м. Вінниця
06 липня 2020 р. Справа № 120/2098/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчука Миколи Васильовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Савчук Микола Васильович з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представником позивача зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905060148385 від 24.03.2020 року відмовлено позивачу в проведенні перерахунку у зв'язку з переходом з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію за віком після досягнення 60 років згідно статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявник вже отримує пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Ухвалою від 27.05.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
18.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 реалізував своє право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому відсутні правові підстави для призначення пенсії за віком у відповідності до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 04.03.2010 року призначена пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058 від 09 липня 2003 року.
17.03.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про проведення перерахунку пенсії у зв'язку із переходом з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію за віком після досягнення 60 років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 905060148385 від 24.03.2020 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку у зв'язку з переходом з пенсії за віком на пільгових умовах на пенсію за віком після досягнення 60 років згідно статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявник вже отримує пенсію за віком /а.с. 20/.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено такі види пенсій, як пенсію за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та врегульовано переведення між цими видами пенсії.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
При цьому, суд звертає увагу що, отримувана позивачем пільгова пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - це спеціальна пенсія для конкретно визначеного кола осіб, а загально визначена пенсія для усіх категорій осіб - пенсія за віком.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач вже реалізував наявне у нього право на призначення пенсії за віком (на пільгових умовах), а тому відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії за віком у відповідності до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Аналогічного правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 120/2405/19-а від 29 листопада 2019 року.
Звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком у 2020 році не може вважатись відстроченням виходу на пенсію за віком, оскільки з 2010 року по 2020 рік він отримував пенсію за віком на пільгових умовах і продовжує її отримувати.
Аналогічне застосування норм права відображено у постановах Верховного Суду №336/613/16-а від 03.07.2018 року та №336/4385/17 від 18.09.2018 року.
Зокрема, у постанові від 03.07.2018 року у справі №336/613/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що такий самий вид пенсії не може бути призначений повторно на підставі положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому і не може бути застосований при обчисленні пенсії новий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески. У постанові від 18.09.2018 року у справі №336/4385/17 Верховний Суд вказав, що для підвищення пенсії на підставі частини 1 статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідна наявність наступних умов: звернення за призначенням пенсії за віком з більш пізнього віку, ніж передбачено абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; не одержання жодного виду пенсії після досягнення пенсійного віку; наявність страхового стажу після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, 19, 46 Конституції України, ст. 9, 10, 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Свентух Віталій Михайлович