06 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/5035/17
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Стратієнко Л.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 ,
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Усатенко І.В.)
від 04.02.2019,
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Сулім В.В., судді - Пашкіна С.А., Ткаченко Б.О.)
від 26.05.2020,
у справі за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плато Плюс»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Денисенко Вікторія Олександрівна
про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії,
19.06.2020 ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №910/5035/17 до Касаційного господарського суду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що скаргу подано без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладених у пункті 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав), з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Проте в порушення вищенаведених вимог процесуального законодавства у поданій касаційній скарзі не визначено конкретної підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та не зазначено, які норми матеріального чи процесуального права були неправильно застосовані або порушені судами попередніх інстанцій.
З огляду на те, що у касаційній скарзі не зазначено жодної з передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №910/5035/17, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху як такої, що оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу.
Також касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (в редакції чинній на момент подачі позовної заяви).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону із позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (в редакції чинній на момент подачі позовної заяви).
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року в розмірі 1 600,00 гривень.
У зв'язку із тим, що позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою у березні 2017 року, касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №910/5035/17 заявник подав 19.06.2020 та просить у своїй касаційній скарзі скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то при подачі цієї касаційної скарги останній повинен був сплатити судовий збір у розмірі 6 400,00 грн ((200% від 3 200,00 грн (1600, 00 грн x 2 немайнові вимоги))
Проте, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом розмірі, натомість, скаржником подано клопотання про звільнення його від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано тим, що згідно з довідкою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.05.2020 №21373/ФОП/26-15-55-06 дохід ОСОБА_1 за 2019 рік склав 99 000,00 грн.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, N 32, п. 25 - 26).
Суд підкреслює, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див., наприклад, рішення суду від 10.07.1998 року у справі компанії "Тіннеллі та сини, Лтд. та ін." і "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства", Reports 1998-IV, с. 1660, п. 72, та рішення суду від 28.11.2006 року у справі "Апостол проти Грузії", заява N 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дія в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії" (Case of Stankov v. Bulgaria, заява N 68490/01, п. 57).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З наведеного вбачається, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є дискреційним правом, а не обов'язком суду, можливість реалізації якого пов'язується з майновим станом особи.
Суд зауважує, що Закон №3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (пункт 111 рішення Європейського суду з прав людини від 20 лютого 2014 року у справі «Shishkov v. Russia»).
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Наведені заявником обставини не можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору, оскільки надана довідка фізичної особи - підприємця про доходи не характеризує реальний майновий стан ОСОБА_1 як фізичної особи та не підтверджує з достовірністю тієї обставини, що станом на момент звернення до суду його майновий стан у 2020 році об'єктивно перешкоджає сплатити судовий збір.
У зв'язку з викладеним, клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Оскільки суд касаційної інстанції має застосовувати вказані вимоги до касаційних скарг, то у зв'язку з несплатою судового збору, заявнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору у сумі 6 400,00 грн.
Крім того, позивачем додано до касаційної скарги копії доказів надсилання цієї скарги і доданих до неї документів з описом вкладення іншим учасникам справи, що є підставою для витребування оригіналів доказів.
Враховуючи викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ча-стини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 у справі №910/5035/17 залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Л. Стратієнко