проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"02" липня 2020 р. Справа № 905/431/20
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді суддів: За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Чернота Л. Ф. Білецька А. М., Радіонова О. О. Телеснюк І.В. Костюк С.В. (адвокат), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1515 від 30.07.2003 р., Ордер серія АА №083443 від 26.03.2020 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (вх.№1436Д/3) Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ
на ухвалу Господарського суду Донецької області
постановлену20.05.2020 року (повний текст ухвали суду складено та підписано 25.05.2020 року у м. Харків)
у справі за позовом до про№905/431/20 (суддя - К. С. Харакоз) Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ Публічного акціонерного товариства “Центренерго”, м. Київ стягнення 768 971,11 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача - Публічного акціонерного товариства “Центренерго”, м. Київ про стягнення 768 971,11 грн.
Подання позову до господарського суду Донецької області позивач обґрунтовує тим, що на підставі Договору №111/44 від 29.08.2019 поставки вугілля він постачав вугілля на станцію Світлодарське вантажоодержувачу Вуглегірська ТЕС Публічного акціонерного товариства “Центренерго”, що розташована у м.Світлодарськ Донецької області, а тому позов подано до господарського суду за місцем виконання Договору №111/44 від 29.08.2019.
Крім того, позивач посилається на положення ч. 5 ст. 29 ГПК України у взаємозв'язку із визначенням у специфікації до договору місця поставки вугілля, що знаходиться на території Донецької області.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/431/20; зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення щодо місця виконання договору постачання вугілля №111/44 від 29.08.2019 року та письмові пояснення чим обумовлена подача позову до Господарського суду Донецької області.
31.03.2020 року та 19.05.2020 року від відповідача надійшли клопотання про передачу матеріалів справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва. Клопотання вмотивовано місцезнаходженням відповідача у місті Києві та безпідставністю посилань позивача на ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року (повний текст ухвали суду складено та підписано 25.05.2020 року) матеріали справи №905/431/20 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва на підставі приписів п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України.
При постановлені вказаної ухвали, місцевий господарський суд виходив з того, що взаємовідносини, що склалися між сторонами по справі ґрунтуються на договорі поставки №111/44 від 29.08.2019р., за умовами якого позивач, виконавши зобов'язання щодо поставки відповідачеві вугілля, має право вимагати виконання на свою користь виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати грошових коштів. За умовами Специфікації № 2 від 30.09.2019 до договору поставки вугілля від 29.08.2019 №111/44, яка є невід'ємною частиною договору, визначено залізничну станцію призначення - Світлодарське за місцезнаходженням Вантажоотримувача - Вуглегірської ТЕС місцем виконання договору виключно в частині поставки вугільної продукції, а не договору вцілому.Предметом спору у справі є невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості поставленого вугілля. Факт виконання позивачем обв'язку щодо поставки вугілля сторонами не спростовуються.
Посилання позивача, що ним постачалося вугілля на станцію Світлодарське вантажоодержувачу Вуглегірська ТЕС Публічного акціонерного товариства “Центренерго”, що розташована у м. Світлодарськ, Донецької області, а тому позов подано за місцем виконання договору №111/44 від 29.08.2019, суд першої інстанції вважає помилковим оскільки, як вже було зазначено вище, конкретне місце виконання договору самим договором не передбачено. Місцем належного виконання грошового зобов'язання може бути будь-яка територія України, а фактичне надання послуг у певному місці, в розумінні ч. 5 ст. 29 ГПК України, не може бути підставою для вибору позивачем територіальної підсудності розгляду спору на власний розсуд. Враховуючі зміст позовних вимог та конкретні обставини спору, суд дійшов до висновку, що територіальна підсудність спору має здійснюватися за загальним правилом на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України - за місцезнаходженням відповідача.
Не погодившись із постановленою ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ 28.05.2020 року звернулось до суду з апеляційною скаргою №02-87 від 27.05.2020 року, в якій просить:
- поновити пропущений строк на апеляційне оскарження;
- скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року у справі №905/431/20 про передачу справи на розгляд іншого суду;
- справу повернути для розгляду по суті до Господарського суду Донецької області;
- судові витрати покласти на Відповідача.
Апелянт відзначає, що суд першої інстанції передаючи справу за територіальною юрисдикцією на розгляд господарського суду міста Києва довільно витлумачив норми Господарського процесуального кодексу України.
На переконання позивача, місцевим господарським судом без законних підстав підмінене поняття «договори, в яких визначене місце виконання», яке зазначене в частині 5 статі 29 ГПК України на «зобов'язання, яке є предметом спору та становить вимоги Позивача», що на думку останнього, не є тотожними поняттями.
Скаржник відзначив, що норма частини 5 статті 29 ГПК України має чітку правову конструкцію і зрозумілий зміст, які не потребують додаткового звуження або тлумачення з боку суду першої інстанції. Тому, апелянт звертає увагу суду, що норма «Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів» передбачає можливість додання позову за місцем виконання договору незалежно від того, яке окреме порушене право невиконане зобов'язання) за договором підлягає судовому захисту.
Крім того, апелянт звертає увагу суду, на те, що відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».
Як передбачено статтею 265 Господарського кодексу України «За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму».
Наполягає на тому, що поняття «договір» значно ширше, ніж поняття зобов'язання за договором чи предмет позову, з договору можуть випливати десятки і сотні зобов'язань, а отже і звуження понять, якого припустився господарський суд Донецької області при застосуванні частини 5 статті 29 ГПК України, звузивши поняття «місце виконання договору» до «місця виконання окремого зобов'язання», на переконання апелянта, є неправомірним, оскільки місце виконання договору та місце виконання конкретного зобов'язання не є тотожними поняттями. Отже, із змісту вищенаведеної норми закону чітко випливає, що вимоги про стягнення коштів за договором можуть розглядатися судом за місцем, де за договором здійснюється постачання продукції.
Апелянт відзначив, що за умовами договору №111/44 від 29.08.2019 поставки вугілля позивач постачав вугілля на станцію Світлодарське вантажоодержувачу Вуглегірська ТЕС Публічного акціонерного товариства «Центренерго», що розташована у м. Світлодарськ Донецької області - тобто договором чітко визначено місце його виконання. Акт приймання-передачі вугільної продукції, який є підставою для здійснення оплати, за договором складено у м. Світлодарськ Донецької області. Одним із підписантів акту є Вантажоодержувач - відокремлений підрозділ Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго».
Крім того, місце виконання договору №111/44 від 29.08.2019 вже було предметом розгляду Східним апеляційним господарським судом у іншій справі - справі №905/497/20. і постановою від 19 травня 2020 року встановлено факт, що місцем виконання договору №111/44 від 29.08.2019 є місто Світлодарське Донецької області, що за територіальною юрисдикцією віднесено до компетенції Господарського суду Донецької області. Тому, відповідач вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали Господарського суду Донецької області від 20.05.2020 р. по справі №905/431/20 про передачу справи на розгляд іншого суду, господарським судом Донецької області неправильно застосовано частини 5 статті 29 ГПК України, що призвело до прийняття протиправної ухвали, яка і підлягає скасуванню.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2020 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Білецька А. М., Радіонова О. О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 року, керуючись ст. ст. 234, 235, 262, 263 Господарського процесуального кодексу України, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року у справі №905/431/20; встановлено учасникам справи строк до 24.06.2020 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань (у разі наявності), що пов'язані з розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ із доказами надсилання їх копій іншим учасникам справи.
30.06.2020 року від Публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить прийняти та долучити до матеріалів справи №905/431/20 відзив ПАТ «Центренерго» на апеляційну скаргу ТОВ «ОЗОН-3000». Апеляційну скаргу ТОВ «ОЗОН-3000» на ухвалу господарського суду Харківської області від 20.05.2020 року по справі №905/431/20 залишити без задоволення. Ухвалу господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року по справі 3905/431/250 - без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 року, керуючись ст.ст. 234, 235, 268, 271, 273 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЗОН-3000”, м. Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року у справі №905/431/20 призначено на "02" липня 2020 р. о 11:30 год.
У судовому засіданні 02.07.2020 року представник позивача (апелянта) підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року у справі №905/431/20 про передачу справи на розгляд іншого суду. Справу №905/431/20 повернути для розгляду по суті до Господарського суду Донецької області.
Представник відповідача в судове засідання 01.07.2020 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань, зокрема, щодо відкладення розгляди справи на електронну та поштову адреси суду не надходило.
При цьому, судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Відповідно до частини 11 статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Керуючись наведеними приписами процесуального законодавства, приймаючи до уваги викладені в листі Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 рекомендації щодо запровадження особливого режиму роботи судів на період карантинних заходів, які передбачають у тому числі можливість здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", Закону України № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", рекомендації ради Суддів України щодо карантинних заходів, метою яких є недопущення розповсюдження коронавірусу COVID-19, для убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача, за наявними матеріалами.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.
У даній справі, суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для передачі справи до іншого суду за територіальною юрисдикцією (підсудністю) з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням юридичної особи відповідача Публічне акціонерне товариство «Центренерго» (ідентифікаційний код 22927045), 03022, м. Київ, Голосієвський район, вулиця Козацька, будинок 120/4, літера «Э».
Приписами ст. 29 ГПК України передбачено підсудність справ за вибором позивача.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов'язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов'язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.
Статтею 626 ЦК України визначено, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У даному випадку, правовідносини між сторонами по справі ґрунтуються на договорі поставки №111/44 від 29.08.2019 р., за умовами якого позивач, виконавши зобов'язання щодо поставки відповідачеві вугілля, має право вимагати виконання на свою користь виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати грошових коштів.
За умовами Специфікації № 2 від 30.09.2019 до договору поставки вугілля від 29.08.2019 № 111/44, яка є невід'ємною частиною договору, визначено залізничну станцію призначення - Світлодарське за місцезнаходженням Вантажоотримувача - Вуглегірської ТЕС місцем виконання договору виключно в частині поставки вугільної продукції, а не договору в цілому.
Предметом спору у справі є невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості поставленого вугілля. Факт виконання позивачем обв'язку щодо поставки вугілля сторонами не спростовуються.
Пунктом 11 Договору №111/44 від 20.09.2019 р. та п. 2 Додаткової угоди №1 до цього договору сторонами чітко визначено «місцезнаходження та банківські реквізити сторін».
Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачено ст.532 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Зокрема, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов'язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, -за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Правила ст.532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
У даній справі, змістом Договору №111/44 від 29.01.2019 місце виконання грошового зобов'язання не визначено.
Крім того, вантажоодержувач (Вуглегірська ТЕС) є структурним підрозділом відповідача без статусу юридичної особи, та не є а ні стороною Договору №111/44 від 29.08.2019, а ні платником (зобов'язаною особою).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Виходячи із вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЗОН - 3000», м. Київ скориставшись своїм правом на пред'явлення позову, не дотримався правил визначення підсудності, передбачених ГПК України.
За приписами Глави 2 "Юрисдикція" Розділу І ГПК України юрисдикція справ визначається за предметними і суб'єктними ознаками та за територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (ст. 30 ГПК України).
Враховуючи, що зобов'язання зі сплати вартості наданих послуг не є такими, що можуть виконуватись лише в певному місці (ч. 5 ст. 29 ГПК України), а також враховуючи те, що місцезнаходженням юридичної особи відповідача ПАТ «Центренерго» згідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є місто Київ, господарський суд Донецької області дійшов правомірного висновку про наявність підстав для передачі матеріалів позовної заяви з додатками за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до господарського суду міста Києва.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 31 ГПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Відповідно до ч. 9 ст. 176 ГПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Визначене частиною п'ятою статті 29 ГПК України право позивача щодо вибору підсудності справи випливає саме з особливостей договору, а не з предмета спору. Разом з тим, договір №111/44 від 29.08.2019 р. не містить місця виконання цього договору, а також немає підстав для застосування правил виключної підсудності, оскільки у даній справі розглядалися вимоги позивача про стягнення грошових коштів в розмірі 768 971,11 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 726 938.44 грн., трьох процентів річних в розмірі 7 899,74 грн., та пені в розмірі 34 132,93 грн. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.06.2019 року у справі №903/432/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України за загальним правилом, чітко встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
Як вище зазначено предметом даного позову є вимога про стягнення заборгованості за договором поставки вугілля №111/44 від 29.08.2019 р. з підстав невиконання відповідачем умов договору щодо їх оплати. Відтак, положення ч. 5 ст. 29 ГПК України у даному випадку не можуть бути застосовані, а при визначенні територіальної юрисдикції слід виходити із положень ч. 1 ст. 27 ГПК України.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних, допустимих та достатніх доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Згідно статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗОН-3000», м. Київ не підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Донецької області від 20.05.2020 р. у справі №905/431/20 залишається без змін.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 255, 269, 270-271, 273, 276, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗОН - 3000», м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року (повний текст ухвали складено та підписано 25.05.2020 року) у справі №905/431/20 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 20.05.2020 року (повний текст ухвали складено та підписано 25.05.2020 року) у справі №905/431/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
У судовому засіданні 02.07.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частину.
Повний текст постанови складено та підписано 03.07.2020 р.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя А.М. Білецька
Суддя О.О. Радіонова