Постанова
Іменем України
04 червня 2020 року
м. Київ
справа № 753/17114/17
провадження № 61-25597св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві,
стягувач - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року у складі судді Крамарчук А. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В.. Поліщук Н. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення та дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречуха О. Я.
Вимоги скарги обґрунтовувала тим, що рішенням суду в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності.
На виконання вказаного рішення банк отримав виконавчий лист та звернувся до державної виконавчої служби для пред'явлення його до виконання.
Державна виконавча служба, встановивши, що майно відповідача, яке перебуває в іпотеці в силу Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути реалізовано, двічі повертала виконавчий лист без виконання стягувачу.
Однак на підставі поданого банком виконавчого листа втретє, 04 жовтня 2016 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречух О. Я. своєю постановою відкрив виконавче провадження.
Вважає вказану постанову старшого державного виконавця неправомірною, оскільки вона винесена за наявності двох постанов про повернення виконавчого документа у зв'язку з неможливістю реалізації майна, що перебуває в іпотеці, в силу вказаного Закону про мораторій та відсутності змін у законодавстві з цих підстав.
Ураховуючи викладене, позивач просила:
- визнати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречуха О. Я. про відкриття виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року неправомірною;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві скасувати постанову від 04 жовтня 2016 року та повернути виконавчий лист стягувачу без виконання;
- до розгляду вказаної скарги винести ухвалу про зупинення стягнення по виконавчому провадженню № 52465930.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречуха О. Я. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року № 388/9 за виконавчим листом від 06 лютого 2012 року № 2-982/12 та скасовано вищевказану постанову.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року скасовано, питання передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
При новому розгляді справи ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що при надходженні виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження у старшого державного виконавця не було передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Повернення виконавчого листа з підстав дії мораторію не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження і не позбавляє стягувача права повторно звернутися у строк встановлений державним виконавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити її скаргу в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні скарги.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що старший державний виконавець безпідставно відкрив виконавче провадження при наявності двох постанов про повернення вказаного виконавчого документа з підстав, що майно відповідача перебуває в іпотеці, а тому не може бути реалізовано в силу Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Крім того, виконавчий документ поданий стягувачем 03 жовтня 2016 року, пред'явлений до виконання з пропуском строку.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за скаргою ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, стягувач - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», на рішення та дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречуха О. Я.
Витребувано із Дарницького районного суду міста Києва зазначену справу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - постанова) від 24 вересня 2014 року виконавчий лист від 06 лютого 2013 року № 2-982/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , повернуто стягувачу, в якій зазначено, що виконавчий документ може бути пред'явлено до виконання в строк до 24 вересня 2015 року.
Постановою від 29 грудня 2015 року у відкритті виконавчого провадження відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з пропуском строку пред'явлення до виконання.
Постановою від 07 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим документом.
Згідно з постановою від 09 вересня 2016 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом на підставі пункту 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що майно боржника, що перебуває в іпотеці, не може бути реалізовано в силу Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При цьому державний виконавець вважав, що строк на звернення не пропущений.
Постановою від 04 жовтня 2016 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречух О. Я. відкрив виконавче провадження за вказаним виконавчим документом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною п'ятою статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, з наступного дня після його постановлення.
Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документу до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (частина перша статті 25 Закону № 606-XIV).
За змістом положень статті 26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 606-XIV у разі повернення виконавчого документа стягувачу в зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа в зв'язку зі встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Частиною п'ятою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 22 цього Закону.
Заборона на звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки, введена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і на момент винесення оскаржуваної постанови була чинною.
При цьому суди встановили, що поданий стягувачем 03 жовтня 2016 року виконавчий документ до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві відповідав вимогам, передбаченим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», і строк пред'явлення виконавчого листа № 2-982/12 до виконання не пропущений.
За таких обставин, у старшого державного виконавця не було підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження. А повернення виконавчого листа з підстав дії мораторію не є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження і не позбавляє стягувача права повторно звернутися у строк, встановлений державним виконавцем.
Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами доказів, обставин, та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не містять у собі посилань на обставини чи докази, які спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди з висновками судів та переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 401ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук