Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 362/48/18
провадження № 61-9366св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Васильківська міська рада Київської області, виконавчий комітет Васильківської міської ради Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Васильківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 серпня 2008 року ТОВ «ВЗХ-СТАР» видало йому ордер № 11 на право зайняття жилої площі в кімнаті АДРЕСА_1 як члену сім'ї ОСОБА_3 З 2011 року і по цей час власником гуртожитку є Васильківська міська рада. У вказаній кімнаті гуртожитку позивач проживав з 14 серпня 2008 року і до 04 квітня 2017 року. 04 квітня 2017 року депутат Васильківської міської ради Бурсова Л . М. за участю третіх осіб, без його попередження, замінили замки на вхідних дверях кімнати АДРЕСА_2 », винесли його речі із кімнати, до якої було вселено інших людей. Позивач вважав такі дії неправомірними, оскільки він згоди на виселення із кімнати не давав, його виселення проведено не в судовому порядку, внаслідок чого порушено його право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції з прав людини і основоположних свобод та статтею 47 Конституції України.
ОСОБА_1 просив зобов'язати Васильківську міську раду та виконавчий комітет Васильківської міської ради усунути перешкоди у користуванні ним кімнатою АДРЕСА_1 шляхом вселення та передачі йому ключів від даної кімнати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2018 року у складі судді: Кравченко Л. М., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано Васильківську міську раду та виконавчий комітет Васильківської міської ради усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 кімнатою АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_3 та передачі йому ключів від даної кімнати.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Факт виселення позивача з займаної ним кімнати мав неодноразовий характер. У справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. чинне законодавство та практика Європейського суду з прав людини допускає обмеження права користування особи жилим приміщенням у виняткових випадках. Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 676 від 29 грудня 2011 року ОСОБА_3 визнано такою, що підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення з гуртожитку « Кристал » за адресою: АДРЕСА_4 (кімнати АДРЕСА_5 ). Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради № 302 від 25 липня 2017 року ОСОБА_3 з сім'єю у складі 2 (двох) осіб (вона, чоловік було знято з квартирного обліку потребуючих поліпшення житлових умов. Підставою для зняття з квартирного обліку слало поліпшення житлових умов наймача ОСОБА_3 , яка згідно з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно має на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_6 . Відповідач чинить перешкоди в проживанні позивача в спірній кімнаті гуртожитку та виселив позивача з займаного ним приміщення без його згоди з порушенням процедури виселення, а саме без рішення суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу Васильківської міської ради Київської області задоволено.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 14 серпня 2008 року між ТОВ «ВЗХ-СТАР» (наймодавець) та ОСОБА_3 (наймач) було укладено договір найму кімнати (жилої площі) гуртожитку (далі - Договір найму), за умовами якого наймодавець зобов'язався передати наймачу у тимчасове користування кімнату (жилу площу в кімнаті) № АДРЕСА_4 , загальною площею 23,5 кв. м. Пунктом 5.1 договору найму визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 13 серпня 2011 року. Відповідно до 2.2.2 договору найму наймодавець має право вимагати від наймача повернення кімнати (жилої площі) в гуртожитку, після закінчення строку дії даного договору. На підставі вказаного договору найму ТОВ «ВЗХ-СТАР» 14 серпня 2008 року видало ОСОБА_3 ордер № 11 на жилу площу в гуртожитку «Кристал» на право зайняття з сім'єю з 2 чоловік: їй та її чоловіку ОСОБА_1 , жилої площі в гуртожитку « Кристал » по АДРЕСА_4 , кімнати № НОМЕР_1 , загальною площею 23,5 кв. м. Наймач житла ОСОБА_3 не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ВЗХ-СТАР». З 05 липня 2010 року гуртожиток «Кристал» за адресою: АДРЕСА_4 є комунальною власністю Васильківської територіальної громади в особі Васильківської міської ради. Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 676 від 29 грудня 2011 року наймача ОСОБА_3 визнано такою, що підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення з гуртожитку « Кристал » по АДРЕСА_4 (кімнати №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2). Матеріали справи не містять доказів, що вказане рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради № 676 від 29 грудням 2011 року визнане незаконним та скасоване. Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради № 302 від 25 липня 2017 року «Про квартирний облік» ОСОБА_3 знято з квартирного обліку, яка перебуває на квартирному обліку у складі 2 (двох) осіб (вона та чоловік ОСОБА_1 ). Підставою для зняття з квартирного обліку стало поліпшення житлових умов наймача ОСОБА_3 , яка на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 грудня 2011 року Васильківської міською радою набула право власності на квартиру АДРЕСА_6 . Наймач ОСОБА_3 та член її сім'ї - позивач по справі ОСОБА_1 , вселилися до спірної кімнати гуртожитку не у зв'язку з роботою чи навчанням, а відповідно до договору найму кімнати (жилої площі) гуртожитку. Порушення порядку виселення позивача ОСОБА_1 із спірної кімнати гуртожитку не є підставою для його вселення до цієї кімнати, з огляду на те, що договір найму кімнати (жилої площі) гуртожитку закінчив свою дію 13 серпня 2011 року та не був продовжений новим власником гуртожитку: Васильківською територіальною громадою в особі Васильківської міської ради, а тому колегія суддів зробила висновок, що позивач втратив право проживання у спірній кімнаті гуртожитку.
Апеляційний суд вказав, що 29 грудня 2011 року ОСОБА_3 отримала у власність квартиру АДРЕСА_6 . Тобто, ОСОБА_3 та її чоловік - позивач по справі ОСОБА_1 , забезпечені житлом. За таких обставин колегія суддів вважала, що у суду першої інстанції буди відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення.
Аргументи учасників справи
У травні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що факт виселення позивача з займаної ним кімнати мав неодноразовий характер. Виселення з гуртожитку можливе лише у двох випадках: за добровільної згоди наймача або за рішенням суду. При звернені із позовом ОСОБА_1 вказував, що будь-яких вимог від відповідача щодо дострокового, добровільного виселення з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку позивач ніколи не отримував та своєї згоди на це не надавав, а виселення проводилося не в судовому порядку. Крім того ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2016 року у справі № 362/6290/15-ц позовна заява Васильківської міської ради Київської області до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням в гуртожитку комунальної власності залишена без розгляду. Також судами встановлено, що відповідач чинить перешкоди в проживанні позивача в спірній кімнаті гуртожитку та виселив позивача з займаного ним приміщення без його згоди з порушенням процедури виселення, а саме - без рішення суду.
Зазначає, що єдиними підставами, з якими суд апеляційної інстанції пов'язав необхідність скасування рішення місцевого суду та відмови у задоволенні позову позивача було те, що позивач втратив право на проживання у спірній кімнаті гуртожитку через закінчення дії договору оренди, а також те, що дружина позивача отримала у власність квартиру, чим покращила житлові умови свої і позивача. При цьому, судом апеляційної інстанції не було враховано свідчення свідків, а також той факт, що у квартирі мешкають родичі, що є вимушеними переселенцями. Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав'язків із конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Кожному гарантовано право на житло. держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. примусове виселення із житла має відбуватися з одночасним наданням іншого постійного житла, про що має бути зазначено в судовому рішенні.
У червні 2019 року Васильківська міська рада Київської області через представника ОСОБА_5 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін. Відзив мотивований безпідставністю доводів касаційної скарги.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частковоприймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що з 04 травня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 14 серпня 2008 року між ТОВ «ВЗХ-СТАР» (наймодавець) та ОСОБА_3 (наймач) укладено договір найму кімнати (жилої площі) гуртожитку, за умовами якого наймодавець зобов'язався передати наймачу у тимчасове користування кімнату (жилу площу в кімнаті) № АДРЕСА_4 , загальною площею 23,5 кв. м.
У договорі найму від 14 серпня 2008 року сторони передбачили, що:
наймодавець має право вимагати від наймача повернення кімнати (жилої площі) в гуртожитку, після закінчення строку дії даного договору (пункт 2.2.2.);
наймач зобов'язується своєчасно і в установлені даним договором строки вносити плату за отримані послуги (пункт 2.3.1.);
цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 13 серпня 2011 року (пункт 5.1.).
На підставі вказаного договору найму ТОВ «ВЗХ-СТАР» 14 серпня 2008 року видало ОСОБА_3 ордер № 11 на жилу площу в гуртожитку «Кристал» на право зайняття з сім'єю з 2 чоловік: їй та її чоловіку ОСОБА_1 , жилої площі в гуртожитку « Кристал » по АДРЕСА_4 , кімнати № НОМЕР_1 , загальною площею 23,5 кв. м.
ОСОБА_3 не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ВЗХ-СТАР».
З 05 липня 2010 року гуртожиток «Кристал» за адресою: АДРЕСА_4 є комунальною власністю Васильківської територіальної громади в особі Васильківської міської ради.
Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області № 676 від 29 грудням 2011 року наймача ОСОБА_3 визнано такою, що підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення з гуртожитку АДРЕСА_4 ). Матеріали справи не містять доказів, що вказане рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради № 676 від 29 грудням 2011 року визнане незаконним та скасоване.
Рішенням виконавчого комітету Васильківської міської ради № 302 від 25 липня 2017 року «Про квартирний облік» ОСОБА_3 знято з квартирного обліку, яка перебуває на квартирному обліку у складі 2 (двох) осіб (вона та чоловік ОСОБА_1 ). Підставою для зняття з квартирного обліку стало поліпшення житлових умов наймача ОСОБА_3 , яка на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 грудня 2011 року Васильківської міською радою набула право власності на квартиру АДРЕСА_6 , що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.
Між сторонами виник спір щодо правомірності проживання позивача ОСОБА_1 в кімнаті АДРЕСА_8 .
11 січня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до голови Васильківської міської ради зі скаргою на неправомірні дії депутата міської ради Бурсової Л. М . та коменданта гуртожитку ОСОБА_8 , в якій повідомила, що 30 грудня 2016 року останні зламали вхідні двері та змінили замки до кімнати АДРЕСА_9 . При цьому, зі змісту скарги ні у цей день, ні у будь-який інший час заявницю не інформували та не попереджали щодо наявності будь-яких претензій.
За результатами розгляду звернення ОСОБА_3 , листом міського голови Васильківської міської ради від 01 березня 2017 року № С-08/09.02-10 було роз'яснено, що розгляд таких заяв відноситься до компетенції правоохоронних органів.
04 квітня 2017 року до чергової частини Васильківського ВП ГУНП України в Київській області надійшла письмова заява від ОСОБА_1 про те, що 04 квітня 2017 року близько 15 год 00 хв. за адресою: місто Васильків, вул. 1-го Травня, 4 комісія Васильківської міської ради вселила людей в кімнату гуртожитку «Кристал», в якій він проживає.
Згідно висновку по матеріалам перевірки від 06 квітня 2017 року дані матеріали були надані для вивчення начальнику СВ Васильківського ГУНП України в Київській області, який повернув дані матеріали для розгляду та прийняття рішення згідно Закону України «Про звернення громадян», оскільки в діях осіб відсутні ознаки кримінального правопорушення і підстав для внесення до ЄРДР немає. Аналогічну відповідь було отримано за зверненням ОСОБА_3 від 11 квітня 2017 року.
Суди встановили, що факт виселення позивача із спірної кімнати в гуртожитку мав неодноразовий характер.
При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні позову апеляційний суд вказав, що порушення порядку виселення позивача ОСОБА_1 із спірної кімнати гуртожитку не є підставою для його вселення до цієї кімнати, з огляду на те, що договір найму кімнати (жилої площі) гуртожитку закінчив свою дію 13 серпня 2011 року та не був продовжений новим власником гуртожитку: Васильківською територіальною громадою в особі Васильківської міської ради, а тому позивач втратив право проживання у спірній кімнаті гуртожитку.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.
Оскільки гуртожиток «Кристал» за адресою: АДРЕСА_4 є комунальною власністю Васильківської територіальної громади в особі Васильківської міської ради, то належним відповідачем за позовом є Васильківська міська рада Київської області, а не виконавчий комітет Васильківської міської ради Київської області.
За таких обставин, встановивши, що позивача було виселено із спірного приміщення в позасудовому порядку, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в частині позовних вимог до Васильківської міської ради Київської області. Натомість апеляційний суду скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення необхідно відмовити, оскільки в цій частині вони заявлені до неналежного відповідача. І в задоволенні позову потрібно було відмовити з цієї підстави, а тому постанова апеляційного суду підлягає зміні. Проте апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні в цієї частини позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена частково без додержання норм матеріального права та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Васильківської міської ради Київської області скасувати і залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.
ОСОБА_1 сплачено 1 280 грн судового збору при поданні касаційної скарги. А тому з Васильківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 управління майном спільної власності Львівської обласної ради підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.
Керуючись статтями 400 та 410, 412, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Васильківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення скасувати.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2018 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Васильківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщеннязалишити в силі.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення до житлового приміщення змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Стягнути з Васильківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 1 280 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук