справа № 2607/12058/12 головуючий у суді І інстанції - Васильченко О.В.
провадження № 22-ц/824/7633/2020 суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 липня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача 18 000 доларів США, що на момент подачі позову еквівалентно 143 874 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 квітня 2009 року ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 18 000 доларів США, на підтвердження чого останній написав розписку та зобов'язався повернути кошти 25 червня 2009 року. Відповідач не повернув борг і уникає від його повернення. На неодноразові вимоги позивача повернути борг відповідач весь час обіцяв це зробити, але обіцянки не виконав.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 143 874 грн.Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 18 600 доларів США, а саме в еквіваленті на даний час 522 846 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд вийшов за межі заявлених вимог, оскільки позивач чітко зазначив, що сума боргу становить 18 600 доларів США. Однак, суд стягнув лише 18 000 доларів США. Зазначена сума стягнення в рішенні суду дійсна лише станом на час подання позову у 2012 році. На даний час за курсом НБУ 18 600 доларів США становить 522 846 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що у заяві про перегляд заочного рішення він зазначав адресу проживання - АДРЕСА_1 . Однак, суд направляв відповідачу судові повістки на адресу реєстрації, які поверталися з зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого терміну зберігання». Неповідомлення відповідача про розгляд справи у встановленому законом порядку позбавило його прав, передбачених ч. 1 ст. 43 та ст. 178 ЦПК України. Позивач доводить вимоги лише розпискою, при цьому, інформації про свідків, поручителів, які б могли підтвердити укладення договору, не зазначено. Судом не з'ясовано чи поверталися вказані грошові кошти позивачу, з даного приводу не заслухано позицію відповідача. На момент укладення договору відповідач зловживав спиртними напоями, потім знаходився на тривалому стаціонарному лікуванні з хронічними захворюваннями і обставин написання розписки та проставлення підпису на ній не пригадує. Наданий позивачем аркуш щоденника не є розпискою та не може бути документом, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми. Позивачем не доведено, а судом не встановлено, хто саме виконав рукописний текст на аркуші щоденника та яка була ціль його виконання. У даному судовому провадженні також не вирішено питання щодо застосування строків позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 вказує на незгоду із позовними вимогами, оскільки позивач їх доводить лише розпискою. При ухваленні судового рішення суд не виходив за межі позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 03 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що свідчить розписка, згідно якої ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18 000 доларів США на умовах повернення у строк до 25 червня 2009 року (а.с.6, Т.1).
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики повернуто позивачу для подання до належного суду (а.с.16, Т.1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що боргові зобов'язання підтверджені розпискою та відповідачем вони не спростовані. Розрахунки судом вчинені станом на дату підписання позовної заяви.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позивач надав відповідачу позику у розмірі 18 000 доларів США, на підтвердження чого останній написав розписку та зобов'язався повернути кошти 25 червня 2009 року. Факт отримання коштів підтверджується написаною ОСОБА_2 розпискою від 03 квітня 2009 року. Відповідач не виконав належним чином своїх обов'язків за договором позики, у зазначений термін суму позики не повернув.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_1 вказував на те, що ним не пропущено строк на звернення з позовом до суду, оскільки ним пред'являвся такий позов до Дніпровського районного суду міста Києва за відомим місцем реєстрації відповідача, що свідчить про переривання строку позовної давності. Однак, позовна заява була повернута для подання до належного суду.
Тобто, на думку позивача, він звернувся до суду з позовом у межах позовної давності. Однак, невірне трактування ОСОБА_1 положень закону щодо строку позовної давності не є підставою для відмови у захисті його прав, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною п'ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 201/12185/14-ц Верховний Суд зазначив: «Виходячи з того, що неотримання позивачем ухвали суду першої інстанції про усунення недоліків позовної заяви, поданої 01 серпня 2014 року в межах позовної давності, унеможливило її виконання з незалежних від позивача причин, суд першої інстанції мотивовано вважав наведені обставини поважними причинами пропущення позовної давності та з дотриманням частини п'ятої статті 267 ЦК України вважав наявними підстави для захисту порушеного права позивача за повторно поданим ним 11 вересня 2014 року позовом».
Судом встановлено, що ОСОБА_2 повинен був повернути позивачу борг до 25 червня 2009 року. Перебіг строку позовної давності розпочався 26 червня 2009 року та закінчився 25 червня 2012 року.
07 травня 2012 року ОСОБА_1 подав позовну заяву про стягнення з ОСОБА_1 боргу до Дніпровського районного суду міста Києва. У позовній заяві позивач вказав адресу відповідача за місцем його реєстрації - АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Дніпровського району міста Києва (а.с.14).
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2012 року позовну заяву повернуто ОСОБА_1 для подання до належного суду, оскільки встановлено, що місце проживання відповідача зареєстровано по АДРЕСА_3 (а.с.16).
Фактично позовна заява була повернута ОСОБА_1 07 липня 2012 року (а.с.17).
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 подав позов до Подільського районного суду міста Києва та надав копію паспорта, в якому зазначено місце реєстрації відповідача - АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 подав повторно позовну заяву, пропустивши при цьому строк позовної давності. Однак, зазначений строк було пропущено у зв'язку з неналежним виконання судом обов'язку щодо своєчасного направлення ОСОБА_1 позовної заяви та копії ухвали про повернення позовної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент постановлення ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2012 року) особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання.
Так, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 31 травня 2012 року про повернення позовної заяви позивачу була постановлена без участі ОСОБА_1 і суд у силу вимог ст. 222 ЦПК України повинен був направити її позивачу протягом двох днів з моменту постановлення.
У випадку своєчасного направлення на адресу позивача копії зазначеної ухвали та позовної заяви, ОСОБА_1 мав би можливість до 25 червня 2012 року подати позов до належного суду.
Отже, вказані обставини є поважною причиною пропуску строку при повторному зверненні позивача до суду за захистом своїх прав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить стягнути на його користь 18 600 доларів США.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що такі вимоги позивачем не заявлялися, а у позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути 18 000 доларів США та, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказував, що у борг були надані кошти саме у такій сумі.
Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача борг у сумі 143 874 грн. У той же час, кошти були отримані в борг в іноземній валюті, і позивач просив стягнути їх в іноземній валюті з зазначенням еквіваленту в національній валюті на час звернення з позовом до суду.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 373/2054/16, (постанова від 16 січня 2019 року) дійшла висновку, що чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.
Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначає, що позивач доводить вимоги лише розпискою, при цьому, інформації про свідків, поручителів, які б могли підтвердити укладення договору, не зазначено. Наданий позивачем аркуш щоденника не є розпискою та не може бути документом, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми. Позивачем не доведено, а судом не встановлено, хто саме виконав рукописний текст на аркуші щоденника та яка була ціль його виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 не надав доказів, якими він обґрунтовує свої заперечення та не спростував, що розписка написана ним і підпис в розписці належить йому.
Відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
За таких обставин, доводи відповідача про відсутність посилань на інформацію про свідків, які могли б підтвердити укладення договору, не заслуговують на увагу.
Відповідач також зазначає, що на момент укладення договору відповідач зловживав спиртними напоями, потім знаходився на тривалому стаціонарному лікуванні з хронічними захворюваннями, і обставин написання розписки та проставлення підпису на ній не пригадує.
У той же час, договір позики, укладений між сторонами є дійсним, відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржувався з підстав його недійсності, а, відтак, обставини, на які ОСОБА_2 посилається в апеляційній скарзі, не є підставою для її задоволення.
Що стосується доводів відповідача щодо порушення судом норм процесуального права під час ухвалення заочного рішення, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на допущені судом порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір на загальну суму 3 596 грн. 29 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року скасувати та прийняти постанову.
Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , проживаючого по АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , борг у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) доларів США та судовий збір у розмірі 3 596 (три тисячі п'ятсот дев'яносто шість) гривень, 29 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 02 липня 2020 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.