06 липня 2020 року м. Житомир справа № 240/11718/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення грошової компенсації,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 липня 2018 року;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 липня 2018 року;
- стягнути з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на його користь грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні (а саме нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки) за весь час затримки, починаючи від дня звільнення 23 липня 2018 року по день винесення рішення суду, виходячи з середнього грошового забезпечення (заробітку) у розмірі 906 гривень.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 до 2018 року.
Вказав, що у період проходження військової служби в органах Служби безпеки України з 2015 року до моменту звільнення з такої служби, мав право на додаткову пільгову відпустку, як учасник бойових дій, однак така відпустка йому не надавалася.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій протиправними, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
17.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву від 16.12.2019 (а.с.34-36), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, вказує на його безпідставність та необґрунтованість. Наголошує, що у особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припиняється, а тому компенсація при звільненні за невикористану таку відпустку особі не передбачена, так як відпустка на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися не використаною.
Відповідно до ухвали суду від 17.12.2019 провадження у справі за клопотанням представника позивача зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №240/8881/19 про неправильне нарахування та невиплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке ухвалою суду від 26.05.2020 поновлено.
Ухвалою суду від 26.05.2020 прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог до Управління Служби безпеки України в Житомирській області та закрито провадження в адміністративній справи № 240/11718/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області в частині вимог щодо:
- визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 липня 2018 року;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік та виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23 липня 2018 року;
- стягнути з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на його користь грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні (а саме нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки) за весь час затримки, починаючи від дня звільнення 23 липня 2018 року по день винесення рішення суду, виходячи з середнього грошового забезпечення (заробітку) у розмірі 906 гривень.
В іншій частині позовних вимог, продовжено розгляд.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України в Житомирській області та перебував у розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України на посаді заступника начальника управління.
Наказом Служби безпеки України №887-ОС від 14.07.2018 звільнений з військової служби за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "д" пункту 63 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом міністрів України) у запас Служби безпеки України.
Відповідно до наказу Управління Служби безпеки України в Житомирській області №170-ОС від 20.07.2018 позивач виключений зі списків особового складу (а.с.16)
Матеріалами справи встановлено, що позивач являється учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.06.2015 (а.с.4).
На момент виключення зі списків - з 23.07.2018 позивач не отримав компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Таку бездіяльність позивача вважає протиправною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що дана справа є типовою справою щодо зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У свою чергу, абз.1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п.8 ст.10-1 Закону № 2011-XII ).
Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відтак, як вже зазначалося, позивач є учасником бойових дій з 09.06.2015, а з 23.07.2018 виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Житомирській області. При цьому додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік у вказаний період останньому не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки під час звільнення не виплачувалась.
При цьому, слід відмітити, що позивач під час розгляду справи відмовився від частини позовних вимог.
При цьому, як вказано представником відповідача у відзиві на позов, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду", а тому грошова компенсація на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатися не використаною.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та Законі України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закон № 1932-XI).
Зокрема, у відповідності до абзацу четвертого частини першої статті першої Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).
Проаналізувавши зазначені норми слід вказати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Слід також звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується зазначеними нормативно-правовими актами.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №620/4218/18 у зв'язку із тим, що дана справа є типовою зразковій.
Як свідчать матеріали справи позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за 2015, 2016, 2018 роки, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв'язку із звільненням з військової служби 23.07.2018.
У свою чергу витяг із наказу начальника Управління Служби безпеки України в Житомирській області №170-ОС від 20.07.2018 відомостей про виплату при звільненні позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не містить. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.
Тому, з урахуванням усіх обставин справи, вказані відповідачем підстави, які слугували причиною бездіяльності щодо нарахування та виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, не позбавляють Управління Служби безпеки України в Житомирській області обов'язку провести позивачу нарахування такої компенсації за вказаний період у встановленому законом порядку.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивачу за вказаний період не надавалася додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та при звільненні не нарахована та не виплачена компенсація за таку відпустку, що у свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність.
Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підсаві, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст.6 КАС України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)) одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.
Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі та врахувавши позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2018 роки станом на день звільнення з військової служби, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул. Фещенка-Чопівського, 7, м.Житомир, 10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20001510) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення грошової компенсації - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.07.2018.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.07.2018.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено: 06.07.2020.
Суддя О.В. Єфіменко