Єдиний унікальний номер №943/1665/19
Провадження № 2/943/703/2020
04 червня 2020 року м.Буськ, Львівська область
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючої-судді Шендрікової Г.О.,
за участю секретаря судового засідання Волошин Х.С.
без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від її імені діє представник ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування,
До Буського районного суду Львівської області звернулась ОСОБА_1 , від її імені діє представник ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування.
Позов мотивує тим, 05.11.2018 року о 19.55 мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_3 , керуючи спеціалізованим вантажним тягачем MAN TGS19/400, д.н.з. НОМЕР_1 , з спеціалізованим напівпричепом рефрежератором KOGEL S 24 д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі Київ-Чоп в напрямку до м.Чоп в районі 485 км, поблизу села Вербляни, Буського району, Львівської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих травм помер на місці події. Відповідальність водія транспортного засобу, на день вчинення дорожньо-транспортної пригоди застрахована згідно полісу № НОМЕР_3 у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна». 03.12.2018 року на адресу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах матері загиблого ОСОБА_1 06 серпня 2019 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» відмовлено у виплаті заявленої суми страхового відшкодування. В обгрунтування відмови у виплаті страхового відшкодування страховик посилається на те, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 30.05.2019 року таке закрито на підставі відсутності у діях водія складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто відсутність вини водія. Однак, позивач вважає, що страховиком не обгрунтовано належним чином причини відмови у виплаті страхового відшкодування, помилково застосовано принцип вини та деліктне зобов'язання водія перед потерпілою як підстава для звільнення від цивільно-правової відповідальності. Просить суд позов задовольнити.
Заявою про зменшення позовних вимог представник позивача від 10.03.2020 зменшив позовні вимоги. Просить суд стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» страхове відшкодування у розмірі 178704 гривні 00 копійок (з яких: 44676,00 гривень - моральна шкода, 134028 гривень - відшкодування на утримання у зв'язку з втратою годувальника); пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 33425 гривень 87 копійок, три відсотки річних у розмірі 3495 гривень 74 копійки т а інфляційні витрати у розмірі 2146 гривень 92 копійки, загалом 39068 гривень 53 копійки; моральну шкоду, за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у розмірі 5000 гривень та понесені судові витрати у зв'язку з розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 гривень.
У відзиві відповідач заперечив про наявність підстав для виплати страхового відшкодування позивачці ОСОБА_1 . Просить суд відмовити у задоволенні заявленого позову.
Дослідивши подані докази сторонами у справі, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що постановою про закриття кримінального провадження від 30 травня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140000000587 від 06.11.2018 року, закрито у зв'язку з відсутністю у діяннях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с 28-29). З постанови убачається, що 05.11.2018 року приблизно о 19 годині 55 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи автопоїздом у складі сідельного тягача MAN TGS19/400, д.н.з. НОМЕР_1 , з спеціалізованим напівпричепом рефрежератором KOGEL S 24 д.н.з. НОМЕР_2 , та рухаючись ним автодорогою Київ-Чоп в напрямку до м. Чоп на 485 км+240м, поблизу села Вербляни, Буського району, Львівської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
Сторонами у справі факт дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце з обставин встановлених органом національної поліції не заперечувався.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно полісу № АМ 5671048 транспортний засіб НОМЕР_1 застрахований у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (а.с.16).
Відповідно до п. 2 ст. 22.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власникові наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
03.12.2018 року від імені позивача звернулись на адресу ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про виплату страхового відшкодування (а.с. 7). З заяви убачається, що страхову виплату, згідно вимог Закону слід здійснити матері загиблого ОСОБА_1 .
Родинний зв'язок між загиблим сином та матір'ю підтверджений належними доказами.
З відповіді ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (а.с. 32) убачається, що страхувальник відмовив у виплаті страхового відшкодування, оскільки не вбачає підстав для відшкодування по даному випадку.
Однак, під час розгляду справи було встановлено, що позивач отримав 4817 гривень 80 копійок страхового відшкодування від ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», виплата витрат на поховання.
Наведене дає підстави для висновку про те, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена смертю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а отже врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ЦК України.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати шкоду в повному розмірі.
Відповідно до ст. 22 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом абзацу 1 ч. 1, 2 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого народжена після його смерті.
Зазначені положення ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в якій зазначено, що страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.2).
Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «г» пункту 41.1 та п.п. «в» п. 41.2 ст. 41 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п. 27.3).
Відповідно до п. 35-1-35-2 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику Заяву про страхове відшкодування. До заяви додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника.
Положенням пункту 36.2 ст. 36 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обгрунтованими зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
У системному зв'язку із ст. 1200, 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 ст. 36 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик (у випадках, передбачених Законом - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами: перший платіж здійснюється не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.
Крім цього, пунктом 27.5 ст. 27 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати.
В свою чергу, особам, визначеним у пунктах 1-5 ч. 1 ст. 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділяти на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Поняття «непрацездатні громадяни» міститься у ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась була для заявника постійним і основним джерелом засобів для існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Як вбачається з копії свідоцтва про народження загиблого ОСОБА_4 (а.с. 10) в графі мати зазначена позивач ОСОБА_1 .
Згідно довідки від 15.11.2018 року (а.с. 13) з місця проживання померлого зазначено, що до дня смерті проживав у АДРЕСА_1 разом з членом сім'ї мати ОСОБА_1 , 1955 р.н.
З матеріалів справи убачається, що загиблий ОСОБА_4 не був одружений, дітей не мав, відтак інших утриманців, за виключенням матері, не мав.
Згідно пенсійного посвідчення (а.с. 14) матір загиблого ОСОБА_1 є пенсіонером за віком довічно.
Відповідно до ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
До доводів відповідача про те, що ПрАТ СК «ПЗУ Україна» не мала змоги визначити розмір відшкодування по втраті годувальника через ненадання позивачем документів про доходи потерпілого, суд ставиться критично, оскільки, у даному випадку необхідності розраховувати розмір середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого не має, з огляду на те, що позивач просила здійснити відшкодування шкоди, заподіяної смертю сина у встановленому п. 27.2 ст. 27 Законом України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мінімумі у розмірі 36 мінімальних заробітних плат.
Наведене у сукупності свідчить про підставність вимог позивача про стягнення страхового відшкодування на утримання по втраті годувальника. Відтак підлягають стягненню і пеня, 3% річних та інфляційні втрати, оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов'язання.
Статтею 23 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є шкода, пов'язані із смертю потерпілого.
Згідно з цим законом страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батька (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позові про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Судом встановлено, що потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 05 листопада 2018 року є ОСОБА_4 , а особою, яка має право на відшкодування шкоди, пов'язаної з її смертю є його матір ОСОБА_1 .
З постанови про закриття кримінального провадження не вбачається, що причиною ДТП стало порушення правил дорожнього руху пішохода ОСОБА_4 , як і відсутня інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно із п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше ніж 90 днів з дня отримання заяви про здійснення страхового відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 610, 611 ЦК України).
Згідно із ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому законом або договором.
Відповідно до ст. 36.5. Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Відповідно до висновків про правильне застосування норм права, що викладені у постанові від 16.05.2018 №686/21962/15-Ц Великої палати Верховного суду:
«38. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
39. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
40. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
41. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
42. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
43. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
44. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
45. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.»
Тобто зобов'язання відшкодувати майнову шкоду, завдану майну фізичної особи (потерпілому) виникає (породжується) в особи, яка таку шкоду завдала, саме в момент спричинення шкоди. «Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою» п.41 постанови від 16.05.2018 №686/21962/15-Ц Великої палати Верховного суду).
Ураховуючи викладене, суд приходить до переконання, що позивач ОСОБА_1 довела суду про підставність заявленого позову.
Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Загальна сума витрат на правову допомогу складає 15000 гривень про що відповідно повідомлено позивача і в підтвердження представлено довіреність на представництво інтересів ТОВ «Центр автовиплат поліс».
При цьому суд враховує правовий висновок Об'єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, оскільки позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору в силу п. 2 ч. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , від її імені діє представник ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення страхового відшкодування - задоволити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 страхове відшкодування у роз мірі 178704 гривні з яких, 44767 гривень - моральна шкода та 134 028 гривень - відшкодування на утримання у зв'язку із втратою годувальника.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 33425 гривень 87 копійок, три відсотки річних у розмірі 3495 гривень 74 копійки та інфляційні втрати у розмірі 2146 гривень 92 копійки, а всього - 39068 гривень 53 копійки.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 моральну шкоду за несвоєчасну виплату страхового відшкодування у розмірі 5000 гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312 на користь позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 понесені судові витрати пов'язані з розглядом справи в сумі 15000 гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312 на користь держави судовий збір в сумі 3566 гривень 59 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області (на підставі пп. 15.5. п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03.07.2020 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312, м. Київ, вул. Дегтярівська, 62.
Суддя: Г. О. Шендрікова