м. Вінниця
06 липня 2020 р. Справа № 120/1625/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями їй нараховано податкові зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб відносно земельної ділянки. з кадастровим номером 0510100000:01:056:0087, загальною площею 0,0810 га, з цільовим призначенням - 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних, і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована по АДРЕСА_2, яка разом із майном, яке на ній знаходиться, передано у травні 2017 року в оренду селянському (фермерському) господарству «Перлина Поділля» і наразі ним використовуються. Враховуючи викладене, оскільки з травня 2017 року вона є орендодавцем земельної ділянки, яку селянське (фермерське) господарство «Перлина Поділля» взяло у оренду, з обов'язком сплати земельного податку, згідно законодавства, з врахуванням і наявності пільг з цього приводу, а також обов'язку сплати їй орендної плати з вирахуванням податку на прибуток фізичних осіб та військового збору вважає, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 15.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
12.05.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній не погоджується з позицією позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог з таких підстав. Вказує, що між СФГ «Перлина Поділля» - «Орендарем» та ОСОБА_1 - «Орендодавцем» було укладено договір оренди землі №2/17 від 31.05.2017 року, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,9810 га, термін дії зазначеного договору 2 роки і 11 календарних місяців з правом пролонгації та цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної, та іншої промисловості для провадження господарської діяльності, площа земельної ділянки 0,9810 га, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:01:056:0087. На підставі вищезазначеного Головним управлінням ДПС у Вінницькій області проведено нарахування ОСОБА_1 орендної плати за 2017; 2018; 2019; 2020 роки та винесено податкові повідомлення-рішення від 24.02.2020 року №12491-5005-0228; №12492-5005- 0228; №12493-5005-0228; №12596-5005-0228 про визначення суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в загальному розмірі 369 931,03 грн. Розрахунок плати за землю з фізичних осіб дорівнює добутку тарифу на площу земельної ділянки. Зокрема, представник відповідача зазначає, що відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди землі. Пунктами 288.2 та 288.3 ст. 288 ПК України визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду. В матеріалах справи відсутні належні докази того, що земельні ділянки в повному обсязі передані в користування від фізичної особи засновника - кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ОСОБА_1 до статутного або складеного капіталу Фермерського господарства "Перлина Поділля", то саме ОСОБА_1 зобов'язана сплачувати орендну плату за земельні ділянки. Позивач стверджує, що право користування земельною ділянкою вона передала створеній ним юридичній особі - СФГ «Перлина Поділля». Проте, згідно з положеннями Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Доказів на підтвердження юридично оформленої передачі майнових прав на зазначену земельну ділянку позивачем надано не було. Тобто відбулася лише фактична передача земельної ділянки у користування фермерському господарству, а отже, обов'язку в юридичної особи - СФГ «Перлина Поділля» щодо сплати орендної плати не виникло. Відтак, податковий орган вважає, що саме позивач має сплачувати плату за землю відповідно до вимог ПК України.
11.06.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач заперечує аргументи та доводи відповідача, вважає їх безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства, а тому просить суд не брати до уваги при вирішенні справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено таке.
16.03.2017 року па підставі Договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:056:0087, загальною площею 0,0810 та, з цільовим призначенням земельної ділянки -11.02.-для розміщення та експлуатації основних, підсобних, і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована по АДРЕСА_2 .
31.05.2017 року між СФГ «Перлина Поділля» - «Орендарем» та ОСОБА_1 - «Орендодавцем» укладено договір оренди землі №2/17 стосовно зазначеної ділянки.
Разом з тим, 24.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення про визначення суми податкових зобов'язань по орендній платі з фізичних осіб №12491-5005-0228; №12492-5005- 0228; №12493-5005-0228; №12596-5005-0228.
Вважаючи, що вказані рішення контролюючого органу винесені безпідставно, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон №973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно з статтею 4 Закону №973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.
Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону.
Статтею 8 Закону №973-IV встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону №973, фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право самостійно господарювати на землі.
Відповідно до ст. 19 Закону №973 до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Частиною 5 ст. 20 Закону №973 визначено, що порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.
На підставі вищезазначених норм законодавства суд зазначає, що законодавцем не визначено механізм передачі коштів, які поступають на рахунки фермерського господарства, від його господарської діяльності, його членам для сплати орендної плати за цю ділянку, що фактично унеможливлює сплату орендної плати самим членом господарства, який не отримує доходу від її використання та не веде господарської діяльності на ній.
В свою чергу, відповідно до ст.12 Закону №973, землі фермерського господарства можуть складатися із:
- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України ( далі - ПК України).
Вимогами ст.7 ПК України встановлено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Статтею 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.
Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Згідно ст. 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Відповідно до пп. 14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
За змістом пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до пунктів 288.1- 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Отже, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування для здійснення діяльності фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача, має обов'язок внесення плати за землю.
Також, у подібних правовідносинах у постанові від 19.06.2018 року у справі № 804/16054/15 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органам фермерському господарству плати за землю, яка використовується ним.
При вирішенні даного спору суд враховує наявність правової позиції Верховного Суду у справі №120/4362/18-а, яка передбачає, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від обов'язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).
Зазначене свідчить про наявність розходження судової практики у справах з аналогічними підставами позову та подібними правовими вимогами, однак правова позиція Великої Палати Верховного Суду у даних правовідносинах відсутня.
Як встановлено з матеріалів справи, 16.03.2017 року на підставі Договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:056:0087, загальною площею 0,0810 га, з цільовим призначенням земельної ділянки -11.02.-для розміщення та експлуатації основних, підсобних, і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована по АДРЕСА_2 .
31.05.2017 року між СФГ «Перлина Поділля» - «Орендарем» та ОСОБА_1 - «Орендодавцем» укладено договір оренди землі №2/17 стосовно зазначеної ділянки.
Відповідно до Акту приймання-передачі земельної ділянки №1 від 31.05.2017 року ОСОБА_1 передала земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:056:0087 СФГ «Перлина Поділля» для використання у своїй діяльності.
У даному випадку, відбулась фактична заміна землекористувача земельної ділянки й його обов'язки перейшли до фермерського господарства.
Беручи до уваги, що земельну ділянку фактично використовує саме юридична особа СФГ «Перлина Поділля», а фізична особа, яка є їх власником, здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену нею юридичну особу, відповідно земельний податок підлягає сплаті фактичним землекористувачем фермерським господарством.
Крім того, суд зазначає, що 06.04.2020 року ОСОБА_1 звернулась з вимогою до СФГ «Перлина Поділля» про погашення заборгованості по орендній платі та надання Акту звірки взаєморозрахунків. Листом №28 від 13.04.2020 року СФГ «Перлина Поділля» повідомило позивача, що 13.04.2020 року підприємство здійснило оплату заборгованості по орендній платі в безготівковій формі на її картковий рахунок з весь період дії договору оренди №2/17 від 31.05.2017 року в сумі 115165,31 грн. з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Разом з тим, посилання відповідача на те, що право користування земельними ділянками СФГ «Перлина Поділля» не зареєстроване у відповідному реєстрі є безпідставними, з огляду на наступне.
Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певним майном, а не надає правомочності щодо його використання як такого. Внесення права користування до реєстру речових прав носить суто формальний характер та не є визначальним за даних правовідносин. Адже по-перше, сторонами у справі не оспорювалось фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме СФГ «Перлина Поділля», а по-друге, відсутність записів у реєстрі речових прав щодо фактичного користування земельною ділянкою фермерським господарством не спричинило шкоди інтересам держави, адже всі необхідні податкові платежі сплачувались у відповідності та в порядку, визначеному діючим законодавством.
Слід також вказати на презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп.. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Тому, в даному випадку, об'єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельна передані ОСОБА_1 СФГ «Перлина Поділля», яке реалізуючи права землекористувача, має обов'язок внесення плати за землю.
Суд зазначає, що саме фермерське господарство отримувало прибуток від користування земельною ділянкою.
В свою чергу, у випадку, коли СФГ «Перлина Поділля» буде перераховувати суми орендної плати за землю на рахунок фізичної особи ОСОБА_1 , фізична особа отримає дохід, та буде зобов'язана сплачувати додатково податок на доходи фізичних осіб (18%) та військовий збір (1,5%), що буде додатковим тягарем для фізичної особи та втручанням в мирне володіння майном.
Таким чином, з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених обставин суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені по відношенню до позивача підлягають скасуванню, оскільки податкове зобов'язання з орендної плати за землю повинен сплачувати суб'єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку - СФГ «Перлина Поділля», що останнім було виконано.
На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого судового збору колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем додані наступні докази: копія Договору про надання правничої правової допомоги від 06.04.2020 року №3-а/20; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 10.04.2020 року до Договору про надання правничої правової допомоги від 06.04.2020 року №3-а/20; дублікат квитанції №0.01672608270.1 від 10.04.2020 року.
Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1 від 10.04.2020 року до Договору про надання правничої правової допомоги від 06.04.2020 року №3-а/20 розмір суми гонорару становить 6500 грн. та включає в себе оплату за: юридичну консультацію протягом 2 годин; вивчення первинних документів протягом 1 години; підготовка первинних письмових документів протягом 2 годин; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини протягом 3 години підготовка позовної заяви протягом 4 годин; друк, копіювання, позовної заяви та юридична консультація стосовно судових витрат протягом 1 години.
Пунктом 5.2.1 Договору про надання правничої допомоги передбачено, що одна година роботи адвоката становить 500,00 грн.
Відповідно до дублікату квитанції №0.01672608270.1 від 10.04.2020 року позивач сплатила адвокату грошові кошти в сумі 6500,00 грн.
З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6500,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 3763,43 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн. належить стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.02.2020 року №12491-5005-0228, №12492-5005-0228, №12493-5005-0228, №12596-5005-0228, винесені Головним управлінням ДПС у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3763,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454).
Рішення у повному обсязі виготовлене 06.07.2020 року.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна