30 червня 2020 року
м. Київ
cправа № 910/11433/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Кушнір І.В., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Собко О.В., Малярчук Ю.Б.,
відповідача-1: Ковалик В.В.,
відповідача-2: Лукашевич Д.О., Скворцова В.О.,
третьої особи: Шилець А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020
та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019
у справі № 910/11433/19
за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
до:
1) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
про визнання недійсною додаткової угоди до договору,
У серпні 2019 року Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгруп Фактор" (далі - ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор") про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019, укладеної між АТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.03.2019 на інтернет-ресурсі https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000102-b опубліковано протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, переможцем відкритих торгів за яким по лоту № F110139420 оголошено ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор". 15.04.2019, за результатами вказаних торгів між АТ "Дельта банк" та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" укладено договір №1295/к про відступлення права вимоги від 15.04.2019. В свою чергу, 28.05.2019 між АТ "Дельта банк" та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" укладено додаткову угоду № 1 до договору №1295/к від 15.04.2019, за умовами якої ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" набуло права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F110139420 та не можуть бути предметом договору №1295/К від 15.04.2019. Оскаржувана додаткова угода, на думку заявника, суперечить ч. 2 ст. 1, ч.ч. 6, 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що є підставою для визнання її недійсною на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 (колегія суддів у складі: Коротун О.М. - головуючий, Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі постанови правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк". Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 (включно).
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду №51 від 02.03.2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015.
Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта банк" тимчасову адміністрацію у позивача було продовжено до 01.10.2015.
02.10.2015 на підставі постанови правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №619 від 20.02.2017 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки до 04.10.2019, продовжено повноваження ліквідатора.
28.03.2019 на інтернет-ресурсі https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000102-b опубліковано протокол №UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, згідно з яким переможцем відкритих торгів по лоту № F1GL39420 оголошено ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор".
За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, між ПАТ "Дельта Банк" (банком) та ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" (новим кредитором) 15.04.2019 укладено договір про відступлення прав вимоги № 1295/К, відповідно до п. 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору.
Право вимоги означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) банку в якості кредитора до боржників (як позичальників, так і майнових/фінансових поручителів) за кредитними договорами, а також всі права вимоги банку до осіб, які надали забезпечення (згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору, за всіма договорами забезпечення, включаючи будь-які з прав та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні банку щодо виконання позичальниками та особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення згідно з реєстром у додатку № 1 до цього договору).
Відповідно до п. 2 договору, новий кредитор у день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатку № 1, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказані у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржника, що надане банку відповідно до умов основних договорів.
Згідно з додатком № 1 до договору №1295/К, до нового кредитора переходять такі права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013: загальна заборгованість за договором на дату відступлення права вимоги - 77 647 468, 01 грн., заборгованість по тілу кредиту - 0, 00 грн., заборгованість по нарахованим % за кредитом на дату відступлення права вимоги - 77 647 468, 01 грн., пеня, штраф, тощо на дату відступлення прав вимоги - 0,00 грн.
Додатковою угодою № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019 викладено п. 2 останнього в наступній редакції: "новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами (кредитний договір (договір кредитної лінії) №ВКЛ-2022390 від 29,08.2013, кредитний договір (договір кредитної лінії) №ВКЛ-2022390/1 віл 30.09.2013), включаючи, проте не обмежуючись, право вимагати за основними договорами належного виконання боржниками обов'язків, сплати боржниками заборгованості за кредитом, сплати процентів, сплати комісій, сплати штрафних санкцій (штрафу та пені), сплати інфляційного збільшення суми заборгованості, сплати 3% річних, встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, а також всі інші права, встановлені для кредитора основними договорами або чинним законодавством України, які виникли або можуть виникнути в майбутньому у зв'язку з виконанням, неналежним виконанням або невиконанням боржниками своїх зобов'язані, за основними договорами. Розрахунок заборгованості за основними договорами вказаний у додатку 1 до цього договору. Зазначений у додатку 1 до цього договору розрахунок заборгованості за основними договорами жодним чином не перешкоджає новому кредитору вимагати виконання всіх зобов'язань, встановлених основними договорами або чинним законодавством України, із проведенням власного розрахунку заборгованості за основними договорами. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, передбачених даним договором, за виключенням права здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, то надане банку відповідно умов основних договорів".
Посилаючись на те, що за умовами додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" набуло права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F110139420 та не можуть бути предметом договору №1295/К від 15.04.2019, у зв'язку з чим додаткова угода суперечить ч. 2 ст. 1, ч. 6, 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Положенню щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються (затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388) (далі - Положення № 388), що є підставою для визнання її недійсною на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, АТ "Укргазвидобування" звернулось до суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зі змісту оскаржуваної додаткової угоди слідує, що нова редакція п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, визначений у п. 1 договору, протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів. Також суд першої інстанції, виходячи з аналізу змісту додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/к від 15.04.2019, встановив, що обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами у новій редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 повністю поглинається обсягом прав, визначених у первісній редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019. Відповідно, доводи позивача про те, що наслідками укладення додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 було збільшено обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами, суд першої інстанції відхилив, оскільки такі не знайшли свого підтвердження.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на те, що суди не дослідили усі обставини, які мають значення для справи, а саме: чи встановлені ст. 1, ч.ч. 6, 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положенням № 388 вимоги реалізовувати право вимоги банку на відкритих торгах? Що було предметом відкритих торгів лоту №F110139420 в частині договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013? Який розмір права вимоги в частині права вимоги договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, що є предметом договору № 1295/К від 15.04.2019 в редакції оскаржуваної угоди № 1? Чи є тотожним предмет відкритих торгів №F11GL39420 в частині кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 та право вимоги, яке є предметом договору № 1295/К від 15.04.2019 в редакції оскаржуваної угоди №1? На переконання скаржника, внаслідок укладення спірної додаткової угоди № 1 було відчужено право вимоги банку без проведення торгів, а тому така угода суперечить ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та п. 1 розділу VI "Умови та порядок проведення відкритих торгів (аукціону)" Положення № 388, у зв'язку з чим, в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсною. Заявник касаційної скарги вказує на помилковість висновків судів про незмінність предмету договору внаслідок укладення спірної додаткової угоди № 1, оскільки останньою ПАТ "Дельта банк" надало ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор", у тому числі, права вимоги сум 3 % річних та інфляційних (чим порушено ст. 625 ЦК України), які були предметом договору № 1295/К від 15.04.2019.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.03.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 19.03.2020.
Ухвалою від 17.03.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 не відбудеться 24.03.2020, а про дату і час судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.03.2020 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що останні є обґрунтованими та винесені з додержанням всіх вимог матеріального та процесуального права. За твердженням Фонду, суди дійшли правильних висновків, що договір відступлення прав вимоги № 1295/к від 15.04.2019 не містить жодної заборони щодо внесення змін до нього, а додаткова угода жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів. Крім цього, предметом оскарження є додаткова угода № 1, а не сам договір відступлення права вимоги, а норма ст. 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. В свою чергу право вимоги не вичерпується встановленою заборгованістю по нарахованих процентах, а передбачає увесь обсяг зобов'язань, що витікають з такого договору. Така вимога охоплена "правом вимоги" за кредитним договором, виставленим на торги Фондом гарантування вкладів. Також у справі № 910/18618/17 позивач намагався довести, що оскаржувана додаткова угода № 1 від 28.05.2019 порушує публічний порядок, однак за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд зазначив про необґрунтованість таких доводів. В свою чергу, позивач був позичальником неплатоспроможного АТ "Дельта Банк", не виконував належним чином зобов'язання, що передбачені кредитними договорами, а Фонд гарантування вкладів та АТ "Дельта Банк" на виконання вимог закону здійснювали організацію та продаж права вимоги за кредитними договорами з метою отримання грошових кошів від реалізації даного майна банку, яке впливає на формування ліквідаційної маси АТ "Дельта Банк" за рахунок якої задовольняються вимоги вкладників/кредиторів банку. Оскаржуваною додатковою угодою ніяким чином не змінено предмет торгів, адже порядок повернення кредиту та сплата всіх штрафних санкцій передбачена самими кредитними договорами № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 та № ВКЛ-2022390 від 29.08.2013, право вимоги за якими перейшло до відповідача-2.
Також від ТОВ "ФК "Фінгруп Фактор" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 23.03.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 19.03.2020, у якому відповідач-2 просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначаючи, що позивач був позичальником неплатоспроможного банку, не виконував належним чином зобов'язання, що передбачені кредитним договором, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та АТ "Дельта Банк" на виконання вимог Закону здійснили організацію та продаж права вимоги за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 з метою отримання грошових кошів від реалізації даного майна банку, яке впливає на формування ліквідаційної маси "АТ "Дельта Банк" за рахунок якої задовольняються вимоги вкладників/кредиторів банку. Аналіз ст.ст. 549-552, 625,1048,1050,1054 ЦК України свідчить, що до права вимоги за кредитним договором, у тому числі, але не виключно, входить до повернення наданої суми сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки та компенсація, гарантована ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим посилання скаржника на відмінність обсягу проданого активу, зазначеного в інформації про його продаж та оспорюваній додатковій угоді та не дослідження таких обставин правомірно були відхилені апеляційним судом як безпідставні. До того ж предметом оскарження є саме додаткова угода, а не договір відступлення права вимоги, п. 1 якого передбачено продаж всіх прав вимоги (як існуючі так і майбутні, як наявні, так і умовні) банку в якості кредитора до боржників. Суди дійшли правильних висновків, що нова редакція п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів. Крім цього, позивачем ані у своїй позовній заяві, ані в апеляційній та касаційній скаргах не зазначено яким чином було порушено його право, за захистом якого він звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає таке порушення.
Також до Верховного Суду 31.03.2020 від АТ "Дельта Банк" надійшов відзив на касаційну скаргу, який залишається судом без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України, оскільки поданий поза межами строку, встановленого ухвалою від 02.03.2020 (поданий 26.03.2020).
Ухвалою від 14.04.2020 призначено розгляд касаційної скарги на 21.05.2020.
Ухвалою від 21.05.2020 відкладено розгляд касаційної скарги на 30.06.2020.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників учасників справи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
При цьому з урахуванням положень ст. 74 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.
Згідно з ч. 6 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно (активи) банку або кількох банків може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.
Частиною 7 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду.
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об'єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об'єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об'єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків.
Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається.
Порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, у тому числі принципи та критерії черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозиції з продажу окремих активів/пулів активів, регламентовано Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 № 388.
Пунктом 1 Розділу III Положення щодо організації продажу визначено що, порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна).
Згідно з п. 2 Розділу III Положення щодо організації продажу, результати інвентаризації, формування ліквідаційної маси та плану продажу активів (майна) затверджуються Фондом.
Пунктом 2 Розділу VI Положення щодо організації продажу визначено, що продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через ЕТС.
Відповідно до п. 1 Розділу VI Умови та порядок проведення відкритих торгів (аукціону) на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги.
Судами обох інстанцій встановлено, що оскільки на підставі договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 скаржник був позичальником неплатоспроможного банку, не виконував належним чином зобов'язання, що передбачені кредитним договором, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ "Дельта Банк" на виконання вимог Закону здійснили організацію та продаж права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 з метою отримання грошових коштів від реалізації даного майна банку.
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів на торги виставлено право вимоги, зокрема, за кредитним договором № ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013.
Відповідно до ч. 1 Розділу V "Порядок розкриття інформації про активи (майно) банків, що ліквідуються" Положення № 388, протягом п'яти робочих днів після рішення Фонду щодо затвердження умов продажу активу(ів) (майна) банк на своєму веб-сайті і Фонд на своєму офіційному веб-сайті оприлюднюють публічні паспорти активів (майна) та паспорти відкритих торгів (аукціонів) за формою та структурою інформації, визначеними у додатках 7-16 до цього Положення.
За визначеннями, що містяться у розділі ІІ Положення № 388: паспорт відкритих торгів (аукціону) - сукупність інформації щодо проведення відкритих торгів (аукціонів), їх умов, організатора відкритих торгів (аукціонів) тощо; публічний паспорт активу (майна) - сукупність інформації щодо активів (майна) банку, що ліквідується, яка оприлюднюється з метою залучення якомога більшої кількості потенційних покупців з урахуванням вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про захист персональних даних".
Відповідно до п. 11 розділу VII Положення № 388, реалізація активів (майна), умови продажу яких затверджуються виконавчою дирекцією Фонду або згідно з чинним законодавством України колегіальним органом Фонду з питань консолідації та продажу активів (у разі делегування йому відповідних повноважень) вперше або були затверджені до набрання чинності цим Положенням, але активи (майно) не були виставлені на продаж, за рішенням, прийнятим виконавчою дирекцією Фонду або згідно з чинним законодавством України колегіальним органом Фонду з питань консолідації та продажу активів (у разі делегування йому відповідних повноважень), у тому числі, може здійснюватися у такому порядку: початкова ціна активів (майна) встановлюється на рівні вартості відповідних активів, що відображається на балансових та на позабалансових рахунках (для прав вимоги за кредитними договорами - на рівні заборгованості за такими договорами (заборгованість за основним боргом, нарахованими відсотками, а також сума заборгованості, що обліковується на рахунках клієнтів банку)) станом на перше число місяця, у якому затверджено відповідну пропозицію, але не нижче оціночної вартості таких активів, визначеної незалежними суб'єктами оціночної діяльності; активи (майно), які не були продані на відкритих торгах (аукціоні), банк повторно виставляє на продаж із зменшенням їх ціни реалізації, встановленої для проведення попередніх відкритих торгів (аукціону), на 10 відсотків від початкової ціни, але сумарно не більше ніж на 80 відсотків від початкової ціни.
Як встановлено апеляційним судом, у публічному паспорті активу зазначено загальну заборгованість в гривнях. При цьому, на момент проведення торгів жодних застережень щодо продажу права вимоги виключно в межах наявної заборгованості, ані інформація про актив, ані паспорт активу не містили. Натомість предметом продажу було саме "право вимоги" за всім кредитним договором.
Положенням № 388 передбачено, що права вимоги - права вимоги боргу за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання таких вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Наслідки порушення договору позичальником визначені ст. 1050 ЦК України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що до права вимоги за кредитним договором у тому числі, але не виключно, входить право на повернення наданої суми кредиту, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки (пені, штрафу, тощо), у разі допущення порушень, та компенсація, гарантована ст. 625 ЦК України стосовно грошового зобов'язання. Тобто, право вимоги не вичерпується встановленою заборгованістю по нарахованих процентах, а передбачає увесь обсяг зобов'язань, що витікають з такого договору.
Дійсно, право вимоги за кредитним договором не вичерпується встановленою заборгованістю по нарахованих процентах, а передбачає увесь обсяг зобов'язань, що витікають з такого договору, однак вказане не зумовлює неможливості продажу банком частини прав вимоги (зокрема, окремо за тілом кредиту, окремо за процентами за користування кредитом, окремо за штрафними санкціями).
При цьому саме оформлення договору про відступлення права вимоги за результатами проведеного аукціону повинно здійснюватися з урахуванням саме вимог (або їх частини), які виставлялися банком на продаж.
Таким чином, для того, аби дійти обґрунтованого висновку про те, який саме обсяг прав був реалізований на торгах, необхідно дослідити, що було предметом відкритих торгів лоту №F110139420 в частині договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 та який розмір права вимоги передавався за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, оскільки договір відступлення права вимоги є похідним від результатів аукціону, на якому реалізується саме визначена вимоги (або її частина).
З огляду на імперативні приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд не вправі здійснювати ані встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, ані вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги.
Судами обох інстанцій встановлено, що за результатами проведених торгів було продано, зокрема, права вимоги за кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013. За результатом проведених торгів було укладено договір відступлення прав вимоги №1295/к від 15.04.2019. При цьому договір відступлення прав вимоги не містить жодної заборони щодо внесення змін до нього.
Зі змісту оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору №1295/к від 15.04.2019 слідує, що нова редакція п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, визначений у п. 1 договору, не суперечить протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу.
До того ж, обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами у новій редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 повністю поглинається обсягом прав, визначених у первісній редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019. Так, умова п. 2 (у первісній редакції) передбачала, що новий кредитор набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи, сплату боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій. Тобто наведений перелік не виключав можливості сплати інших платежів, які входять до кола зобов'язань, передбачених "правом вимоги" за кредитним договором.
З огляду на викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, з урахуванням того, що позивач оскаржує саме додаткову угоду, а не договір про відступлення права вимоги, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про безпідставність доводів АТ "Укргазвидобування", що за наслідками укладення додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 було збільшено обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами, і такі доводи не підтверджуються обставинами справи, та, як результат - про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі № 910/11433/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Кушнір І.В.
Случ О.В.