Постанова
Іменем України
24 червня 2020 року
м. Київ
справа №641/1501/17-ц
провадження № 61-15248св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укриббанк»,
відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , на рішення Комінтернівського районного м. Харкова в складі судді Григор'єва Б. П. від 06 червня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області в складі суддів: Кругової С. С., Пилипчук Н. П., Піддубного Р. М., від 04 грудня 2017 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ПАТ «Укрсиббанк» звернулось до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту (при застосуванні ануїтетної схеми погашення) № 11223330000, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти у сумі 45 000 доларів США, які зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 26 вересня 2017 року, згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 11,50 % річних. Відповідно до умов Кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, повернення суми кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 632,67 доларів США, 26-го числа кожного місяця.
25 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту №11223330000, відповідно до умов якої сторони домовились: змінити кінцевий термін повернення кредиту, так позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 26 вересня 2018 року; у період з лютого 2009 року по січень 2010 року розмір ануїтетного платежу становить 397,75 доларів США; у період з січня 2010 року до кінця терміну дії договору розмір ануїтетного платежу становить 635 доларів США.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за спірним кредитним договором, були укладені наступні договори поруки: між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №П/11223330000 від 26 вересня 2007 року; між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки за №П/11223330000/1 від 26 вересня 2007 року року; між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 237487 від 25 лютого 2009 року. Відповідно до умов договорів поруки, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язались відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність кожного поручителя є солідарною з боржником.
Всупереч умов кредитного договору ОСОБА_1 не здійснював платежів для погашення кредиту, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання. Станом на 02 березня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 з повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом становить 34 521,54 доларів США. Заборгованість ОСОБА_1 зі сплати пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів станом на 02 березня 2017 року складає 155 613,79 грн.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути в передбаченому законом порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі - 34 521,54 доларів США, що станом на 02 березня 2017 року еквівалентно складає 938 317,52 грн, пені у розмірі 155 613,79 грн, судові витрати в розмірі 16 408,97 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 06 червня 2017 року позов ПАТ «Укрсиббанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсиббанк» суму боргу за договором про надання споживчого кредиту № 11223330000 від 26 вересня 2007 року в розмірі 34 521,54 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 155 613,79 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, між тим, зобов'язання за кредитним договором позичальником не виконані належним чином, у зв'язку з чим виникла спірна заборгованість ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 перед банком з повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом і пені.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 06 червня 2017 року змінено в оскаржуваній частині відносно вимог до ОСОБА_4
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором кредиту № 11223330000 від 26 вересня 2007 року: - за тілом кредиту 13 619 доларів 40 центів США; - за процентами 1 870 доларів 07 центів США; - за пенею 73 276 грн 28 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість: за тілом кредиту - 11 951 долар 31 цент США; - за процентами 7 080 доларів 76 центів США; - за пенею 82 337 грн 51 коп.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині порушення боржником кредитних зобов'язань є правильними. Однак, апеляційним судом указано, що районний суд дійшов помилкових висновків щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню солідарно із боржника та ОСОБА_4 , який оскаржив рішення в апеляційному порядку, оскільки в іншій частині рішення районного суду за апеляційною скаргою останнього не переглядалось. Оскільки погашення основного зобов'язання визначено частинами і банк звернувся до суду із даним позовом, використавши право дострокового стягнення спірної заборгованості, поручитель ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність разом з боржником лише за шість місяців, що передували зверненню до суду і до кінцевого строку виконання зобов'язання, тобто з вересня 2016 року по 28 вересня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в даній справі повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Суди попередніх інстанцій невірно встановили розмір солідарної відповідальності ОСОБА_4 за спірним договором кредиту. Судами невірно застосовані положення частини четвертої статті 559 ЦК України. Визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України у відповідній редакції строк для звернення із вимогами кредитора до поручителя повинен відраховуватись з моменту прострочення сплати кожного чергового платежу, оскільки погашення усієї заборгованості згідно договору здійснюється щомісячними платежами. Суд апеляційної інстанції помилково переглянув справу лише в частині вимог банку до ОСОБА_4 , оскільки останній просив скасувати рішення районного суду повністю. Суди мали стягнути заборгованість в рівних частинах з усіх поручителів, у зв'язку із чим апеляційним судом порушено вимоги частини першої статті 559 ЦК України. Суди не врахували, що розрахунки позивача не відповідають дійсним обставинам справи щодо розміру спірної заборгованості. Банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті.
Боржником за спірним кредитним зобов'язанням та іншими учасниками справи рішення судів не оскаржувались, у зв'язку із чим згідно вимог статті 400 ЦПК України справа в касаційному порядку переглядається в частині вимог банку до поручителя ОСОБА_4 , який подав касаційну скаргу.
Доводи інших учасників справи
У липні 2018 року ПАТ «Укрсиббанк» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції та районним судом у незміненій частині встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу банк просив відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
02 жовтня 2019 року справу передано на розгляд судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.
13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.
Обставини справи, встановлені судами
Судами в частині справи, яка переглядається, встановлено, що 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11223330000 про надання грошових коштів у розмірі - 45 000 доларів США.
25 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до Договору про надання споживчого кредиту №11223330000, відповідно до умов якої сторони домовились: змінити кінцевий термін повернення кредиту, позичальник зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 26 вересня 2018 року; у період з лютого 2009 року по січень 2010 року розмір ануїтетного платежу становить 397,75 доларів США; у період з січня 2010 року до кінця терміну дії договору розмір ануїтетного платежу становить 635,00 доларів США. За користування кредитними коштами відповідач ОСОБА_1 зобов'язався сплатити проценти у розмірі 11,50 % річних кожного місяця.
З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, були укладені договори поруки, зокрема, між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 237487 від 25 лютого 2009 року.
Апеляційним судом установлено, що поручитель ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність разом з боржником лише за шість місяців, що передували зверненню до суду і до кінцевого строку виконання зобов'язання, тобто з вересня 2016 року по 28 вересня 2018 року.
Наданий банком розрахунок заборгованості учасниками справи належними та допустимими доказами, зокрема альтернативним розрахунком, не спростовано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заперечення особи, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_4 , проти вимог банку зводяться до невірного розрахунку банком спірної кредитної заборгованості та невірного застосування судами попередніх інстанцій положень частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами.
Щодо невірного, на думку скаржника, розрахунку спірної заборгованості
Судами встановлено, що учасники справи не надали до матеріалів справи належні та допустимі доказами, зокрема альтернативний розрахунком, на спростування суми кредитної заборгованості.
Заперечення відповідачів, які зводяться до повної відмови у задоволенні вимог банку, які не знайшли свого підтвердження, наданого банком розрахунку заборгованості не спростовують.
Крім того, основним боржником за кредитним зобов'язанням є ОСОБА_1 , на якого вимогами чинного законодавства покладено обов'язки доводити належними та допустимими доказами відповідні заперечення щодо вимог банку стосовно спірної заборгованості. Поручителі є солідарними боржниками і згідно відповідних умов договору поруки погодились відповідати за зобов'язаннями основного боржника у повному їх обсязі.
Основний боржник не був позбавлений права оскаржувати визначений судами розмір спірної заборгованості, однак таким правом в даній справі не скористався.
Щодо невірного, на думку скаржника, застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України в указаній редакції
Частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, в чинній на момент подання позову редакції, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Умовами спірного кредитного договору сторони передбачили строки виконання окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного ануїтетного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу ануїтетними платежами (частинами) та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), в постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 569/8580/15-ц (провадження № 61-15117св19) та інших.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
У зв'язку з порушенням боржником зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором, звернувшись у березні 2017 року до боржника та, зокрема, ОСОБА_4 , з вимогою про погашення заборгованості у повному обсязі.
Якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що погашення основного зобов'язання визначено частинами і банк звернувся до суду із даним позовом, використавши право дострокового стягнення спірної заборгованості, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що поручитель ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність разом з боржником лише за шість місяців, що передували зверненню до суду і до кінцевого строку виконання зобов'язання, тобто з вересня 2016 року по 28 вересня 2018 року, яка підлягає стягненню з останнього солідарно з боржником.
Суд апеляційної інстанції з наведенням відповідних мотивів правильно не переглядав рішення суду першої інстанції в частині, яка не стосується прав ОСОБА_4 , який оскаржував таке рішення в апеляційному порядку.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості рішення апеляційного суду спростовуються змістом договору поруки, який укладено з ОСОБА_4 , матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, ОСОБА_4 було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги ОСОБА_4 .
Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А. А. Калараш
В. М. Сімоненко