ращепкіним С.В. (споживачем) заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Відповідно до п. 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за Код ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія (Постачання електричної енергії на нежитлові будинки Вознесенівського району м. Запоріжжя), а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежу згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 5.8 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п.5.10 договору оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції.
За п.4 комерційної пропозиції 100% попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію. Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого споживачем у постачальника рахунка.
Пунктом 5.11 договору передбачено, що в разі порушення споживачем строків оплати постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен день прострочення оплати. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню в порядку та розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції.
У п. 7 комерційної пропозиції визначено, що за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, нарахованої протягом всього періоду прострочення зобов'язання, та 3% річних від суми боргу.
Отже, сторони погодили період нарахування пені по день фактичної оплати, тобто за весь період прострочення.
Підпунктом 1 пункту 6.2 договору встановлено, що споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг, згідно з умовами цього договору.
Споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка складає 5 238 810,50 грн з ПДВ та визначається додатком 3 до цього договору. (п. 5.1 договору постачання).
У додатку 3 до договору викладена комерційна пропозиція "Універсальна" про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" юридичним особам та фізичним особам - підприємцям на період з 01.07.2019 по 31.12.2019".
Відповідно п. 6 комерційної пропозиції споживач здійснює оплату послуг з розподілу електричної енергії через постачальника у складі ціни універсальної послуги.
Пунктом 13.1 договору встановлено, що цей договір укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією.
За умовами п. 11 комерційної пропозиції термін дії договору визначено: договір набирає чинності з дня наступного за днем отримання постачальником заяви-приєднання споживача до умов договору про постачання електричної енергії споживачу, в яких вказано про обрання Комерційної пропозиції,якщо протягом трьох робочих днів, споживачу не буде повідомлено про невідповідність критеріям обраної комерційної пропозиції. Договір на умовах цієї комерційної пропозиції укладається на строк по 31.12.2019. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за 21 день до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не заявить про припинення його дії або перегляд його умов.
Сторони не надали доказів припинення дії договору. Отже, договір постачання є чинним на момент розгляду даної справи судом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виписав відповідачу рахунки на оплату за фактичне споживання електричної енергії та послуги з розподілу за період травень - жовтень 2019 року на загальну суму 2 087 473,92 грн, а саме:
- № 114424/05-П від 31.05.2019 на суму 370 555,92 грн (за травень 2019 року);
- № 14424/06-П від 30.06.2019 на суму 369 914,16 грн (за червень 2019 року);
- № 14424/07-П від 31.07.2019 на суму 334 397,28 грн (за липень 2019 року);
- № 14424/08-П від 31.08.2019 на суму 334 271,28 грн (за серпень 2019 року);
- № 14424/09-П від 30.09.2019 на суму 300 241,20 грн (за вересень 2019 року);
- № 14424/10-П від 31.10.2019 на суму 378 094,08 грн (за жовтень 2019 року).
18.12.2019 сторони уклали договір реструктуризації № 032/ПУП (далі - договір реструктуризації), предметом якого є умови і порядок сплати споживачем постачальнику заборгованості за спожиту електричну енергію згідно договору про постачання електричної енергії, укладеного між постачальником електричної енергії та споживачем (надалі іменується "Основний договір - Універсальна послуга") в розмірі 1 887 473,92 грн в період з 01.05.2019 по 31.10.2019 (п. 1.1 договору реструктуризації).
Відповідно до п. 1.2 договору споживач підтверджує факт наявності заборгованості та виражає вільне волевиявлення щодо сплати заборгованості, що утворилась в розмірі 1 887 473,92 грн.
Згідно з п. 1.3 договору постачальник надає розстрочку споживачу в погашенні заборгованості, а споживач зобов'язується сплатити заборгованість у розмірі 1 887 473,92 грн самостійно на рахунок постачальника, відповідно до графіку погашення заборгованості (додаток №1).
У додатку №1 встановлено такий графік погашення заборгованості: 103 333,33 грн - до 14.01.2019; 103 333,33 грн - до 11.02.2020; 210 101,00 грн - 10.03.2020; 210 101,00 грн - до 14.04.2020; 210 101,00 грн - 12.05.2020; 210 101,00 грн - 16.06.2020; 210 101,00 грн - 14.07.2020; 210 101,00 грн - 11.08.2020; 210 101,00 грн - 15.09.2020; 210 100,26 грн - 13.10.2020.
Договір реструктуризації укладено на строк з 18.12.2019 по 31.10.2020 (п. 4.1 договору).
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної сплати вартості спожитої електричної енергії, стало підставою звернення позивача з відповідним позовом до суду за захистом свої х порушених прав та інтересів, в зв"язку з чим останній нарахував відповідачу пеню за період прострочення оплати заборгованості з 19.06.2019 по 18.12.2019 у розмірі 183 367,98 грн, 3% річних за цей же період у розмірі 17 116,98 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 17 580,76 грн за період з вересня 2019 по листопад 2019.
Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив із того, що порушення виконання зобов'язань з боку відповідача стосовно повної та своєчасної оплати поставленої за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 09.01.2019 № 18 (55_14424) електричної енергії мали місце, що є підставою для стягнення неустойки (пені), передбаченої п.5.11 договору, а також 3% річних й інфляційних втрат, розрахунок яких є вірним, втім, розрахунок пені здійснений позивачем невірно, тому в цій частині вимог на суму 6,00 грн судом в задоволенні позовних вимог відмовлену, решту позовних вимог задоволено.
При цьому, з урахуванням заявленого відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення суду, проаналізувавши матеріали справи, суд визнав, що у даній справі наявні об'єктивні обставин, які можуть ускладнити виконання рішення, тому, з урахуванням специфіки роботи комунального підприємства, з наданням оцінки на предмет реальної можливості виконання судового рішення при наданні розстрочки, враховуючи баланс інтересів сторін, суд визнав за можливе скористатися наданим ст. 331 Господарського процесуального кодексу України правом та частково задовольнив клопотання відповідача, надавши розстрочку виконання рішення строком на 4 місяці із щомісячною сплатою коштів рівними частинами до 30 числа кожного місця, починаючи з квітня 2020 року по 54 514,93 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Аналізуючи правовідносини сторін, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки електричної енергії, який регулюється параграфом 5 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Вказані положення кореспондуються зі ст..174 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
За приписами ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною шостою статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).
Як вже вище зазначалось. п. 7 комерційної пропозиції сторони погодили період нарахування пені по день фактичної оплати, тобто за весь період прострочення.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи доведений факт поставки позивачем відповідачу електричної енергії та надання послуг з розподілу в період з травня по жовтень 2019 року на суму 2 087 473,92 грн, що підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема рахунками на оплату за відповідний період, а також договором реструктуризації, у якому відповідач визнав суму 1 887 473,92 грн, як заборгованість за відповідний спірний період.
З урахуванням проведеної перевірки розрахунку позивача щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 183 361,98 грн за період з 19.06.2019 по 18.12.2019, судом першої інстанції обґрунтовано встановлена його помилковість, тому підставно відмовлено в частині стягнення 6,00 грн пені, решту вимог задоволено.
Щодо вимог про стягнення 3% річних за період прострочення з 19.06.2019 по 18.12.2019 у розмірі 17 116,98 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 17 580,76 грн за період з вересня 2019 по листопад 2019, судом першої інстанції, після здійсненої перевірки, обґрунтовано визначена його відповідність вимогам закону, правильно здійснений розрахунок за сумами заборгованості та у відповідний період, тому також обґрунтовано задоволені вказані позовні вимоги.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
За приписами ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Слід зауважити, що обов'язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд для юридичних осіб зобов'язаний також враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Судом першої інстанції при частковому задоволенні клопотання відповідача та наданні розстрочки виконання рішення суду лише на чотири, із заявлених дванадцяти місяців, враховано, що одним із основних напрямків діяльності відповідача - управителя багатоквартирних будинків, є діяльність, пов'язана з управлінням житлового фонду. При цьому, до складу послуг, що надаються по управлінню багатоквартирними будинками входять: прибирання прибудинкової території, прибирання сходових кліток, прибирання підвалів, технічне обслуговування ліфтів, технічне обслуговування внутрішньо будинкових систем, освітлення місць загального користування, енергопостачання ліфтів, поточний ремонт конструктивних елементів, поточний ремонт електромереж, обслуговування димовентиляційних каналів, дератизація та дезінсекція та технічне обслуговування мереж електропостачання. Джерелом фінансування виконання різноманітних виробничих і соціальних функцій є тариф на надання послуги з управління багатоквартирними будинками. Збиткова операційна діяльність, а також збільшення заборгованості населення за надані послуги з управління багатоквартирними будинками призвели до дефіциту обігових коштів підприємства відповідача, який має можливість здійснювати погашення заборгованості лише зі сплачених кінцевими споживачами (населенням) коштів за надані послуги.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем надана довідка про скрутне фінансове становище на підприємстві у зв'язку зі збільшенням заборгованості населення за надані послуги з управління багатоквартирними будинками. В подальшому надані пояснення на ухвалу від 27.02.2020 з довідкою фінансового відділу про дебіторську заборгованість населення перед Комунальним підприємством "Запоріжремсервіс" за надані послуги з управління багатоквартирними будинками - оборотно-сальдова відомість станом на 01.02.2020 та з доказами роботи підприємства з боржниками - населенням, а саме: кількість отриманих судових наказів за 2019-2020 роки, винесених місцевим судами про стягнення заборгованості з боржників на користь Комунального підприємства "Запоріжремсервіс". Станом на 01.02.2020, згідно з оборотно-сальдовою відомістю по Комунальному підприємству "Запоріжремсервіс", заборгованість населення за надані послуги з управління багатоквартирними будинками становить 47 592 291,55 грн. При цьому, юридичною службою підприємства проводиться щомісячна робота з боржниками шляхом подання судових наказів до районних судів міста Запоріжжя.
Відповідачем зазначено, що, враховуючи нелегке економічне становище на підприємстві та в результаті нестачі вільних грошових коштів Комунальне підприємство "Запоріжремсервіс" не має можливості погасити заборгованість єдиним платежем. В свою чергу, в обґрунтування виконання своїх зобов'язань за договором реструктуризації заборгованості відповідачем надані платіжні доручення про перерахування коштів: № 4550 від 16.01.2020 на суму 103 333,33 грн; № 4714 від 05.02.2020 на суму 103 333,33 грн; № 4994 від 13.03.2020 на суму 87 000,00 грн; № 4992 від 12.03.2020 на суму 123 101,00 грн, всього 416 767,66 грн., тобто, підтверджується можливість виконання зобов"язань частинами.
Судом першої інстанції обґрунтовано визначено, що в даній справі наявні об'єктивні обставин, які можуть ускладнити виконання рішення.
При цьому, також враховано специфіку роботи комунального підприємства та те, що єдиними грошовими коштами підприємства відповідача є сплачені населенням кошти за послуги з управління багатоквартирним будинком, за які обліковується заборгованість. Взято до уваги виконання зобов"язань за договором реструктуризації та сплату заборгованості частинами.
В той же час, врахований баланс інтересів сторін, та із заявлених 12 місяців надано розстрочку на чотири місяці, з огляду на те, що свої зобов"язання з оплати поставленої електричної енергії в травні-жовтні 2019 року за договором про постачання електричної енергії відповідач мав виконати за виставленими рахунками, відповідно, до 8 листопада 2019 року за останнім рахунком (за жовтень 2019 року); відповідач свої зобов"язання з повної та своєчасної оплати поставленої електричної енергії не виконав, уклав з позивачем договір реструктуризації, яким передбачена оплата значної частини заборгованості (1 887 473,92 грн, із поставленої електричної енергії на суму 2 087 473,92 грн) частинами строком до 31.10.2020. Тобто, уклавши вказаний договір, позивач пішов на поступки відповідачу та загальну суму заборгованості вже розстрочив на рік оплати.
При цьому, як зазначав суду першої інстанції у відповіді на відзив на позов позивач, перед наступною поставкою електричної енергії, зокрема відповідачу, позивач таку енергію закуповує за власний кошт, таким чином, не отримуючи оплати за поставлений товар, вказане несе ризик несприятливих наслідків для можливості виконання власних зобов"язань.
З огляду на викладене, не приймаються доводи апеляційної скарги про неналежне дослідження клопотання відповідача, подане суду 23.03.2020 та наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.
Також відхиляються судом апеляційної інстанції доводи скарги про існування станом на лютий 2020 року вже великої заборгованості населення перед відповідачем за надані послуги та, з урахуванням прийнятого вищевказаного Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVІD-19)", відповідно до ч.3 Прикінцевих положень якого, споживачів житлово-комунальних послуг було захищено на законодавчому рівні шляхом встановлення певних заборон для підприємств, які надають житлово-комунальні послуги, за неможливість належного виконання споживачами своїх зобов"язань з оплати таких послуг, можливе збільшення такої заборгованості, оскільки оцінка ухваленому рішенню надається на час прийняття такого рішення, на підставі наявних у справі доказів, а не ймовірних та можливих майбутніх обставин.
Доводи апеляційної скарги стосовно безпідставного незадоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з урахуванням введеного карантину та ухвалення рішення за відсутності відповідача, що на його думку, вплинуло на змагальність сторін та право на справедливий суд, не приймаються колегією суддів, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі №908/3618/19 порушене ухвалою від 02.01.2020; справа призначена до розгляду на 28.01.2020.
В подальшому, відкладена на 10.02.2020, на 27.02.2020.
Ухвалою від 27.02.2020 закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті на 16.03.2020 та, в подальшому, у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 30.03.2020.
Тобто, відповідно до матеріалів справи, розгляд позовної заяви відбувся у строки, визначені ст.ст.177, 195 ГПК України.
При цьому, в трьох із п"яти судових засідань був присутнім представник відповідача, який надавав свої пояснення, заперечення, міркування щодо заявленого позову, а також власних клопотань про розстрочення виконання рішення суду.
До матеріалів справи відповідачем подавались заяви по суті спору, зокрема, відзив на позов, клопотання, пояснення з відповідними доказами.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Таким чином, з урахуванням вже поданих до матеріалів справи заяв по суті спору та всіх можливих доказів, заслуханих пояснень представників сторін, не може бути визнано обмеженням права на справедливий суд незадоволення клопотання відповідача, поданого 26.03.2020, вже на стадії розгляду справи по суті, про відкладення розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідне клопотання подано відповідачем 26.03.2020 до господарського суду засобами електронного зв"язку без накладення кваліфікованого цифрового підпису.
Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" визначено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 вказаного Закону, електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Отже, без такого реквізиту як електронний цифровий підпис (ЕПЦ) вважається, що електронний документ не створений, і тому не може розглядатися судом як доказ.
Відповідно до ч. 8 ст. 42 ГПК України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Отже, відсутність кваліфікованого цифрового підпису на документі свідчить про не підписання поданого документу, наслідком чого є залишення його без розгляду (ч.4 ст.170 ГПК України).
Оригінал клопотання в паперовій формі до суду на момент ухвалення рішення не надходив.
Таким чином, клопотання Відповідача, яке надійшло засобами електронного зв'язку 26.03.2020 без кваліфікованого цифрового підпису не могло оцінюватися судом першої інстанції як офіційний документ, у зв'язку з чим не розглядалося, протилежного зміст рішення суду від 30.03.2020 не містить.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради, м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2020 у справі №908/3618/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.03.2020 у справі №908/3618/19 - залишити без змін.
Судові витрати Комунального підприємства "Запоріжремсервіс" Запорізької міської ради, м. Запоріжжя за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.07.2020.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя С.Г. Антонік