Справа № 338/158/19
Провадження № 22-ц/4808/24/20
Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.
Суддя-доповідач Горейко
03 липня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Матківського Р.Й., Максюти І.О.
секретаря Маслей А.М.
з участю апелянта ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 , її представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Старобогородчанська сільська рада об'єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду, ухвалене у складі судді Шишка О.А. 31 липня 2019 року в с-щі Богородчани,
05.02.2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Старобогородчанська сільська рада об'єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона є власником земельної ділянки та розташованих на ній житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 . З часу придбання вказаного домоволодіння, а саме з 1988 року, для проходу та проїзду до свого господарства зі сторони вулиці Грушевського вона та члени її сім'ї користувалися громадською дорогою, яка проходить повз господарство відповідача ОСОБА_1 , яке він придбав у попереднього власника ОСОБА_5 . Вказаною громадською дорогою, яка передбачена у генеральному плані села Скобичівка, користувалися й інші односельчани. На початку травня 2018 року відповідач встановив металевий шлагбаум, чим перекрив заїзд до її господарства. З метою вирішення конфліктної ситуації вона та її сусіди звернулися в Старобогороданську сільську раду, де їм повідомили, що під час виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 було допущено помилку та включено громадську дорогу в загальну площу його земельної ділянки.
Посилаючись на те, що вона не має іншого належного заїзду до свого господарства, а відповідач на її звернення щодо встановлення земельного сервітуту не реагує, просила позов задовольнити та встановити безстроковий і безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки шириною 3,2 м та довжиною 39,45 м, яка належить ОСОБА_1 , у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до її земельної ділянки та житлового будинку.
18.03.2019 року позивач уточнила позовні вимоги в частині визначення параметрів земельного сервітуту та просила встановити безстроковий і безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га шириною від точки «Б» до точки «А» 3,5 м та від точки «Д» до точки «Г» - 14,24 м, яка належить ОСОБА_1 , у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до її земельної ділянки та житлового будинку.
Рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено постійний, безоплатний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,0147 га з довжинами між точками «А», «Б», «В», «Г» 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м, що розташована на АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД №866311 від 20.10.2006 року, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_2 , розташованих на АДРЕСА_1 . Вказані межі земельного сервітуту ухвалено прокласти у спосіб, зображений на схемі, що є додатком №8 до висновку експертного дослідження від 15.02.2019 року №007/02-19 судового експерта Максимчина А.Д.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 248,41 грн. судового збору.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Задовольняючи позов в частині вимог про встановлення земельного сервітуту, суд першої інстанції виходив з того, що з досліджених та перевірених у справі доказів вбачається наявність проектованого заїзду до господарства ОСОБА_2 зі сторони південного заходу (на даний час фактично через земельну ділянку відповідача), іншого належного заїзду до її господарства немає, а тому позивач обрала вірний спосіб захисту свого порушеного права, яке підлягає відновленню шляхом встановлення постійного, безоплатного земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки відповідача у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху до земельної ділянки та житлового будинку позивача відповідно до розмірів, вказаних у висновку експерта від 15.02.2019 року №007/02-19.
Задовольняючи частково вимоги ОСОБА_2 про стягнення судових витрат, суд виходив з того, що підтвердженими та такими, що підлягають стягненню, є витрати, понесені нею на сплату судового збору на суму 768,40 грн., проведення експертного дослідження на суму 7 000 грн., оплату послуг поштового зв'язку на загальну суму 210,08 грн., а також оплату послуг з виготовлення фотодоказів на суму 269,93 грн. Крім того, враховуючи складність справи, що розглядається, виходячи з обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання таких робіт, пропорційності витрат до предмета спору, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про підставність вимог про стягнення з відповідача 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 15 248,41 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Зокрема вказує, що розгляд справи 31.07.2019 року відбувся без його участі, незважаючи на те, що 23.07.2019 року його представником було подано клопотання про відкладення слухання справи у зв'язку з його перебуванням у відпустці.
Зазначає, що розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення суд не дав належної оцінки тій обставині, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 , належить йому на праві приватної власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 04.11.2005 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 , якій належала суцільна земельна ділянка площею 0,3247 га. Жодним чином ця земельна ділянка не поділена, на ній відсутні громадська стежка або під'їзний шлях.
Суд безпідставно не взяв до уваги лист Івано-Франківської філії ДП «Діпромісто» від 02.04.2019 року №7/127, в якому повідомлено, що відповідно до генерального плану забудови с. Скобичівка, розробленого у 2007 році та зі змінами у 2018 році, проїзд через його земельну ділянку генеральним планом не передбачається.
Також суд послався на факт наявності проектованого заїзду до господарства позивачки зі сторони південного заходу (через його земельну ділянку), який нібито підтверджується викопіюванням з генплану та опорного плану с. Скобичівка. Проте такі посилання суду є безпідставними, оскільки розроблення генерального плану села здійснюється згідно з нормами ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту», відповідно до п. 5.5.5 яких у генеральному плані відображається територія вулиць і доріг усіх категорій. Проїзди та під'їзди до житлових будинків генеральним планом не передбачаються в масштабі М 1:5000.
Крім того, суд безпідставно послався на план відводу земельної ділянки під будівництво його індивідуального житлового будинку та проект забудови його земельної ділянки, на якому зазначений заїзд до його житлового будинку. Даний план розроблявся згідно його заяви та не має жодного відношення до земельної ділянки позивачки та не може відображати заїзд до її домоволодіння.
На думку апелянта, суд, діючи упереджено, взяв до уваги лише покази свідків, допитаних за заявою позивачки, які протирічать матеріалам справи, та не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які повідомили, що до приватизації його земельної ділянки попередньою власницею ОСОБА_5 , дана земельна ділянка поділялася громадською стежкою, яка була вузькою, і проїзду до домоволодіння позивачки по ній ніколи не було.
Також, посилаючись на долучені позивачкою фотографії, з яких вбачається наявність спірного шляху, що примикає до її металевих воріт, суд не взяв до уваги його пояснення, з якими погодилась і позивачка, про те, що протягом тривалого часу він дозволяв позивачці користуватись його земельною ділянкою з метою проїзду до її будинку автомобіля швидкої допомоги, оскільки її чоловік мав інвалідність та пересувався у візку. Дозвіл на проїзд він надавав тимчасово з міркувань добросусідства, однак після смерті чоловіка позивачки необхідність у даному проїзді відпала.
Крім того апелянт зауважує, що позивачем здійснено забудову власної земельної ділянки з порушенням вимог ДБН 360.92** «Містобудування. Планування і забудова міських, сільських поселень», оскільки зведено господарську споруду та погіршено проїзд пожежного транспорту до будинку. Здійснивши перепланування технічного приміщення, зазначеного літерами «КН» в додатку №8 до висновку експертного дослідження, позивач має можливість розширити проїзд до житлового будинку на власній земельній ділянці та не вимагати від нього встановлення земельного сервітуту, який позбавляє його, як власника земельної ділянки, гарантованого йому права на використання її за цільовим призначенням.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечив та зазначив, що в апеляційній скарзі не наведено конкретних та чітко визначених порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. В суді першої інстанції ОСОБА_2 довела, що її земельна ділянка не примикає до АДРЕСА_2 , тому для заїзду до свого господарства позивач та її сім'я використовували проїзд з південного заходу. Наявність такого під'їзного шляху і факт користування ним сім'єю позивача протягом останніх десяти років сторонами визнається. Також наявність проектованого заїзду до господарства ОСОБА_2 зі сторони південного заходу (на даний час через земельну ділянку відповідача) підтверджується викопіюванням з генплану та опорного плану села Скобичівка, планом відводу земельної ділянки під будівництво житлового будинку, наданим колишньому чоловікові позивача ОСОБА_10 , планом відводу земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку та проектом забудови земельної ділянки ОСОБА_1 , показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також висновком експертного дослідження від 15.02.2019 року №007/02-19. Врахувавши наведені докази, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивач обрала вірний спосіб захисту свого порушеного права, яке підлягає відновленню шляхом встановлення постійного та безоплатного земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки відповідача.
Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В засіданні апеляційного суду 02.07.2020 року апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_2 та її представники доводи скарги заперечили з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити скаргу без задоволення.
Представник третьої особи в засіданні апеляційного суду 02.07.2020 року вважала апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним, посилаючись на те, що позивач та члени її сім'ї постійно користувались для проходу та проїзду до свого господарства зі сторони вулиці Грушевського громадською дорогою, яка проходить повз господарство відповідача ОСОБА_1 . Іншого належного заїзду до свого господарства ОСОБА_2 немає. Під час розгляду справи судом ОСОБА_1 огородив свою земельну ділянку бетонною огорожею, в тому числі і на місці проїзду, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не має проїзду до свого домогосподарства. Сусід ОСОБА_14 дозволив їй тимчасово користуватись його земельною ділянкою для проїзду. Однак, такий проїзд в найширшому місці має 3 метри і розширювати його немає можливості, оскільки розмір присадибної земельної ділянки ОСОБА_14 є менше за 0,0500 га, що суперечить будівельним нормам.
В судове засідання 03.07.2020 року не з'явились представник апелянта та представник третьої особи, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Представник апелянта надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з продовженням карантину до 30.07.2020 року та його поганим самопочуттям.
Представник третьої особи не повідомив суд про причину неявки.
Враховуючи вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, суд, розглянувши клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, з урахуванням стадії судового процесу, на якій оголошувалась перерва, явки в судове засідання апелянта, вважає неявку представника апелянта в судове засідання такою, що не перешкоджає продовженню розгляду справи за його відсутності.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц, якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Оскільки поважність причин неявки представника апелянта ОСОБА_1 , який був присутнім в судовому засіданні 02.07.2020 року, в якому оголошена перерва за його клопотанням, судом апеляційної інстанції не встановлена, як і не визнана його обов'язкова явка, то відкладення розгляду справи не є обов'язком суду.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін та представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння та земельної ділянки площею 0,1540 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2620488602:01:001:0100, які розташовані по АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІФ №114040 від 24.02.2006 року, свідоцтвом про право власності від 04.11.2010 року та свідоцтвами про право на спадщину за законом від 04.11.2010 року (т. 1 а.с. 6, 7, 123, 124).
Відповідачу ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1507 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, яка розташована по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 17).
Оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 не примикає до вулиці Грушевського, то для заїзду до свого господарства позивач та її сім'я використовували проїзд з південного заходу, який на даний час входить до складу земельної ділянки ОСОБА_1 . Наявність такого під'їзного шляху і факт користування ним позивачем та її сім'єю протягом останніх десяти років сторонами не оспорюється та підтверджена в судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
При цьому апелянт ОСОБА_16 зауважив, що він не заперечував сім'ї позивача використовувати під'їзний шлях через його земельну ділянку, оскільки чоловік позивача був інвалідом першої групи, пересувався на інвалідній колясці і потребував медичної допомоги. Крім того, в той час він вів будівництво будинку і сам використовував даний проїзд для підвезення будівельних матеріалів. Тепер в нього наявний інший заїзд до його домоволодіння.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут)
Статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Відповідно до положень частин 1-3 статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина 1, 2 статті 404 ЦК України).
Особливості та порядок встановлення земельного сервітуту визначено Земельним кодексом України.
Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.
Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
З аналізу наведених положень цивільного і земельного законодавства України слідує, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.
Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), слід враховувати, що: правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб'єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини 2 статті 402, частини 2 статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі №642/3165/17); метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №351/1146/16-ц).
Зазначене міститься в роз'ясненнях, наданих судам у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».
Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року в справі №607/12777/17, від 17 вересня 2018 року у справі №127/1417/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі №686/3104/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі №379/794/16-ц, від 30 січня 2018 року в справі №740/737/15, від 17 січня 2019 року у справі №607/12777/17.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наявний заїзд до господарства позивачки зі сторони південного заходу (на даний час фактично через земельну ділянку відповідача) є запроектований у викопіюванні з генплану (т. 1 а.с. 211) та опорному плану (т. 1 а.с. 212) села Скобичівка, плані відводу земельної ділянки під будівництво житлового будинку, наданому колишньому чоловікові позивачки ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 238), а також в плані відводу земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку відповідача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 213) та в проекті забудови земельної ділянки ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 4).
Наявність проектованого заїзду до господарства позивачки з південного заходу підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 - начальник відділу містобудування та архітектури Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області.
За даними дослідницької частини висновку експерта від 15.02.2019 року №007/02-19 (т. 1 а.с. 58-64) без встановлення сервітуту пішого проходу та проїзду транспортом до господарства позивача ОСОБА_2 немає.
Експертом констатовано, що на час проведення експертизи
- можливість проїзду на автотранспортному засобі на земельну ділянку площею 0,1540 га, кадастровий номер 2620488602:01:001:0100, здійснюється лише з північного заходу і є неналежним. Проїзд вантажного автотранспорту, у тому числі і пожежного автомобіля, є неможливий. Можливість вільного проїзду до житлового будинку ОСОБА_2 , який розташований за адресою : АДРЕСА_1 відсутній.
- влаштування належного проїзду на автотранспортному засобі та пішого проходу на земельну ділянку та до житлового будинку ОСОБА_2 є можливим з використанням земель загального користування (землі транспорту), які передбачені генпланом села Скобичівка з південного заходу, через земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,1507 га, з кадастровим номером 2620488602:01:001:0134 (державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД №866311 від 20.10.2006 року (додаток №7). Між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходяться металічні ворота, які б давали можливість вільного проїзду на автотранспортному засобі та пішого проходу на земельну ділянку та до житлового будинку ОСОБА_2 . Однак, через встановлений металевий шлагбаум по межі від А до Б (додаток №7) між землями сільської ради та землею ОСОБА_1 прохід та проїзд перекритий;
- технічна можливість встановлення земельного сервітуту є. Відповідно до План-схеми земельних ділянок (кадастрові номери 2620488602:01:001:0100 та 2620488602:01:001:0134) з проектом встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, за адресою: АДРЕСА_2 та 29 (додаток №8), земельний сервітут на право проходу та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху шириною 3,5 м (позначений зеленим кольором), може бути встановлений на частину земельної ділянки на земельній ділянці площею 0,1507 га з кадастровим номером 2620488602:01:001:0134, яка належить на праві власності ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №866311 від 20.10.2006 року і знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , має площу 0,0147 га та довжини 3,50 м, 17,72 м, 9,16 м, 12,57 м, 9,56 м, 4,68 м, 5,63 м, 9,28 м, 17,67 м.
Відповідно до висновку експерта №1952/19-28/1148-1151/20-28 від 22.05.2020 року за результатами проведення земельно-технічної експертизи, проведеної за ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15.11.2019 року, експертом встановлено, що до земельної ділянки позивача ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 існує під'їзд через земельну ділянку ОСОБА_14 , якою він користується і з його слів правовстановлюючі документи на цю земельну ділянку на етапі виготовлення. За результатами обмірів і топографо-геодезичної зйомки встановлено, що ширина даного під'їзду становить 3,00 м. Такий під'їзд нею використовується з усного дозволу ОСОБА_14 .
Також експертом встановлено, що до земельної ділянки позивача існував ще один під'їзд і зі слів присутніх при обстеженні використовувався як основний. Даний під'їзд проходив через земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 . Однак, при проведенні обстеження виявлено лишень часткові ознаки даного під'їзду, а саме по межі між земельними ділянками зі сторони земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , розміщені металічні ворота, а зі сторони земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , розміщена бетонна огорожа.
За даними висновку експерта можливі два варіанти для влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 по варіанту №1, де лініями синього кольору зображено фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 2620488602:01:001:0100, що належить ОСОБА_2 , лініями червоного кольору фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 2620488602:01:001:0134, що належить ОСОБА_1 , лініями зеленого кольору і область, що заштрихована штрихами зеленого кольору зображено місце облаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 . Площа даного проїзду становить 0,0115 га. Даний варіант є більш доцільним і належним для влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки з кадастровим номером 2620488602:01:001:0100.
По варіанту №2, де лініями синього кольору зображено фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 2620488602:01:001:0100, що належить ОСОБА_2 , лініями червоного кольору фактичні межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_14 , лініями зеленого кольору і область, що заштрихована штрихами зеленого кольору зображено місце облаштування проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 . Площа даного проїзду становить 0,0143 га. Даний варіант не є доцільним і належним для влаштування проїзду та проходу до земельної ділянки з кадастровим номером 2620488602:01:001:0100.
З аналізу двох висновків експертиз вбачається, що пішого проходу та під'їзного шляху до земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 немає.
Облаштування проходу та під'їзду до земельної ділянки позивача можливий тільки шляхом встановлення земельного сервітуту. Більш доцільним і належним є встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 263 ЦПК України), правильно виходив із того, що позивач довела безальтернативність захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту, та найменшої обтяжливості обраного ним способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки відповідача, проти якого заперечував відповідач.
Посилання апелянта на те, що при розгляді справи суд допустив порушення норм процесуального права, розглянувши справу без його участі, залишивши поза увагою його клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відпусткою, то такі в силу частини 3 статті 376 ЦПК України не відносяться до обов'язкових підстав для скасування судового рішення.
Доводи апелянта, що висновок суду про наявність проектованого заїзду до господарства позивачки з південного заходу через його земельну ділянку є безпідставним без урахування листа Івано-Франківської філії ДП «Діпромісто» від 02.04.2019 року №7/127, без урахування того, що у викопіюванні з генплану та опорного плану с. Скобичівка не відображено проїзди та під'їзди до житлових будинків генеральним планом, а також, що план відводу земельної ділянки під будівництво його індивідуального житлового будинку та проект забудови його земельної ділянки не має жодного відношення до земельної ділянки позивачки та не може відображати заїзд до її домоволодіння, зводяться до переоцінки доказів, що є поза компетенцією апеляційного суду.
Посилання апелянта на те, що суд зробив висновок про доцільність встановлення земельного сервітуту для проїзду ОСОБА_2 до своєї земельної ділянки через його земельну ділянку на підставі суперечливого висновку експерта ОСОБА_17 не приймається судом до уваги, оскільки такий же висновок зроблено експертом ОСОБА_18 в результаті проведення експертного дослідження на виконання ухвали Івано-Франківського апеляційного суду.
Доводи апелянта, що поза увагою суду залишились свідчення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не беруться до уваги, оскільки судом першої інстанції дано оцінку всім доказам в сукупності встановлених обставин справи.
Твердження апелянта, що здійснивши перепланування технічного приміщення, зазначеного літерами «КН» в додатку №8 до висновку експертного дослідження, позивач має можливість розширити проїзд до житлового будинку на власній земельній ділянці та не вимагати від нього встановлення земельного сервітуту, який позбавляє його, як власника земельної ділянки, гарантованого йому права на використання її за цільовим призначенням не знайшли відображення у висновку експертів, а тому не приймаються судом до уваги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, встановивши обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та правильно застосував норми матеріального права, які їх регулюють.
З урахуванням положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: Р.Й. Матківський
І.О. Максюта
Повний текст постанови складено 03 липня 2020 року