Постанова
Іменем України
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 202/4016/18
провадження № 61-6201св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальний заклад «Обласний шкірно-венерологічний диспансер»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року у складі суддів: Деркач Н. М., Макарова М. О., Ткаченко І. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до комунального закладу «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» (далі - КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що вона з 1993 року працює лікарем в КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер». З 28 січня 2008 року по 03 січня 2018 року працювала лікарем дерматовенерологом поліклінічного відділення, розташованого за адресою: м. Дніпро, пров. Фестивальний, 1-А. 02 листопада 2017 року позивач отримала повідомлення від керівництва закладу, що у зв'язку із припиненням договору оренди приміщення, в якому вона працювала останні десять років, її буде переміщено на інше робоче місце в межах спеціальності, кваліфікації та посади в приміщення поліклініки, розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги . Того ж дня позивач повідомила керівництво лікарні, що запропоноване місце роботи їй не підходить, та не надала згоди на переміщення, шляхом подання письмової заяви, обґрунтовуючи тим, що вона є інвалідом третьої групи по опорно-руховому апарату з дитинства і добиратись до нового місця роботи фізично не спроможна, адже це призведе до погіршення стану здоров'я, внаслідок чого позивач може залишитись непрацездатним інвалідом. Проте, 21 грудня 2017 керівництвом лікарні було видано наказ про переміщення лікаря дерматовенеролога ОСОБА_1 на інше робоче місце в комунальний заклад «Дніпровське ТМО № 12» Дніпровської обласної ради, за адресою: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 1. Даний наказ вона отримала 26 грудня 2017 року, та того ж дня повідомила керівництво лікарні, що запропоноване місце роботи їй не підходить та згоду на переміщення нею надано не було. Після цього вона продовжила працювати на підприємстві до 03 січня 2018 року. З 03 січня 2018 року по 02 квітня 2018 року позивач перебувала на лікарняних та у щорічних чергових відпустках, а тому була відсутньою на робочому місці. 02 квітня 2018 року позивач вийшла на роботу за адресою: м. Дніпро, вул. Байкальська, 9-А, проте керівник підприємства відмовився пускати її на робоче місце, зазначивши, що позивач має працювати в комунальному закладі «Дніпровське ТМО №12» Дніпровської обласної ради, за адресою: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги,1, куди її було переміщено наказом від 21 грудня 2017 року. Того ж дня позивач звернулась до керівництва підприємства із заявою про неможливість працювати за місцем переведення. Також, позивач звернулась до Голови Профспілкового комітету Обласного шкірно-венерологічного диспансеру з письмовою заявою про захист своїх прав від 02 квітня 2018 року. Засідання Профспілкового комітету відбулось 19 квітня 2018 року, але висновку профспілковий комітет позивачу не надав. 12 квітня 2018 року позивач знову звернулась до керівництва лікарні з проханням надати їй місце в приміщенні Обласного шкірно-венерологічного диспансеру на вул. Байкальській, 9-А, проте їй було відмовлено.
Наказом № 48-к від 24 квітня 2018 року позивача було звільнено з посади за прогули без поважних причин, згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП. Вказувала, що з 02 квітня 2018 року по 26 червня 2018 року вона неодноразово зверталась до в.о. головного лікаря Франкенберга А. А. з вимогою надати їй робоче місце в підрозділі, де вона має працювати згідно з штатним розкладом у поліклінічному відділенні на вул. Байкальській, 9-А, які останнім були проігноровані, в результаті чого примусив позивача до вимушених прогулів. Вважає, що наказ про переміщення є фактично переведенням позивача, оскільки різниця у відстані між колишнім місцем роботи та новим в середньому становить приблизно 25 кілометрів, тому вважає, що в такому переміщенні мають місце зміни істотних умов праці. Також, посилаючись на статті 47, 233, 235 КЗпП України, вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити також грошові кошти за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2018 року по 26 червня 2018 року, оскільки трудову книжку позивачем було отримано 26 червня 2018 року після письмового звернення.
Враховуючи викладене, просила суд визнати незаконним наказ про звільнення від 24 квітня 2018 року № 48-к ОСОБА_1 з посади лікаря дерматовенеролога КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер»; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення на 0,5 ставки КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер»; стягнути з КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2018 року по день ухвалення судового рішення.
Рух справи
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що переміщення ОСОБА_1 відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки працівник був переміщений на інше робоче місце в межах посади, обумовленої трудовим договором, із збереженням істотних та усіх інших умов праці, що повністю відповідає положенням частини другої статті 32 КЗпП України, та не потребує згоди працівника.
Суд вважав, що позивача було звільнено відповідно до норм чинного законодавства, оскільки вона з 02 квітня 2018 року без поважних причин була відсутня на робочому місці, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення її на посаді лікаря дерматовенеролога.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровсьго апеляційного суду від 22 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивача було переміщено на підставі частини другої статті 32 КЗпП України з Дніпровського центру первинної медико-санітарної допомоги № 9, розташованого за адресою: м. Дніпро, пров. Фестивальний, 1, на інше робоче місце поліклінічного відділення за адресою: КЗ «Дніпровське ТМО №12» ДОР, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги в межах посади, обумовленої трудовим договором, із збереженням істотних та усіх інших умов праці, що відповідає вимогам частини другої статті 32 КЗпП України, та не потребує згоди працівника.
Вимоги закону щодо переміщення працівника на інше робоче місце відповідачем порушені не були, переміщення було мотивованим та обумовленим інтересами виробництва. Роботодавцем при переміщенні працівника було враховано факт наявності у неї інвалідності, однак остання не надала суду доказів, що переміщення на інше робоче місце, яке не передбачає істотних змін трудового договору протипоказане їй за станом здоров'я. Крім того, вимоги щодо визнання незаконним наказу Головного лікаря КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» № 130-к від 21 грудня 2017 року про переміщення позивачем не заявлені.
Також суд дійшов вірного висновку про те, що позивача звільнено відповідно до норм чинного законодавства, оскільки вона з 02 квітня 2018 року без поважних причин не виходила на роботу, а тому відсутні підстави для визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення її на посаді лікаря дерматовенеролога.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березня 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що її переміщення здійснено незаконно, а саме: без врахування стану здоров'я, оскільки через хворобу вона не має можливості їздити до свого нового робочого місця, через значну відстань від дому. Також суди дійшли помилкового висновку про те, що переміщення відбулось в межах одного підприємства, оскільки КЗ «Дніпровське ТМО № 12» ДОР є іншою юридичною особою, в якому не було створено їй робочого місця. Відсутність на робочому місці була викликана виключно неможливістю через стан здоров'я подолати відстань від будинку до нового робочого місця, без загрози погіршення здоров'я, що є об'єктивною та поважною причиною.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» зазначив про те, що у судовому засіданні було встановлено, що переміщення позивача було зумовлено тим, що приміщення у якому працювала позивач орендувалось відповідачем і за вимогою орендодавця мало бути повернуто. Позивача завчасно (за два місяці) було повідомлено про переміщення та переведено на інше робоче місце, в межах місцевості (місто Дніпро) на ту саму посаду із збереженням окладу, проте позивач відмовилась виходити на роботу та допустила прогул. З метою з'ясування причин відсутності на робочому місці відповідачем було направлено позивачу листи, проте пояснень щодо відсутності на робочому місці надано не було. Позивача було належним чином повідомлено про звільнення, необхідність отримання наказу та трудової книжки, проте остання не скористалась своїм правом до 26 червня 2018 року. Також питання законності переміщення позивача досліджувалось Головним управлінням держпраці у Дніпропетровській області, яким порушень прав працівника виявлено не було.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки з 02 серпня 1993 року була прийнята на посаду лікаря-інтерна в Міський шкірно-венерологічний диспансер. У зв'язку з реорганізацією закладу з 01 лютого 2002 року Міський шкіро-венерологічний диспансер перейменовано в Комунальний заклад Міська лікарня № 17 м. Дніпропетровськ. З 03 січня 2012 року у зв'язку з реорганізацією Комунальний заклад Міська клінічна лікарня № 17 перейменовано в Комунальний заклад «Дніпропетровська міська лікарня № 17» Дніпропетровської міської ради.
З 01 січня 2013 року Комунальний заклад «Дніпропетровська міська лікарня № 17» Дніпровської міської ради реорганізовано шляхом приєднання до Комунального закладу «Обласний шкірно-венерологічний диспансер».
З 01 травня 2013 року у зв'язку зі змінами штатного розпису ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення, а з 22 вересня 2016 року переведено на 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення.
Згідно з довідкою МСЕК серії 10ААА № 048727 ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи безстроково з 01 листопада 2010 року.
Установлено, що робоче місце ОСОБА_1 було розташоване в Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 9, за адресою: м. Дніпро, пров. Фестивальний, 1, перший поверх, яке використовувалось відповідачем згідно договору оренди.
Листом КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 05 вересня 2017 року № 1188 головного лікаря КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» проінформовано про те, що КЗ «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги» не надає згоди на переукладання договору № 122-ДРА/17 від 10 травня 2017 року за адресою: м. Дніпро, пров. Фестивальний 1 , площа 14,3 кв. м, оскільки площа потрібна для власного використання, тому просили звільнити займану площу та підписати акт приймання-передачі комунального нерухомого майна.
31 жовтня 2017 року КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» було направлено ОСОБА_1 листа про те, що у зв'язку із змінами в організації виробництва, а саме: із закінченням договору оренди в Дніпровському центрі первинної медико-санітарної допомоги № 9, розташованого за адресою: м. Дніпро, пров. Фестивальний, 1, позивача буде переміщено на інше робоче місце в межах спеціальності, кваліфікації та посади, обумовлених трудовим договором на 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення за адресою: КЗ «Дніпровське ТМО № 12» ДОР, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 1 поверх. ОСОБА_1 з даним листом ознайомилась.
Наказом КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» № 130-к від 21 грудня 2017 року «Про переміщення лікаря дерматовенеролога ОСОБА_1 », у зв'язку зі змінами організації виробництва - закінчення терміну договору оренди в Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 9, переміщено лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення ОСОБА_1 на інше робоче місцем КЗ «Дніпровське ТМО № 12» ДОР, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 1 поверх, в межах спеціальності, кваліфікації та посади обумовлених трудовим договором - на 0,5 ставки лікаря дерматовенеролога поліклінічного відділення з 03 січня 2018 року.
Позивач була ознайомлена із вказаним наказом 21 грудня 2017 року, але не погодилась з таким переміщенням, про що свідчить запис на наказі № 130-к.
Згідно акту приймання-передачі комунального нерухомого майна від 02 січня 2018 року КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» повернув приміщення, яке орендував.
Відповідно до графіка табеля виходу на роботу працівників поліклінічного відділення за березень 2018 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 02 квітня 2018 року з невідомих причин.
Встановлено, що ОСОБА_1 , з урахуванням щорічної відпустки та лікарняних, мала вийти на роботу 02 квітня 2018 року, однак на роботу не вийшла, а прибула до поліклінічного диспансеру, за адресою: Дніпро, вул. Байкальська, 9-А, де залишила заяву. Співробітники КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» повідомили ОСОБА_1 про необхідність виходу на її робоче місце, про що було складено акт від 02 квітня 2018 року.
Згідно з рапортом завідуючого поліклініки від 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі 03 квітня 2018 року.
З метою з'ясування причин відсутності на робочому місці роботодавцем було надіслано позивачу лист від 03 квітня 2018 року за № 214 про надання пояснень відсутності на робочому місці. Вказаний лист було отримано ОСОБА_1 10 квітня 2018 року, про що свідчить відповідний підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, однак пояснень нею надано не було.
Питання звільнення ОСОБА_1 розглядалося профспілковою організацією. Відповідно до виписки з протоколу № 9 від 23 квітня 2018 року вирішено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту статті 40 КЗпП України.
Відповідно до наказу № 48-к від 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Між сторонами виникли правовідносини щодо переміщення працівника, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Норма статті 32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві в установі, організації або в іншу місцевість хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускаються тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законом.
У частині другій статті 32 КЗпП України зазначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Так, зазначена норма трактує поняття «переміщення» у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Вона передбачає у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, зміну робочого місця (тобто місця безпосереднього виконання роботи); структурного підрозділу у тій самій місцевості; роботи на іншому механізмі або агрегаті.
Переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.
Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).
Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивача було саме переміщено, а не переведено на іншу роботу, оскільки залишилися незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади), та відбулася лише зміна робочого місця (тобто, місця безпосереднього виконання роботи), а тому відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що переміщення позивача на таку ж посаду в інший структурний підрозділ цього підприємства відповідає вимогам закону, оскільки підприємство вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 01 листопада 2017 року у справах № 6-1429цс17, 6-1568цс17, а також з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 501/2345/15-ц (провадження № 61-719св18), постанові від 25 січня 2018 року у справі № 501/2482/15-ц (провадження № 61-757св17).
З огляду на зазначене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 було переведено на інше робоче місце без надання її згоди.
Крім того, питання законності переміщення позивача досліджувалось Головним управлінням держпраці у Дніпропетровській області. Згідно листа № 21-13-4/04 від 23 січня 2018 року, жодних порушень прав працівника не виявлено. Зазначено, що ОСОБА_1 було запропоновано переміщення, в межах одного підрозділу (в цій же місцевості, місто Дніпро), де була наявна штатна одиниця на інше робоче місце, з урахуванням вимог МСЕК. Робоче місце розташоване в КЗ «Дніпропетровське ТМО № 12» за адресою: м. Дніпро, проспект 20 річчя Перемоги, буд.12, перший поверх.
Колегія суддів також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання незаконним наказу про звільнення від 24 квітня 2018 року № 48-к ОСОБА_1 з посади лікаря дерматовенеролога КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер»за прогул без поважних причин, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Отже, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Колегія суддів, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що з 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 повинна була перебувати на робочому місці за адресою: м. Дніпро, проспект 20 річчя Перемоги, буд.12 , перший поверх, проте була відсутня на роботі з 02 квітня 2018 року по день звільнення, тобто нею було допущено прогул без поважних причин, унаслідок чого її звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Крім того, ОСОБА_1 визнала факт відсутності її на роботі з тих підстав, що вона не визнавала наказ про переміщення законним. Вказана обставина не може вважатися поважною причиною відсутності працівника на роботі, при цьому вимоги щодо визнання незаконним наказу Головного лікаря КЗ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» № 130-к від 21 грудня 2017 року про переміщення позивачем заявлені не були.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Дії позивача носили суб'єктивний та залежний від її волі характер.
Суди установили, що роботодавцем при переміщенні працівника було враховано факт наявності у ОСОБА_1 інвалідності, однак остання не надала суду доказів, що переміщення на інше робоче місце, яке не передбачає істотних змін трудового договору протипоказане їй за станом здоров'я.
Крім того, судами встановлено, що згідно статті 43 КЗпП для звільнення позивача була надана попередня згода виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої була позивач.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що розглядаючи зазначений позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків судів по суті вирішення указаного позову, зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що ними порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко