Дата документу 01.07.2020 Справа № 314/3317/19
Провадження № 11-кп/807/1172/20 Головуючий в 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 314/3317/19 Доповідач в 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 липня 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про умовно-дострокове звільнення або заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким на певний строк, громадянина України, мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , який відбуває покарання за вироком Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2004 року, відповідно до якого його засуджено за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 15, п.п. 9, 12,13 ч. 2 ст. 115, ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду України від 10.06.2004 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2004 року залишено без змін. Початок строку: 10.07.2003 року,
за участю прокурора ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 ,
за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року,
в апеляційній скарзі (з доповненнями) засуджений ОСОБА_6 вважає ухвалу суду незаконною та такою, що суперечить положенням Конституції України, ст. 3 Європейської конвенції з прав людини 1950 року та практики Європейського суду з прав людини. Просить ухвалу суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги, захисника та засудженого, які просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурора, який просив судове рішення залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про умовно-дострокове звільнення або заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким на певний строк.
З матеріалів справи вбачається, що до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, шляхом усунення порушень, які закріплені в рішенні ЄСПЛ «Петухов проти України», та інших, Конституції України та зокрема статті 3 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод (на що вказує практика Європейського суду з прав людини).
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що вироком Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2004 року його засуджено за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 15, п.п. 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду України від 10.06.2004 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2004 року залишено без змін. При цьому зазначає, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі, як воно визначено законодавством України та практикою його застосування, не відповідає міжнародним договорам, ратифікованим Україною, Конституції України, оскільки суперечить нормам акта вищої юридичної сили - рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України № 2», а також незаконності порядку його введення та застосування згідно з чинним законодавством України, а тому вважає, що застосоване стосовно нього покарання у виді довічного позбавлення волі, повинно бути пом'якшене.
Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції вказав на те, що підстави для задоволення клопотання про приведення покарання, призначеного вироком, у відповідність до положень міжнародних норм та вимог відсутні, оскільки дана вимога не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та не відноситься до компетенції суду першої інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до п.п.2, 3 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
За матеріалами провадження ОСОБА_6 засуджений вироком Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2004 року за п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 15, п.п. 9, 12,13 ч. 2 ст. 115, ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Верховного Суду України від 10.06.2004 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2004 року залишено без змін.
За змістом поданого ОСОБА_6 клопотання, останній висуває вимоги про те, що призначене йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі, як воно визначено законодавством України та практикою його застосування, не відповідає міжнародним договорам, ратифікованим Україною, Конституції України, оскільки є нелюдським та принижуючим людську гідність, а також незаконності порядку його введення та застосування згідно з чинним законодавством України.
Згідно з положеннями ст. 81 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
За положеннями ст. 82 КК України вбачається, що особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
У пунктах 3 та 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Положеннями статті 51 КК України передбачено як окремі види покарань за вчинення злочинів, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Отже, зі змісту положень ст. ст. 81 та 82 КК України вбачається, що законодавством не передбачено застосування наведених норм до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Після засудження ОСОБА_6 до покарання у виді довічного позбавлення волі, законами України про кримінальну відповідальність покарання за злочини, вчинені останнім, не пом'якшувалося.
Підстав для застосування положень частини третьої статті 74 КК України відсутні.
З огляду на посилання апелянта на порушення його права з підстав неврахування практики Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання.
Разом з тим, за нормами діючого законодавства механізму умовно-дострокового звільнення або заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке стосовно засуджених до довічного позбавлення волі не передбачено.
Однак, законодавством передбачений інститут помилування. Так, частиною першою статті 87 КК України встановлена можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно з частиною другою статті 87 КК України, актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, а відповідно до ч. 7 ст. 151 КВК України, засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Таким чином, КК України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведене вище переконує судову колегію в обґрунтованості висновку суду першої інстанції про те, що можливість умовно-дострокового звільнення та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, поширюється лише на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і до покарання у виді довічного позбавлення волі на теперішній час з урахуванням діючого законодавства не може бути застосована.
Будь-яких порушень норм матеріального та процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті рішення по розгляду клопотання засудженого колегія суддів не вбачає, а тому воно не підлягає скасуванню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року, якою в задоволенні клопотання засудженого «Вільнянська установа виконання покарань (№11) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про умовно-дострокове звільнення або заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким на певний строк, відмовлено - залишити без змін.
Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді: