Дата документу 03.07.2020 Справа № 336/7132/15-ц
Справа № 22-ц/807/1939/20 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В.
Є.У.№ 336/7132/15-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
03 липня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Дашковської А.В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягненні заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2019 року,
У жовтні 2015 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 65 745,49 грн., із яких: 31 908,30 грн. - заборгованість за кредитом; 28 980,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1250 грн. - заборгованість по комісії, а також 3606 грн. 93 коп. - судові штрафи. В обґрунтування позову зазначено, що 18.01.2011 сторони уклали кредитний договір №б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит у сумі 35100 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Станом на 15.09.2015 у зв'язку з невиконанням зобов'язань відповідачем виникла заборгованість у розмірі 65 745,49 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 01/AZ від 20.07.2015, на підставі якого останній зобов'язався частково нести відповідальність за виконання обов'язків згідно з кредитним договором. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сумою в 1000 грн., які позивач просить стягнути з поручителя на свою користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2019 року позов залишено без задоволення.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження як факту укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , так і розміру заборгованості за договором.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильну оцінку зібраних у справі письмових доказів, якими підтверджується як факт надання позичальнику кредитних коштів, так і часткового погашення останньою кредиту.
Копія апеляційної скарги і ухвала про відкриття апеляційного провадження отримані ОСОБА_2 08.05.2020, відзив на апеляційну скаргу останній не надав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. До Банку вона зверталась лише коли відкривала рахунок для отримання соціальних виплат на дитину. Наміру на укладання кредитного договору ніколи не висловлювала, з Правилами та Умовами кредитного договору не ознайомлювалась. Крім того вказала на те, що з відповідачем ОСОБА_2 вона не знайома, не уповноважувала його бути своїм поручителем перед будь-яким кредитором. Просила апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами1, 2, 5 ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту порушення свого права. Надані позивачем докази про укладення сторонами 18.01.2011 кредитного договору, на думку суду першої інстанції, не є належними та допустимими, оскільки містять суперечливу інформацію.
Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов із порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Встановлено, що 18.01.2011 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а. с. 10, зворотній бік).
До кредитного договору банк додав Довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Кредит на всякий случай» (а.с.10).
Відповідно до довідок АТ КБ «Приватбанк» (а.с.198, 209) за спірним кредитним договором ОСОБА_3 отримала 6 карток з відповідними номерами зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня травня 2019 (а.с.209)
Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 6) станом на 15.09.2015 ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 65 745,49 грн, із яких: 31 908,30 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 28 980,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1250,00 грн - заборгованість за комісією; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 3106,93 гривень - штраф (процентна складова).
Дійшовши висновку про недоведеність позовних вимог щодо факту отримання кредитних коштів, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з листопада 2013 року ОСОБА_1 активно користувалася кредитною карткою, періодично вносила платежі на погашення кредитної заборгованості, останній із яких було внесено 26.08.2014 року на суму 200 грн. (а.с.210-212).
Аналіз вказаного розрахунку свідчить про те, що відповідачем в період з 10.11.2013 року по 27.11.2013 року було витрачено 18 442,93 гривень кредитних коштів, а погашено з 04.12.2013 року по 26.08.2014 року 8692,93 гривні. Отже різниця між отриманими кредитними коштами та погашенням за кредитом становить 8 692,93 гривні, а тому вказана сума боргу і підлягає стягненню з відповідача.
Належних і допустимих доказів на підтвердження факту заборгованості за тілом кредиту на заявлену до стягнення суму матеріали справи не містять.
За вказаних обставин висновки суду про недоведеність факту отримання кредитної картки і встановлення Банком кредитного ліміту на картковому рахунку позичальника не відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність вимог Банку щодо стягнення відсотків, комісії та судових штрафів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Тобто, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Заява - анкета позичальника від 22 квітня 2013 року не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких підстав не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині підстав стягнення з відповідача процентів, пені, комісії та штрафів, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Однак, враховуючи, те що фактично позичальником були отримані та використані кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення кредитних коштів.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За положеннями ст. 206 ЦПК навіть у разі визнання позову відповідачем, суд ухвалює рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав.
Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим на підставі статті 376 ЦПК України в частині відмови у стягненні з позичальника заборгованості за кредитом на суму 8692,93 грн. воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд знехтував принципами платності кредитного договору не є переконливим, позаяк у відповідності до положень ст. 13 ЦПК суд першої інстанції виходив з принципу диспозитивності цивільного судочинства. За зазначеною нормою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду. Тож суд першої інстанції не наділений правом самостійно визначати іншу процентну ставку, за якою нібито мав оплачуватися кредит, всупереч заявленим позовним вимогам.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інтонації, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в сумі 8692,93 гривень, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за подачу позову до суду першої інстанції складає 161,05 гривень.
У зв'язку з тим, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню та з урахуванням того, що був сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1827,00 гривень, з ОСОБА_1 , підлягає стягненню судовий збір в розмірі 241,56 гривень ( 241,56+161,05 = 402,61 гривень).
Стосовно вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_2 1000,00 гривень, апеляційний суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Із матеріалів справи вбачається, що 20.07.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №01/AZ. За змістом вказаного договору, поручитель ОСОБА_2 надав поруку перед кредитором за виконання вказаними в Додатку - 1 цього договору всіх своїх обов'язків за кредитними договорами , вказаними у Додатку -1, зокрема за кредитним договором на ім'я ОСОБА_1 (а.с.7,8)
Відповідно до п.2 Договору №01/AZ та Додатку-1 до нього, розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою у 1000,00 гривень.
Згідно п.п.5,6 Договору №01/AZ, у випадку не виконання боржником будь-якого обов'язку, передбаченого п.1 цього Договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги.
Згідно до ч.ч.1,2 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Оскільки, ОСОБА_1 не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим в неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню, то вимогу банку про стягнення з ОСОБА_2 , як поручителя також підлягають задоволенню в межах позовних вимог.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX).
За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Керуючись ст.ст. 374,376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Шевчеківського районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2019 у цій справі скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» (МФО:305299, ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса:49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50)заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.01.2011 року в розмірі 8692,93 (вісім тисяч шістсот дев'яносто дві гривні 93 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» (МФО:305299, ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса:49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50) судовий збір в розмірі 402,61 гривень (чотириста дві гривні 61 копійка).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» (МФО:305299, ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса:49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50) 1000,00 гривень (одна тисяча гривень 00 копійок) за договором поруки №01/AZ від 02.07.2015 року
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Головуючий: І.В. Кочеткова
Судді: А.В. Дашковська
О.М. Кримська